Шарлеруа – Обидва міста-побратима – український Донецьк та бельгійське Шарлеруа – центри великих шахтарських регіонів і металургії. Обидва переживали періоди розквіту й занепаду промисловості, закриття шахт і заводів. Обидва мали репутацію небезпечних через хронічну злочинність. А ще якихось п’ять років тому Шарлеруа був менш економічно розвиненим, ніж Донецьк. Сьогодні ж шляхи міст-побратимів розійшлися в протилежні боки, а колишні зв’язки припинилися.
Бельгійський Шарлеруа та український Донецьк стали містами-побратимами ще за радянських часів. Тодішні керманичі були переконані, що вони мають багато спільного, а з настанням незалежності України зв’язки ще більше поглибилися. Проте сьогодні про колишню спорідненість цих міст-близнюків нагадує лише невеликий знак з українським прапором на в’їзді до міста.
Свого часу в Шарлеруа навіть була створена асоціація для розвитку співпраці між «бельгійським Донецьком» та «українським Шарлеруа», як жартують її представники. Щоправда, працювалося бельгійцям з донецькими партнерами складно. Діймали візові проблеми, українська бюрократія. Найбільше ж бельгійських організаторів шокувало бажання деяких донецьких чиновників отримати хабарі за дозвіл для українських школярів їздити на обміни до Шарлеруа. І це при тому, що, крім дороги, все оплачувала Бельгія. Нині, коли всі зв’язки розірвала війна, про візити українських дітей тут згадують дуже тепло.
Діти з Донецька приїжджали до нас на шість тижнів. Вони могли спостерігати, як працюють батьки в родині, що приймала, як живеться людям на ЗаходіЕммануель Жак
«Діти з Донецька приїжджали до нас на шість тижнів, – розповідає президент асоціації «Шарлеруа-Донецьк» Еммануель Жак. – Цього часу було достатньо для того, щоб не просто влаштувати їм розваги, а й познайомити із західним стилем життя, з нашою культурою, фольклором».
«Вони могли спостерігати, як працюють батьки в родині, що приймала, як вони будуть своє життя, як живеться людям на Заході. Ми намагалися показати, що між нами є справжнє і тривале співробітництво», – додає Жак.
«Чорна діра» стає двигуном економіки
На думку експертів, якщо колись Шарлеруа був «чорною дірою» Бельгії, то нині місто так швидко розвивається, що за 15 років зможе стати одним із рушіїв економіки не лише Бельгії, а й цілого регіону Західної Європи.
Бельгійський фахівець, що спеціалізується на проектах модернізації депресивних районів, Пол Бутсен пояснює, що регіони на кшталт Шарлеруа «тепер мають диверсифіковану економіку, але колись вони були моноіндустріальними, тобто, тільки шахтарськими. Це дуже схоже на те, що спостерігається в деяких регіонах України. Для людей цих міст характерна особлива ментальність, відчуття єдності, адже шахтарі кажуть: «в шахті всі і все чорного кольору. Цю рису слід враховувати, не руйнувати історію, коли йдеться про нові проекти».
Тож, Шарлеруа і Донецьк об’єднуть не лише схожі краєвиди териконів, але й пам’ять про трагедії у чорному підземеллі шахт. Так, у серпні 1956-го із забою шахти Буа-дю-Казьє у Шарлеруа так ніколи й не повернулися живими 262 шахтарі. З-поміж них був і українець – 35-річний Іван Волошин. Сьогодні ця шахта стала великим меморіальним комплексом, що притягує багато туристів. Його навіть внесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО, пояснює директор комплексу Жан-Луі Делат.
Як і в Донецьку в Україні, у Шарлеруа життя раніше оберталося навколо виробництва вугілля й сталіЖан-Луі Делат
«Буа-дю-Казьє є тим місцем, де ви можете відчути, чим жив цей регіон довгий час, – пояснює керівник музейного комплексу. – Як і в Донецьку в Україні, у Шарлеруа життя раніше оберталося навколо виробництва вугілля й сталі. Коли багато підприємств закрили, то спершу намагалися все руйнувати, але згодом, тут, де була трагічна аварія, вирішили зібрати велику частину промислової історії Шарлеруа».
На думку Делата, подібні ініціативи допомагають зберегти ідентичність регіону, який, власне, на шахтарсько-металургійних традиціях нині вибудовує високотехнологічну економіку.
Економіку Шарлеруа перезавантажив аеропорт й інвестиції – староста місцевої української церкви
Мішель Вацнік, бельгійський поляк і житель Шарлеруа, походить із польського Щецина, де жило багато й українців. Перший чоловік його матері загинув на Буа-дю-Казьє. Він каже, що «не треба думати, що сьогодні всі проблеми вирішені, адже тут далі чимало безробіття». Але, зауважуе він, відроджуватися Шарлеруа допомагають нові технології.
Навколо аеропорту з’явилося чимало центрів новітніх технологій. Там виготовляють частини для авіалайнерів, ми на вершині цієї індустріїМішель Вацнік
«То правда, що ми маємо багато безробітних, але правда й те, що навколо аеропорту з’явилося чимало центрів новітніх технологій. Там виготовляють частини для авіалайнерів, а це свідчить про те, що ми на вершині цієї індустрії. Додайте ще й медичні технології, фармацевтичні підприємства», – каже житель Шарлеруа.
Власне, і Донецький аеропорт мав шанси стати тим, чим став аеропорт Шарлеруа: міжнародним летовищем, куди радо літають лоу-кости. Натомість, став гарячою точкою.
Саме розвиток аеропорту перезавантажив економіку Шарлеруа, розповідає староста місцевої української церкви Ілько Ковальчук. Інший поштовх дали іноземні інвестиції. Наприклад, американська корпорація Caterpillar тут побудувала великий завод із виготовлення бульзодерів, де зайняті тисячі людей.
Сепаратисти Шарлеруа безуспішно хотіли приєднати Бельгію до Франції
Характерно, що тут теж не обійшлося без сепаратизму: існує навіть політична партія, що вимагає приєднання бельгійського французькомовного регіону Валонія до Франції. Втім, її практично ніхто не підтримав.
«На цілу Валонію не могли знайти голосів за ту партію Retour a la France. Люди не голосують за повернення до Франції. Вони того не хочуть. Хочуть, щоб Бельгія була така, як вона є. Ніхто не хоче, щоб вона пропала», – пояснює Ілько Ковальчук.
На думку цього місцевого українця, який до самої пенсії працював у комерційній компанії, для того, щоб відновився занепадаючий регіон, мають бути створені необхідні передумови.
«Закордонні інвестори вкладають свої капітали туди, де є мир і спокій, – каже він. – Заворушень інвестори бояться. Так само, слід мати вигідну географічну позицію, щоб мати можливість той товар експортувати. Ми, закордонні українці, з досвідом західного життя, вважаємо, що в Україні було замало зроблено в економічному сенсі. За час незалежності слід було створити фабрики й підприємства. Але не штука фабрикувати, треба то продати. Тож ті речі мали б наближатися до європейських стандартів».
Нині, за інерцією, бельгійці все ще називають Шарлеруа містом злочинності, мігрантів, занепаду й поганої екології. Однак, його ж мешканці зауважують: останніми роками чорний смог над містом безповоротно зник, та й роботу знайти стало легше.
