Дніпродзержинськ неохоче прощається зі славою «заповідника радянських символів»: після знесення чільних пам’ятників Леніну та Дзержинському в місті, «декомунізація» раптом загальмувала: депутати міськради заявили, що знесення пам’ятників радянської доби має обійти бюст Леоніда Брежнєва, якого в місті вважають одним із найвидатніших своїх земляків. Опоненти цього рішення зауважують: міф про Брежнєва й Дніпродзержинськ як місто Брежнєва наскільки живучий, що заполонив навіть мізки молодого покоління. Декомунізація у місті металургів відбувається не без прорахунків, стверджують історики.
Дніпродзержинець Сергій – із тих людей, що ностальгують за радянськими часами. Упродовж майже 10 років чоловік збирає речі, які нагадують про ту епоху. У невеликій кімнаті – імпровізований музей «соцминулого»: червоні прапори та вимпели, нагороди, навіть портрет Сталіна й нетиповий портрет Брежнєва – без орденів і медалей.
«Не можна топтати того, що було. Для мене то була велика країна. Коли до мене приходять, я кажу: так, це те, що залишилось від країни. А так у мене немає ніякої мети, ні пропаганди. Подобається – дивись, не подобається – не дивись. А для мене все старе – цікаве», – каже Сергій.
Людей, які з пієтетом ставляться до карбів «червоної доби», у Дніпродзержинську, місті, що десятиліттями пишалось славою батьківщини генсека ЦК КПРС і «батька застою» Леоніда Брежнєва, багато, однак наразі публічно вони не дуже активні. Коли комунальники прибирали пам’ятник «залізному Феліксові» з центральної площі міста, на захист монумента з плакатом вийшла лише одна жінка.
Брежнєв як виняток?
А втім, на відміну від Дзержинського, який ніколи не бував у місті, у персоналії земляка Брежнєва більше прихильників й оборонців. Депутати Дніпродзержинської міськради звернулись до українського парламенту, аби зробити виняток в декомунізації й зберегти від демонтажу бюст генсека. Секретар міськради Олександр Залевський – один з небагатьох, хто не голосував за це рішення. Каже: у Дніпродзержинську звикли вшановувати Брежнєва як земляка, забуваючи про результати його роботи на високих державних посадах, – введення військ до Афганістану, переслідування дисидентів, корупцію в найвищих ешелонах влади.
Може не всі ще зрозуміли, що загроза, яка зараз для України йде від Росії, заснована якраз на гаслах відновлення Радянського СоюзуОлександр Залевський
«Є закон України і він повинен бути виконаний. За тим, що Брежнєв тут народився, всі забувають про введення військ в Афганістан – тільки з нашого міста там загинуло близько десятка людей, забувають про тих дисидентів, які були засуджені… Для когось Брежнєв – це популізм, для когось – це його переконання. На жаль, може не всі ще зрозуміли, що загроза, яка зараз для України йде від Росії, заснована якраз на гаслах відновлення Радянського Союзу, нав’язуванні російської мови й всього того, що було при Радянському Союзі», – сказав Радіо Свобода Олександр Залевський.
«Перегиби» декомунізації
А втім, одного меморіального знаку, присвяченого Брежнєву, в місті його юності вже позбулись – меморіальної таблички на будівлі технічного університету, який він закінчував. Директорка місцевого музею історії, кандидат історичних наук Наталія Буланова зауважує: якраз цю дошку можна було й не знімати, адже, на її думку, вона не підпадає під декомунізацію, бо не пропагує персоналію генсека, а лише вказує на роки його навчання в альма-матер. Історик додає: в Дніпродзержинську, взявшись за декомунізацію, мало дослухались до порад фахівців, відтак наламали дров: позносили те, що не треба, попсували те, що мало б стати частиною музейної «експозиції тоталітаризму» просто неба.
У Женеві, наприклад, є пам’ятна дошка на будинку, де Ленін жив. Можливо, треба більш виважено підходити до закону, ми звикли за командою все руйнуватиНаталія Буланова
«У Женеві, наприклад, є пам’ятна дошка на будинку, де Ленін жив. Якось все таки у нас «перегиби». Зняли меморіальну дошку хлопчині, який брав участь у Другій світовій війні й загинув. Навіщо її було декомунізовувати я не можу зрозуміти. Можливо, треба більш виважено підходити до закону, ми звикли за командою все руйнувати. Ми поки що не знаємо, як буде створена ця експозиція тоталітаризму. Якщо на території музею, зібрати пам’ятки тоталітарної епохи, то треба тоді додавати експонати, які пояснюватимуть, чому демонтували, тобто фотографії репресованих тощо, щоб відвідувачам було зрозуміло. Я вважаю, що можна музеїфікувати пам’ятки, але їх не так багато, це в основному меморіальні дошки. Джержинський нам переданий у такому стані – без ніг. Ноги технічно не можна було демонтувати. Точно в такому стані Ленін», – зазначила в коментарі Радіо Свобода Наталія Буланова.
«Немає жодного підтвердження, що Брежнєв народився саме тут»
У мізках дніпродзержинців живучий міф про «героїчне й стабільне минуле» часів СРСР, зокрема, і міф про Брежнєва, зауважує місцевий письменник, перекладач і громадський діяч Сергій Злючий. Місто досі носиться з тим, що є батьківщиною генсека, хоча доказів, того, що Брежнєв народився саме тут, немає. Йому також звикли приписувати досягнення, до яких він не причетний, причому грішать цим не тільки люди старшого віку, зазначає Сергій Злючий. Так і буде, доки інші земляки, по-справжньому гідні вшанування, належно не пошановані.
Порожнеча в мізках заповнюється міфами. Наприклад, до мене заходить людина, каже: «Якби не Брежнєв, у нас би не було мосту». А я кажу: «Отямтеся, міст збудований 1997 року»Сергій Злючий
«Я вважаю, що Брежнєв теж має бути демонтований, але, оскільки чимало містян ставляться до нього з пієтетом, то, я думаю, треба перенести його на територію нашого музею в такому стані, як він є. Немає ніде жодного підтвердження, що він народився саме тут. Є інформація, що він народився на території Росії, потім, здається, в місячному віці був привезений сюди й тут зареєстрований. Тобто це не може бути його батьківщиною, але міф цей створений, оскільки тут пройшло його дитинство, тут він навчався, брав участь у розкуркуленні селян. Цей міф наскільки міцно закорінений в мізках містян, що вони й далі продовжують уявляти це «містом Брежнєва». Найсумнішне, що й молодь. Бабця розповідає цей міф, який їй вбили в голову, своєму онукові, а у нас природна повага до старших людей, тому деякі міфи є довгожителями. Порожнеча в мізках заповнюється міфами. Наприклад, до мене сьогодні заходить людина, досить молода й освічена, каже: «Якби не Брежнєв, у нас би не було мосту». А я кажу: «Отямтеся, міст збудований 1997 року, за часів Незалежності, що за маячня». От до чого доходить міфотворчість… Якби ж ми більше говорили про українську історію, культуру! У нас є люди, які творили українську історію. Наприклад, меморіальна дошка видатному діячеві Олексі Коваленку – на периферії, на психлікарні. Це громадський і культурний діяч, «просвітянин», він один з перших переклав сучасною українською мовою «Слово о полку Ігоревім». Але про це ніде не говориться», – сказав у коментарі Радіо Свобода письменник.
Аби позбутись свого радянського минулого, зазначає Сергій Злючий, Дніпродзержинську ще належить багато зробити: позносити символи, які лишились, зокрема, ще один пам’ятник Дзержинському, позбутись імені Дзержинського в назві знакового місцевого металургійного комбінату й назві самого міста. На відміну від Дніпропетровська, в Дніпродзержинську повернення історичної назви – Кам’янське – викликає менше дискусій.
Декомунізуючись, місто металургів та хіміків поступово стає на шлях українізації так, у місцевій мерії нещодавно запровадили вишиванки та українську мову спілкування. Щоправда, поки раз на тиждень.
За даними з Дніпродзержинської міськради, відповідно до закону про декомунізацію, з 63 пам’ятників та пам’ятних знаків міста, які перебувають на обліку в Державному реєстрі нерухомих пам’яток України, 23 підлягають знесенню – це бюст Леоніда Брежнєва, пам’ятні знаки діяльності підпільного міськкому КП(б)У тощо.
Загалом у Дніпропетровській області, за даними з облдержадміністрації, під час декомунізації нові назви отримали 3,5 тисячі вулиць, проспектів, парків, скверів. Найбільше перейменувань –– у Дніпропетровську, Дніпродзержинську та Нікополі. В області також позбулися 220 пам’ятників комуністичного минулого, залишилось демонтувати близько 60-и.
9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила внесений Кабінетом міністрів закон про засудження комуністичного й нацистського тоталітарних режимів, заборонила їхню пропаганду і символіку.
