Київ – Один з найпотужніших промислових, наукових, мистецький і спортивних центрів Східної Європи та України – місто-мільйонник Донецьк – за півтора роки перетворився на місце бойових дій. Регрес від «шахтарської столиці України» до «столиці ДНР» відбувся на очах українців і світу під гуркіт російських «Градів», знищення інфраструктури міста, втечу найактивніших громадян. Чи втратив Донецьк і донеччани шанс на майбутнє, на модернізацію та гідне життя?
Після перемоги Революції гідності у Києві у Донецьку деякі місцеві жителі вимагали референдуму: дехто волів, аби Донеччина відокремилась від України, комусь до вподоби було приєднання краю до Росії, а декому кортіло «спеціального статусу» у складі України.
Після референдуму і окупації проросійським угрупованням «ДНР» Донецьк певний час був центром бойових дій, у результаті яких зруйновані символи сучасного, модерного міста. Збудований для проведення футбольної першості Євро-2012 міжнародний аеропорт імені Прокоф’єва на 242 дні перетворився на арену боїв між українськими військовими та російськими бойовиками, а один з найкращих у Європі футбольних стадіонів – «Донбас-арена» – у червні минулого року обстріляли сепаратисти, зруйнувавши частину трибун і підсобних приміщень.
Обстріл «Донбас-арени» у жовтні 2014 року:
Наразі «Донбас-арена» – один із центрів, де волонтери приймають і розвантажують гуманітарні вантажі для городян.
Одними з перших місто мали покинути співробітники галереї модерного мистецтва «Ізоляція». Для жителів Донецька, для міжнародної мистецької спільноти «Ізоляція» була місцем, де збиралися люди з баченням майбутнього міста, але вони були змушені залишити його, із болем спостерігаючи, як руйнується їхня багатолітня праця.
Донецький журналіст, засновник інформаційного агентства «Острів» Сергій Гармаш окупацію частини Донбасу і самого Донецька пов’язує з попередньою історією міста й області – точніше, з так званою олігархізацією Донеччини. На його думку, за більш як 24 роки незалежності України Донбас перебував під контролем не української держави, а певних людей і кланів.
Місто дійсно чисте й охайне. Воно і зараз таке, тому що комунальні служби під автоматами працюють набагато ефективніше, ніж без автоматівСергій Гармаш
«Це такі як Ахметов, Янукович, яким віддали регіон, щоб не мати з ним проблем. Дійсно, «донецькі» будували красиве місто – Донецьк. Але будували його, перш за все, для себе, тому що, коли ви кажете про красиве і чисте місто, то ідеться про центр Донецька. А були ж ще окраїни Донецька, не дуже охайні, але ці люди туди не їздили, і їх не дуже-то цікавили місцеві проблеми. Але у цілому місто дійсно чисте й охайне. Воно і зараз таке, тому що комунальні служби під автоматами працюють набагато ефективніше, ніж без автоматів. Пересічні городяни справді люблять своє місто, але наразі воно втрачене для розвитку», – каже Гармаш у розмові з Радіо Свобода.
За його словами, шахтарське і металургійне містечко Юзівка, яке за часів СРСР було перейменоване на Сталіне, а потім на Донецьк, знову перетворилось на Сталіне.
Журналіст і публіцист Андрій Капустін додає: за роки незалежності центральна влада не спромоглась провести українізацію краю, не долучила жителів до загальноукраїнських справ. Київ і Донецьк так і не збудували «мости» між людьми регіону та «материковою» Україною. У цьому не були зацікавлені ані донбаські олігархи, ні можновладці у Києві, які обрали хитку «стабільність», віддавши край на відкуп «донецьким», вважає журналіст.
Донецьк (Юзівку, Сталіне) і шахтарські містечка заселяли як люмпен-пролетарії, так і пролетарії, «обкатані» у сталінських же таборахАндрій Капустін
«Чи міг би за таких умов один з найпотужніших обласних центрів України взяти курс на європейську цивілізацію, долучитися до, так би мовити, цінностей старої демократії? Швидше за все – ні. Причин цього багато, серед них я би назвав специфічну ментальність місцевого населення, яке формувалось як до більшовицького заколоту 1917 року, так і у 1930-ті роки як «збірна солянка». Тобто, за ленінської революційної доби і за сталінського сценарію побудови комунізму Донецьк (Юзівку, Сталіне) і шахтарські містечка заселяли як люмпен-пролетарії, так і пролетарії, «обкатані» у сталінських же таборах. Найбільш яскравим прикладом такого типового представника Донбасу є Віктор Янукович, тобто, один з президентів великої європейської (у сенсі географічному) держави мав за спиною сувору тюремну школу», – каже Капустін.
За його словами, вчорашніх бандитів і чиновників, які за короткий час перетворювалися на доларових мільйонерів, цілком влаштовувала ізоляція Донбасу. І минулого року вони ж, сподіваючись домовитися з Кремлем, якщо не підтримали відкрито, то не стали на перешкоді сепаратизму і створенню «ДНР», зазначає Капустін.
Донецьк: життя… поза Донецьком
Унаслідок цього, більшість проукраїнськи налаштованих, ініціативних дончан стали вимушеними переселенцями, змінили донецьку прописку на київську, львівську, а то і берлінську чи варшавську, кажуть Гармаш і Капустін. Майже всі наукові та освітні установи виїхали з Донецька на територію, яку контролює Україна.
Донецький національний університет переїхав до Вінниці, Донецький національний технічний університет – до Красноармійська, Донецька державна музична академія імені Прокоф'єва тепер «прописана» у Києві, Донецький державний університет управління та Донецький юридичний інститут «живуть» Маріуполі і так далі.
Мистецький фонд «Ізоляція», який ватажки «ДНР» звинуватили у розповсюдженні порнографії та розбещенні, поширили свою діяльність на неокуповані частини Донбасу, Київ, беруть активну участь у презентації сучасного українського мистецтва за кордоном. Зокрема, на міжнародному мистецькому бієнале у Венеції митці провели акцію на знак протесту проти окупації росіянами Донецька, Криму і частини Донбасу.
У рамках проекту Ukraine Exists у січні наступного року у стінах штаб-квартири ООН українські митці покажуть своє бачення війни і миру на Донбасі.
Серед іншого, це будуть відеоінсталяції й картини, де можна побачити і ті, що присвячені Донецьку, – місту, котре ще два роки тому почало активно розвиватись у культурному, мистецькому напрямку. Про те, як бачать українські художники ситуацію у країні, зокрема, на Донбасі, Радіо Свобода розповіла художниця, куратор виставки Аліна Гаєва.
«Ми зібрали роботи візуального мистецтва від 15 художників, це все українські митці. А художник – людина тонка, тому енергетика від картин, з одного боку, світла, а з іншого – є трохи суму і відчуття того, що в Україні, на Донбасі не все так гарно, як нам би хотілось», – каже Гаєва.
За її словами, митці і волонтери готові боротись за повернення Донецька в українське мистецьке поле, використовуючи свою зброю – мистецтво і просвітництво. Донецьк не має бути втраченим для України та Європи, хоча звільнити і повернути його буде надзвичайно складно, визнають експерти.
Науковець Владислав Кириченко, родом з Горлівки, створив видавництво аудіокниг, яке з часом було перетворене на мистецьку агенцію «Новий формат». У тому, що сьогодні Україна, фактично, втратила Крим і частину Донбасу, вчений звинувачує відсутність державної культурної політики, яка би враховувала особливості різних регіонів і формувала з них єдину культурну палітру країни. Також влада не підтримувала і не підтримує належним чином книговидання, зауважує Кириченко.
«Ми втратили Крим і Донецьк з Луганськом, серед іншого, і через те, що в супермаркетах неможливо було купити дитині журнал українською мовою», – вважає Кириченко.
А поки діячі культури міркують у своїй площині, Донбас залишається у відомстві військових, і у кращому випадку – волонтерів та гуманітарних працівників.
