Восьме травня 1945 року: «Година нуль»

Берлін – Дев’яте травня на частині держав, що постали на теренах колишнього СРСР, відзначають як День перемоги радянського народу над нацистською Німеччиною. Це також нагода ще раз повернутися не лише до історії, а й «підв’язати» до неї політичні та моральні питання, які досі не втратили актуальності, а впродовж останніх років набули ще й більшої ваги. Тим часом у самій Німеччині – «джерелі зла» Другої світової війни – про день закінчення війни, який відзначають 8 травня, згадують лише як про одну з історичних дат. Чому так? На це запитання відповів в інтерв’ю з Радіо Свобода професор Мартін Шульце Вессель – голова Німецького союзу істориків і речник Німецько-української комісії істориків у Мюнхені.

​

– Упродовж тривалого часу в Німеччині цей день розглядався як день поразки. Згодом, особливо після чудової промови Ріхарда фон Вайцзекера 1985 року, було визнано, що Німеччина у цей день усе-таки була визволена, й що це стало початком демократичного розвитку, принаймні Західної Німеччини.

Насправді роль Червоної армії у подіях Другої світової війни у Німеччині розглядається мало. Це пов’язано з її амбівалентною роллю: Червона армія була важливим чинником, чи одним із чинників того, що націонал-соціалізм був переможений. Тому Червона армія є, з одного боку, чинником того, що став можливим початок демократичного розвитку Західної Німеччини, а з іншого, – не можна вдавати, ніби вояки Червоної армії також не чинили воєнних злочинів.

Червона армія сама робила величезні та непотрібні жертви через безглузде, почасти також цілком неправильне військове керівництво Сталіна. Німецька сторона цьому надає мало уваги. На першому плані нині, як і раніше, розглядається факт, що з 8 травня 1945 року загалом з’явилася можливість розпочати новий демократичний розвиток. І роль Червоної армії у цьому процесі неможливо спростувати й применшувати.

– Так само опоненти ламають списи навколо участі у війні, яку в Радянському Союзі називали Великою вітчизняною, борців проти нацизму і сталінізму – членів українського визвольного руху. Яка позиція у цьому питанні Німецько-української історичної комісії?

– Дати оцінку, котра була б цілком однозначною, що учасники визвольного руху боролися за незалежність України – було б легітимно і зрозуміло, що тоді українці не хотіли знову потрапити під радянську владу. Із огляду на досвід 30-х років, який Україна була змушена пройти, це цілком зрозуміло. З іншого боку, тобто з української позиції, це призвело не лише до військових сутичок, а також до боротьби, зумовленої етнічними причинами, яка, звичайно, орієнтувалася не лише на військові цілі. Тому однозначна оцінка неймовірно складна.

– Тобто дискусії навколо цієї сторінки історії не лише зрозумілі, а й не вирішувані?

– Звичайно, зрозумілі. Я б радив щодо цього шукати героїв української історії не в історії 20-го століття. Потрібно іти далі, тобто назад у часі, у початки нового часу, в 19-е століття, в історію творення української нації. У 20-му столітті українська нація перебувала у вкрай складній ситуації, коли героїчні вчинки могли відбуватися у дуже складних умовах. Питання того, хто є героями української історії, ми, як німецько-українська комісія істориків, не порушувала. Але, приміром, нас цікавить, як зробити можливим примирення різних представників історії? Ми порівняли: такий само період історії Франції, також після правління Франко або німецьку її сторінку. Хоч тут потрібно наголосити, що кожен із цих прикладів дуже різний. Спільним, однак, залишається дуже складне питання пошуку своїх героїв. Адже йдеться здебільшого про політичне, а не про загальне науково-історичне питання.

– Над якими питаннями працюють нині українські та німецькі історики вашої комісії?

– Наша дослідницька робота – це не праця лише над певним одним проектом. Вона здійснюється у кожному університеті в Україні чи Німеччині. Але це відбувається через спільні контакти. Приміром, крім великих щорічних конференцій, котрі ми проводимо регулярно, незабаром відбудеться конгрес істориків Німеччини у Гамбурзі, у вересні. Там йтиметься про Бабин яр, події в якому цього року припадають на 75-у річницю цієї кривавої розправи. Відтак ми порушуватимемо питання, як саме події Бабиного яру залишилися в українській, єврейській, а також у німецькій пам’яті.

На цю ж тему: