Київ – Яким чином має відбуватися декомунізація в Україні, зважаючи на 25-річне запізнення? Чи достатньо перейменувати вулиці і прибрати пам’ятники комуністичним діячам? Про роботу з радянською спадщиною в рамках Київського бієнале говорили західні, російські та українські історики і публіцисти. На їхню думку, декомунізація починається з дискусії про значення цього поняття, а її успіх залежить насамперед від того, як виховати молодші покоління.
Головною ідеєю української декомунізації має бути повернення українцям почуття справедливості, переконаний публіцист Микола Рябчук. Законодавчі ініціативи у цій сфері він називає легковажними і наголошує, що декомунізація в Україні розпочалась занадто пізно. У Польщі цей процес був пов’язаний передусім із люстрацією – щоб прибрати з політичної арени певних осіб, причому йшлося не лише про уряд, а й, наприклад, університети. Однак Микола Рябчук наголошує: люстрація потрібна, щоб зруйнувати неформальні владні мережі.
Справжня влада в СРСР була в руках партії і КДБ. Це була система неофіційних зв’язків і вона не була зруйнована після падіння режимуМикола Рябчук
«Маємо розуміти, що справжня влада в СРСР була в руках партії і КДБ. Це була система неофіційних зв’язків і вона не була зруйнована після падіння режиму, так само, як і після втечі Януковича. Окрім того, не можна повернути суспільству відчуття справедливості без повернення майна. Мене дивує, що цього ніхто не обговорює», – каже він.
Пам’ятники тим самим Кутузову чи Суворову закон про декомунізацію не зачіпає, однак вони також символізують імперіалізмМикола Рябчук
Окрім того, публіцист зауважує, що Україна потребує не стільки декомунізації, скільки деколонізації. «Немає сенсу боротися з комуністичною ідеологією як такою. Леніни і дзержинські популярні не тому, що представляють ідеологію, а тому, що асоціюються з імперією. І пам’ятники тим самим Кутузову чи Суворову закон про декомунізацію не зачіпає, однак вони також символізують імперіалізм», – вважає Рябчук.
Для декомунізації важливий мовний вимір, каже російська журналістка Маша Ґессен. Вона розповідає, як нещодавно робила у Києві репортаж про нову поліцію і була вражена тим, що, як звичайні громадяни, так і самі поліцейські прагнуть змінити мову, якою користується поліція.
«Є один успішний приклад цього. Так, Ека Згуладзе наполягла на заміні у законодавстві слова «профілактика» (наприклад, у значенні «профілактична бесіда») на «превенція». А це вже дещо інше значення. Коли ми говоримо про декомунізацію, ми передусім говоримо про зміну інституцій. А сутність інституцій виражена у їхній мові», – пояснює Ґессен.
«Людей, які вибрались з комунізму з чистими руками, дуже мало»
Американська історик Марсі Шор, розповідаючи про польський досвід декомунізації, наголошує, що люстрація та засудження злочинів, вчинених в часи комунізму, бувають неоднозначними. Наприклад, люстрація та відкриті архіви могли бути використані одними елітами проти інших. А політика пам’яті має враховувати рівень причетності до злочинів комунізму, каже Шор.
«В одному невеликому польському місті є вулиці імені Бруно Ясенського, авангардиста і затятого комуніста, який, зрештою, був репресований. Польський Інститут національної пам’яті вирішив поміняти вулицю. Це рішення критикували: мовляв, у такий спосіб можна втратити цілий пласт модернізму у польській літературі. Ясенський був сталіністом, але не надто практикував сталінізм. 20-те століття наповнене людьми із дуже складними біографіями. І кількість людей, які жили за комунізму і вибрались звідти з чистими руками, – дуже незначна», – зауважує історик.
На території колишньої Югославії декомунізацію провели лише не формальному рівні – прибрали усю символіку та перейменували вулиці, розповідає хорватська письменниця та журналістка Славенка Дракуліч. Однак разом з тим і переписали історію на націоналістичний лад. Тим часом головна мета декомунізації – виховати якісно нове покоління.
«Політичний режим може змінитися за ніч. Що не змінюється, так це ментальність. Навіть тих, кому на момент падіння режиму було 30, – бо вони виховувались у зовсім іншій системі. Я не думаю, що можна почати з нуля, я навіть не думаю, що ті, кому зараз по 20 почали з нуля», – каже письменниця.
Питання у тому, з чого починається ця нова генерація, вважає Дракуліч. А скидання пам’ятників – це найлегша, але не основна частина декомунізації.
