Львів – За різними підрахунками, після анексії Криму Росією, з півострова виїхали від 60 до 100 тисяч людей. Хоча офіційно зареєстрованих майже у чотири рази менше. На Львівщині проживає, за даними організації «Крим SOS», три тисячі переселенців із Криму. Як їм вдалося адаптуватись за понад два роки життя, які виклики постають перед ними сьогодні?
Аблялім та Аліє приїхали до Львова із Сімферополя у серпні 2014 року. Уся їхня родина залишилась у Криму. Подружжя віддавна думало про те, щоб виїхати з Криму до Львова чи Києва, бо обоє працюють в ІТ-сфері.
«А ця ситуація стала додатковим поштовхом, щоб наважитись і поїхати. Бо у нашій сфері Крим не дуже розвинений і перспектив не так багато. Специфіка регіону така. Влаштуватись було не складно, тому що тут немає питань звідки ти. У нас у сфері питання найважливіше – компетенція і загальна адекватність. Якщо можеш працювати у колективі і можеш якісно виконувати задачі, то все гаразд, тут не грає роль чи ти переселенець чи ні. З такими проблемами я не зіштовхувався і не відчував дискомфорту», – розповідає Аблялім.
На початках кримськотатарському подружжю допомогли нові знайомі у Львові. Адже проблемно було орендувати помешкання. «Ми домовились про квартиру, а дізнавались, що переселенці, то нам відмовляли. Тоді був потік переселенців, було багато різних байок, львів’ян лякали переселенцями. Тому був негативний шлейф і люди цікавились, хто звідки приїхав. Те помешкання, де ми зараз живемо, спершу господиня не хотіла здавати. Але почула, що з Криму, то погодилась».
Аліє та Аблялім легко адаптувались до нового місця проживання. З боку львів’ян відчувають гарне ставлення, ніде не афішують, що вони переселенці, почуваються комфортно. З рідними спілкуються щодня по скайпу. Найважче переживають розлуку з родичами, намагаються підтримувати свої традиції, які заклали їм з дитинства. Лише покинувши свою домівку, далеко від рідних, зрозуміли, що для Росії важливо розірвати родинні стосунки, зруйнувати культурні та релігійні традиції кримських татар.
«Сім’я – це виховання, духовність, культура, це найбільш дратує і саме ці сильні родинні зв’язки намагаються зруйнувати. Родина зберігає свої традиції, а це не вписується у програму радянську – один народ, де все ігнорується. Щодо традицій, я це відчув, коли сюди приїхав, як цього бракує», – говорить Аблялім.
Особливо сумують за рідними і покинутою землею у святкові дні. Аліє і Аблялім сподіваються, що повернуться до Криму, коли він знову стане українським. «Дім, то є дім... Ми не вірили, що у Криму може таке статись, це здавалось неможливим. У Криму було завжди багато проросійських організацій і партій і це мало б привернути увагу української влади».
«Не вистачає родинного тепла»
Майже два роки проживає у Львові велика сім’я Рамазанових, яка переїхала сюди також із Сімферополя. Руслан і Сефає виховують трьох діток. У Криму мали власний стоматологічний кабінет, змушені були продати обладнання. Спершу у березні виїхали у Туреччину, але там заборонено громадянам інших країн вести стоматологічний бізнес. У Львові орендували приміщення і відкрили у новому районі міста стоматологічний кабінет. Клієнтуру довелось знову набирати з «нуля», здобуваючи довіру у пацієнтів і виконуючи якісно роботу.
«Ми приїхали з дітьми у Львів, тут наші рідні знімали квартиру, там були вільні кімнати і ми попросились пожити. Бо тоді був ажіотаж із помешканнями у Львові. Почали обдивлятись і звикати», – говорить Руслан Рамазанов.
Ми зрозуміли, що назад дороги нема. У Криму тривають репресії проти кримських татарСефає Рамазанова
Сефає каже, що півроку звикали, бо все було нове і чуже. «Мабуть, оце лише зараз ми перестали думати, що ми не вдома. Діти адаптувались швидко і ми зрозуміли, що назад дороги нема. У Криму тривають репресії проти кримських татар», – продовжує Сефає Рамазанова.
Найскладніше їм дається розлука з рідними, яких не бачили майже два з половиною роки. Спершу батько Руслана не розумів необхідності у виїзді з Криму сина, але коли побачив реальні загрози і арешти друзів Руслана, змінив свою думку. «Це не означає, що ми будемо весь час у Львові. Як тільки Крим повернеться, то ми будемо там. Але поки нічого не зміниться, це для нас небезпечно. Нам треба жити зараз і дітей ставити на ноги. Не вистачає родинного тепла, там всі і це дуже важко…», – каже подружжя.
У Львові Сефає носить лише мусульманський одяг. Гардероб її поповнився, адже знайшла львівських майстрів, які шиють для неї гарні сукні, згідно з вимогами.
«Не уявляю вже без цих суконь життя. Я чорних суконь стараюсь не носити, але якось у темно-синю вбралась і люди подумали, що я монашка. Але ставляться дуже позитивно. Нас знають сусіди, знає багато людей, більшість поважає, що ми вибрали Україну, а не залишились у Росії», – розповіла Сефає.
Частина переселенців із Криму відкрили власну справу, переважно у громадському харчуванні, частина знайшла роботу, є небагато осіб, які повернулись на півострів у зв’язку з хворобою батьків чи з інших причин.
У нас в області є вісім випадків, коли люди придбали житло у сільській місцевості і мають намір бути повноцінними членами громадиОксана Яковець
«Переселенці з Криму не дуже повертаються на батьківщину. Вони виїжджають за кордон, у Туреччину, Польщу, а вже звідти у Голландію чи Бельгію. Очікують, коли настане спокій і можна буде повернутись. Люди розуміють, що життя продовжується і треба жити. У нас в області є вісім випадків, коли люди придбали житло у сільській місцевості і мають намір бути повноцінними членами громади», – зазначила Радіо Свобода Оксана Яковець, радник міністра соціальної політики з питань переміщених осіб.
Згідно зі статистикою, зараз в Україні налічується понад півтора мільйона вимушених переселенців з Криму та Донбасу. На Львівщині у родинах переселенців народились понад сто п’ятдесят малюків.
