(Рубрика «Точка зору»)
Один із найбільш принципових і порядних російських політиків і журналістів Лев Шлосберг під час нещодавнього ефіру на Радіо Свобода здивував слухачів формулою про необхідність вирішення питання окупації шляхом «використання законних методів», оскільки «тим же способом, як Росія захопила Крим, повернути Крим неможливо».
Готовий тут погодитись із паном Шлосбергом. Але що таке законні методи? З точки зору міжнародного права й українського законодавства існує Автономна Республіка Крим – частина України. Жителі Криму є громадянами України. Всі рішення, які ухвалені після окупації Криму – від призначення новим головою уряду пройдисвіта Аксьонова та до приєднання Криму й Севастополя до складу Російської Федерації, юридично нікчемні не тільки з точки зору законодавства України, а й законодавства самої Росії. І те, що на порушення цього законодавства пішли російський Конституційний суд, президент і парламент, нічого не змінює. Винуватців такого порушення в Росії потрібно просто притягнути до відповідальності – але це вже не наша справа. Це справа самих росіян.
Саме тому стверджувати, що відновлення законності у Криму призведе до «жахливої крові» – значить, потурати безпардонності і брехливій путінській пропаганді. Кримчани жили в Україні десятиліттями – і в СРСР, і в незалежній Україні – і чомусь не було ніякої «жахливої крові»? Кримчани стояли поруч із нами на Майдані – і чомусь не було ніякої «жахливої крові»? Звідки ж вона візьметься, хто буде її проливати – якщо окупаційні війська заберуться геть?
Кров, дорогий Леве, ллється у Криму зараз – коли викрадають людей, коли вбивають невинних, коли зникають кримськотатарські дівчата, а потім їх знаходять убитими й понівеченими. Ось про що нам із вами потрібно думати, а не про міфічну «жахливу кров». І кожен день збереження вашими співгромадянами злочинного режиму в Москві й маріонеткового – у Сімферополі – це день нових смертей і знущань у Криму. Це жахлива кров.
Чи можлива якась «міжнародна конференція щодо Криму»? Так, скажу одразу – можлива. Але тільки з Путіним, а не з опозиціонерами.
Тому що, якщо Путін у момент, коли він зрозуміє, що все котиться під три чорти, вирішить торгувати Кримом, йому потрібно буде щось для збереження обличчя. І, звісно ж, міжнародна конференція – це хороша можливість. Крим – і наш, і начебто вже не наш, ми йдемо назустріч «братній» Україні, але вона там збереже «мовне самовизначення», а база в Севастополі залишиться ще на п'ять років, але сам Севастополь повернеться під «братню юрисдикцію», а громадяни Росії, які проживають у Криму, будуть мати всі права й будуть обирати депутатів до Держдуми від Кубані – та хіба мало що можна придумати, якщо гроші потрібні! Так, це буде чергове шахрайство. Але якщо Лев Шлосберг запитає мене, що краще, війна чи шахрайство, я йому скажу – шахрайство краще. Краще нам відновити суверенітет над Кримом без військових дій – і план президента України на це й розрахований.
Я тільки не розумію, навіщо російським опозиціонерам бути шахраями? Адже спадкоємцям Путіна зовсім необов'язково брехати – ні нам, ні своїм співгромадянам. Вони прекрасно знають, що Крим був окупований. Вони прекрасно знають, що із Криму просто потрібно вивести війська. Вони прекрасно знають, що це і є відновлення міжнародного права. І зволікання з відмовою від окупації не може бути пояснене тим, що Росія захищає права своїх громадян у Криму. Тому що, повторюсь, усі рішення, ухвалені після анексії, юридично неправомірні. Зокрема, й роздача російських паспортів на півострові. Жодних легальних російських громадян серед кримчан немає. І російський уряд вправі просто анулювати видані ним паспорти.
Але я найменше хотів би, щоб від цієї нелегітимності страждали звичайні люди. Тому питання громадянства дійсно могло би стати темою для спільних рішень урядів Росії й України. Я вже пропонував такі рішення: тим жителям Криму, які хочуть зберегти російське громадянство й залишитись жити на півострові, дати можливість такого проживання (зрозуміло, що без права участі у виборах, але зі збереженням усіх інших цивільних прав), а тим жителям Криму, які хотіли б не просто зберегти громадянство Росії, але й переїхати з України на історичну батьківщину, допомогти у виборі місця проживання й роботи. Чесно кажучи, я не думаю, що в обох цих категоріях буде так уже й багато людей. Уже наступного дня після закінчення окупації виявиться, що у Криму – 90 відсотків українських громадян. Звісно, серед цих громадян не буде Аксьонова, Поклонської чи Константинова, хоча хто зна? Цілком можливо, що Константинов буде демонструвати присутнім біля будівлі Верховної Ради АРК запилений мундир полковника СБУ й розказувати, як фінансував Майдан – адже його борги українським банкам нікуди не подінуться.
Тому, повірте мені на слово, дорогий Леве, «жахлива кров» – це не про нас. Це скоріше про вашу країну. Ось коли ви «звільняли» Чечню, дійсно була жахлива кров. Тому що там проти «відновлення конституційної законності» боровся озброєний народ, який не хотів бути з Росією в одній державі – та й зараз, думаю, не дуже хоче, хоч цього й не помітити.
А нас із жителями Донбасу чи Криму розділяє тільки російський окупаційний контингент і зрадники, які йому служать.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
