Гості передачі «Ваша Свобода»: Олександр Шмуригін, капелан, священик Володимирського собору Української православної церкви Київського патріархату; В'ячеслав Бевз, капелан, Церква християн віри євангельської.
Віталій Портников: Можна сказати, що цей рік був роком становлення капеланського інституту в ЗСУ, вже тоді, коли він став таким очевидним і потрібним для людей віруючих у ЗСУ.
– Ви бачите своїх колег, можна сказати, людей які теж проходять через такий непростий досвід. І до вас можна таке ж запитання адресувати. Реальна роль капелана в армії. Ви поруч з солдатами, поруч з людьми, які кожного дня тримають у руках зброю, ризикують життям. Але разом із цим ви фактично можете їм допомогти лише словом. Яке відчуття від цієї місії?
Олександр Шмуригін: Сьогодні велике свято Різдва Христового. І коли ми читаємо у Біблії про цю подію, то коли народився Господь Ісус, то пастухам, які пасли отару в полі, відкрилося небо і з’явилися ангела і співали пісню, «Слава у вишніх Богові і на землі мир, у людях благовоління!». І ось з пришестям Ісуса Христа, з боговтілення відбулася ця гармонія і мир людини з природою і з людством.
Священики там, де зараз війна, де наші герої захищають нашу Батьківщину, щоб в їхніх душах був мир. Вони потребують підтримкиОлександр Шмуригін
І священики якраз там і перебувають, де зараз війна, де наші браття, наші герої захищають нашу Батьківщину. І вони саме там перебувають, щоб тут у нас, по всій Україні, був мир. Я думаю, що ми туди в першу чергу їдемо для того, щоб і в їхніх душах був мир. Це так важливо. Тому що в тих умовах, в яких вони перебувають, ті небезпеки, які навколо них, – воїни потребують підтримки, і духовної в тому числі, молитовної, психологічної. І священики якраз туди і їдуть, щоб бути всім для всіх, щоб швидше на нашій землі був мир, і ми захистили свою незалежність і цілісність.
Приїжджали на передову, бачив пригнічені обличчя хлопців. Говоримо: ми за вас молимося, підтримуємо, ви – молодці!В’ячеслав Бевз
В’ячеслав Бевз (переклад): Я з Олександром в одному дусі. Дійсно, Христос приніс надію, віру, любов. І коли ми приїжджаємо на передову до хлопців – це… знаєте, Бог простим способом приходить до людей – через людей. І коли ми приїжджали на передову, я бачив пригнічені іноді обличчя хлопців і говорив: я розумію, що ви відчуваєте, що ніби ви тут Богом забуті, але я вам хочу сказати, що, як Бог любить людей, як він це показує, а він показує це тим, коли до вас просто приїжджають волонтери і привозять вам їжу, привозять речі, так і нас Бог присилає, капеланів, для того, щоб підбадьорити вас, і у ваших серцях з’являється надія. І ми їм говоримо: друзі, ми про вас пам’ятаємо, ми за вас молимося, ми вас підтримуємо, ви – молодці!
– Пане Олександре, а у Вас немає такого відчуття, що Бог на війні забуває про людей? Це завжди було таке відчуття, все існування людської цивілізації, що починається війна і закінчується віра в те, що можна врятуватися.
Олександр Шмуригін: Коли я був на фронті, то я ще більше переконався, що Бог любить кожну людину, він піклується про кожну людину. І там я ще більше відчував силу, дію і присутність Божу тут на світі, серед нас. Просто, коли я там був, я бачив і чув багато чудес. І спасіння від смерті, і перемога різноманітних труднощів, і виконання різноманітних завдань.
Війна – найгірше, що є у світіОлександр Шмуригін
Звичайно, що війна – це найгірше, що є у світі. Але це не через Бога, а через людину, яка є свобідною. І коли людина вибирає гріх, то це вона своєю свободою, волею вибирає, якою її створив Бог. Якби людина не вибирала гріх, то не було б війни, не було б страждань, не було б смерті.
Господь береже наших воїнів. Тому що з ними правда. Де правда, там є БогОлександр Шмуригін
Це тут у нас може бути так-сяк, а там або біле, або чорне. Там все зрозуміло, там все чесно, там все ясно, там видно особливо силу Божу і дію Божу, як Господь піклується, як Господь береже наших воїнів. Тому що з ними правда. А там де правда, там є Бог.
– Україну досить часто називають багатоконфесійною країною. Навіть православних церков кілька, я вже не кажу про протестантські громади, про людей інших віросповідань.
Як це відбувається у спілкуванні з людьми на фронті, які можуть притримуватися різної віри і можуть бути, скажімо, атеїстами у той же час? Чи можна цих людей згуртувати в якомусь одному розумінні віри?
На війні конфесії стираються. Рідко можна зустріти атеїстаВ’ячеслав Бевз
Бачать, що їх люблять, готові всіх любитиВ’ячеслав Бевз
В’ячеслав Бевз: Однозначно. Я, чесно кажучи, помітив, що на війні взагалі конфесії стираються. Рідко можна побачити чи зустріти атеїста. Навіть у госпіталі, пам’ятаю, прийшов і спілкувався з одним пораненим. Він вкінці говорить: хлопці, я вас не хотів засмучувати, я атеїст. Я кажу: знаєш, мене це не цікавить, я тебе люблю – ти побачиш, що Бог є. Там стираються всі грані. Коли вони бачать, що їх люблять, то вони готові всіх любити.
Там не йде розмова про розділення, в усіх одна мета – щоб в нашій Батьківщині був мирОлександр Шмуригін
Олександр Шмуригін: Господь ішов до всіх, в першу чергу до грішників, щоб спасти їх. І, справді, там не йде розмова про конфесії чи про якесь розділення, бо в нас в усіх одна мета: зробити так, щоб у нашій Батьківщині був мир, щоб було щастя і благословення Боже.
Капелан повинен постійно кричати, солдате, ти – людина, якою тебе створив Бог, доброю, світлою, справедливою, чесною. У світі дуже багато проблем. Там ще більшеОлександр Шмуригін
І, звичайно, люди там різні і з різними світоглядними позиціями. Але позиція капелана в тому, що він повинен постійно закликати людей, щоб вони пам’ятали: солдате, ти – людина, людина, якою тебе створив Бог, тобто доброю, світлою, справедливою, чесною. Тому що справді спокус дуже багато. Ми це знаємо. У світі дуже багато проблем. Але там є ще більше проблем.
– До речі, це є дуже важливе питання. Мені здається, важливе саме для священика. Як під час війни, коли зло у всіх його різновидах торжествує – торжествує смерть, загибель близьких людей, поранення, втрата якихось орієнтирів на майбутнє – як зберегти в людині людське?
За все своє життя не відчував присутність Божу і його чудесну дію, яку він мені там дававОлександр Шмуригін
Олександр Шмуригін: Особисто я, коли був на фронті, мабуть, за все своє життя не відчував присутність Божу і його чудесну дію у своєму життя, яку він мені там давав. Мабуть, немає такого хреста, якого людина не може понести. Немає таких викликів, випробувань, які ти силою і допомогою Божою не зміг би перенести. Тому, коли ти несеш світло, несеш добро, старайся бути дитям Божим і це сіяти благо іншим. Бог завжди допомагає.
Звичайно, там є трагедії. Звичайно, там є величезні випробування і труднощі. Але Бог дає силу, Бог дає свою благодать, і він пом’якшує серця, він дає сили нашим захисникам-героям.
– У Вас, пане В’ячеславе, є свій рецепт, як можна людям допомогти саме у збереженні якихось людських якостей у ситуації, коли вони піддаються таким випробуванням?
Втрачали надію, розпадалися сім’ї, навіть поспілкуватися з дружиною, спробувати помирити їх, людина розцвітає і починає знову житиВ’ячеслав Бевз
В’ячеслав Бевз: Завжди, коли людину підтримуєш добрим словом і молитвою, це діє. Були моменти, коли люди втрачали надію, коли розпадалися сім’ї, і ми втручалися в цю ситуацію, намагалися допомогти, підбадьорити. Іноді, було, приходили до нас в капеланську кімнату солдати і говорили: я тільки до вас приходжу, щоб довірити свою проблему. І просте елементарне слово, молитва, навіть просто задзвонити, поспілкуватися з дружиною, спробувати помирити їх, підбадьорити, то це теж призводить до того, що людина через певний час оживає.
– Думаючи про розвиток капеланського інституту, що ще має зробити держава, що мають зробити ЗСУ, щоб цей інститут не відчувався якимось додатком до армії?
Тому що ви пам’ятаєте, що у нас було таке ставлення, скажімо, до інституту політпрацівників у ЗСУ, коли в радянські часи ніхто до кінця не розумів, для чого вони потрібні, окрім як для партійного контролю. І ці люди деякі добровільно виконували обов’язки таких психотерапевтів у тій ситуації. Тому що, коли починалася війна, було, принаймні, ясно в нові часи, що потрібен не політрук, а людина, яка буде якось допомагати людям.
Разом з тим ясно, що людина без якоїсь реальної віри у душі не може так допомагати. Тому весь цей інститут і виявився абсолютно анахронічним у наш час. І чи може цей інститут допомоги бути замінений капеланським інститутом? Що можна для цього зробити?
Добрий військовий – людина з віроюОлександр Шмуригін
Олександр Шмуригін: Ви знаєте, капеланське служіння дуже важливе. Особливе на війні. Тому що добрий, відмінний солдат, військовий – це людина з вірою, це людина з мотивацією, це людина, коли є розуміння того, що вона справу робить, і Бог є в її душі.
Я, звичайно, радий, що так у нас з державою вийшло, що священики приїжджають до наших воїнів, живуть з ними, допомагають і підтримують у всьому, у чому тільки можна, у чому вони тільки в силах це зробити. І дай Боже, щоб далі так тривало. Тому що наша мета одна-єдина. І церкву складають парафіяни, а це громадяни держави. І у нас погляд один, в одну сторону, тобто і в військових, і в держави, і в церкви – щоб наша держава була процвітаючою, щоб мир був у нашій країні, а щоб народ наш був щасливий і благословенний. Для цього ми всі трудимося.
– На територіях так званих «народних республік» в українських протестантів серйозні проблеми. Ми знаємо про це. І в українських православних теж.
І отут виникає питання: як ви до цього ставитеся? Чи не призводить це до якогось такого, я сказав би, більш жорсткого ставлення до тієї сторони конфлікту з вашого боку, коли ви знаєте, що людей, які розділяють з вами одну віру, там переслідують просто за віру?
В’ячеслав Бевз: Не знаю навіть, як відповісти. Я хотів би ще на перше запитання дати відповідь. Потім, можливо, Олександр дасть відповідь на це запитання.
Я щодо того, як держава може організовувати капеланське служіння. Воно, дійсно, дуже необхідне. І це дуже важливо.
Воїни натхненні капеланами воюють по-іншому. Це дуже важливо для арміїВ’ячеслав Бевз
Для того, щоб його організовувати, я думаю, що, по-перше, треба звернутися до досвіду інших країн, де вже є капеланське служіння. Я знаю, що воно досить добре поставлене в Америці. Нещодавно я зустрічався з південнокорейським капеланом. Мене дуже вражає, як це у них поставлено. Мені навіть більше у чомусь сподобалося, ніж в американців. У них капеланське служіння почалося з того, що президент дійсно побачив, що воїни, які були натхненні капеланами, дійсно воюють по-іншому, вони налаштовані зовсім інакше. Їх надихнули. Це дуже важливо для армії. Тому що, коли у солдата немає натхнення, то це… недобре. Дуже добре, коли солдат знає, за що він бореться, за що він воює, за кого він воює, кого він захищає.
Наші священики як партизани, які не залишили окуповану територію, звершують служіння, не афішують, що Київського патріархатуОлександр Шмуригін
Олександр Шмуригін: У мене родина моя по батьковій лінії – вони всі зараз на окупованій території. І батьківщина моя, де я раніше жив, народився, то це зараз окуповане місто. Я знаю тих людей, які там перебувають. Так, наші священики там як партизани. Є священики, які не залишили окуповану територію, звершують служіння, але практично всюди вони не афішують, що це священики Київського патріархату. Але як православні священики звершують богослужіння і виконують свої пастирські обов’язки.
Закликаємо, не повинно бути зла і ненависті. Це ті речі, які руйнують насОлександр Шмуригін
Коли я перебував, інші священики разом з військовими – свідчимо про те і закликаємо, що не повинно бути зла і ненависті. Тому що це ті речі, які руйнують нас.
Одурманені російською пропагандою зараз плачуть великими сльозами, але нічого не можуть зробити. В Україні можна було вийти і сказати, що думаєш. А там відразу у льох або до стіниОлександр Шмуригін
Звичайно, я Вам скажу, що навіть зараз ті люди, які були одурманені російською пропагандою, зараз плачуть великими сльозами, але вони нічого не можуть зробити. Це в Україні демократія – можна було вийти і сказати, що ти думаєш про владу чи про когось іншого. А там ти вийшов і тебе відразу у льох або до стіни. Вони тільки обурюються «на кухнях». Вони не знають, що зробити.
Захист своєї землі споконвіку був героїчний вчинок, завжди благословлялося БогомОлександр Шмуригін
І військовим ми говоримо, що ви прийшли захистити свою сім’ю, свій дім, ви тут для того, щоб у вашій сім’ї не було того жахіття війни, яке зараз тут є на Донбасі. І правда на вашій стороні, тому що ви не нападаєте на Ростовську область ні на Воронезьку, а ви захищаєте свою Батьківщину, свій дім. Звичайно, якщо ви не будете тут, ніхто ж не зупиниться на Донбасі – ця війна піде, щоб зруйнувати всю нашу Батьківщину. Тому ви виконуєте захист своєї землі. І це споконвіку був героїчний вчинок, і це завжди благословлялося Богом. Тому з правдою, з любов’ю до своєї землі, до свого народу виконувати цей благочестивий обов’язок і подвиг захисника Батьківщини.
– Дякую і бажаю, щоб усі ці воїни, серед яких ви виконуєте свій пастирський обов’язок, залишалися живими і здоровими! Я думаю, що в цей святковий день це найкраще і найважливіше побажання, яке тільки можна висловити.
