Київ – Без участі «Мистецького арсеналу» Другий київський бієнале буде набагато більше відповідати запитам суспільства, переконаний один із його кураторів австрієць Георг Шольхаммер. Раніше «Мистецький арсенал» відмовився проводити цю подію через «ситуацію в країні» та брак коштів. Однак куратори залучили міжнародні інституції та разом з Центром візуальної культури збираються провести бієнале восени. Нещодавно у Києві вони оголосили його програму, яка складатиметься з шести шкіл – освітніх та виставкових проектів. Георг Шольхаммер розповів Радіо Свобода, яким буде Другий київський бієнале без «Мистецького арсеналу» і чому важливо говорити про мир під час війни.
– Концепція бієнале поєднує різні платформи: освіту, дискусії та виробництво. Ми не просто експонуємо роботи, присвячені нинішній ситуації або ширшим українським проблемам. Це також бієнале, де люди справді можуть працювати разом з художниками та інтелектуалами. Тобто з одного боку, «Київська школа» присвячена візуальним мистецтвам, з іншого – українському суспільству.
– Звідки походить ідея шкіл?
Попри усі складнощі потрібно думати про нове суспільство, виробляти новий погляд на Європу та на саму Україну. Ми хочемо не лише обговорень, а справді прагнемо створити нові проектиГеорг Шольхаммер
– Це результат наш візитів в Україну. Ми вважаємо, що є багато речей, про які варто поговорити, які приховані під війною, кризою. Потрібно разом подумати про майбутні перспективи. І саме це ми намагаємося зробити. Ідея шкіл походить від знаменитої школи, яка була у Екстер і Малевича у 20-х роках минулого століття у Києві. Вони створювали моделі нового суспільства і ми думаємо, що попри усі складнощі потрібно робити те саме, думати про нове суспільство, виробляти новий погляд на Європу та на саму Україну. Ми хочемо не лише обговорень із українськими та іноземними інтелектуалами, студентами, активістами і художниками, а справді прагнемо створити нові проекти. Тому ці школи існуватимуть не лише під час бієнале, але триватимуть довше.
– «Мистецький арсенал» двічі скасовував бієнале, де ви мали бути кураторами: минулого року і нині. Чому ви вирішили продовжувати працювати в Україні?
– Ми мали багато напрацювань і налагодили багато зв’язків, щоб знайти гроші на бієнале, тож просто не могли зупинитися. До того ж, у 2014 році «Арсеналу» не скасували, а відклали, тому що коли почався Майдан, ми подумали: занадто рано робити бієнале за півроку. Вдруге була інша ситуація.
– Як змінилася програма після скасування бієнале в «Арсеналі»?
Тепер бієнале – це ініціатива, яка набагато більше походить від самого суспільства, ніж подія, яку мав би приймати «Арсенал». Змінилися не учасники, а лише просторова концепціяГеорг Шольхаммер
– Вона не змінилася. Ми включили у програму усіх, кого запрошували раніше. Звісно, «Арсенал» – це визначне місце із власною риторикою простору. Але тепер наші майданчики розміщені по усьому місту, і з цим нам насправді пощастило. Багато інституцій солідаризувалися з нами. Тож тепер бієнале – це ініціатива, яка набагато більше походить від самого суспільства, ніж подія, яку мав би приймати «Арсенал». Змінилися не учасники, а лише просторова концепція.
– Центральні події бієнале відбуватимуться в колишньому Будинку одягу на Львівській площі. Чому вибрали саме його?
– Будинок одягу – це шедевр світового модернізму. У нього своя історія, що починається ще за радянських часів. Це місце, яке має багато просторових можливостей. Ми хочемо представити інший погляд на візуальні мистецтва.
– У вас є досвід співпраці із травмованими суспільствами?
Нікому не подобається війна. І якщо постійно говорити: травма, війна, то ви опиняєтеся замкненим у цій логіці і символіці воєнного часу. Має бути вихід з цієї пастки. Нам здається, що бієнале здатний його запропонуватиГеорг Шольхаммер
– Звісно. Я був у Стамбулі під час заворушень, ми разом з Хедвіг працювали на бієнале в Вірменії, під час грузинської кризи у 2008-му, у багатьох місцях, де є політичні проблеми. Але хіба неправда, що Європа також травмована, зі свого боку? Я би навіть не говорив про травму, вона не дуже відчувається тут, у Києві, але я розумію, що є потреба поговорити про кризу. Коли хтось запитує, чи можна проводити бієнале під час війни, то потрапляє у пастку, де не дозволено переважати нічому, окрім війни? Мені здається, що дуже важливо пропонувати альтернативу, говорити про мир і майбутні виклики, процеси об’єднання. І це має відбуватися не після, а вже зараз. Нікому не подобається війна. І якщо постійно говорити: травма, війна, то ви опиняєтеся замкненим у цій логіці і символіці воєнного часу. Має бути вихід з цієї пастки. І нам здається, що бієнале здатний його запропонувати.
– Як «перекласти» європейцям українську ситуацію?
– Насправді ми не уповноважені будь-кому пояснювати українську ситуацію. У програмі багато речей, присвячених силі, домінантності і тому, як їм можна протистояти. І багато подій про складні історії України останніх кількох століть, які важко вписати, зафіксувати у єдиному націоналістичному дискурсі. Ми бачимо, як багато зараз недомовок, непорозумінь, які провокує пропаганда з обох сторін. Мистецтво також може допомогти розібратися у цьому.
– Чи відчувається вплив російської пропаганди у Австрії?
Дебати можуть допомогти протистояти пропагандіГеорг Шольхаммер
– Вплив пропаганди взагалі досить великий. Ми живемо у спільнотах, де сильно покладаються на медіа, які не пропонують складність певної ситуації, а завжди пристають на певну, дуже визначену позицію. Ми посилюємо авторитарні тенденції, які розглядаємо не критично, а через призму потрясінь. Війна є одним із них. Дебати можуть допомогти протистояти пропаганді. Наприклад, в одній із шкіл ми проведемо дослідження про роль зображення у пропаганді, хоча є багато вербальної пропаганди, яка засіла у головах людей.
На цю ж тему:
Мистецтво не спить: Ніч бієнале у Києві
На першій Київській міжнародній бієнале Arsenale 2012 довели, що долучатися до мистецтва можна цілодобово далі
«Мистецький Арсенал» ламає стереотипи щодо України – гендиректор (ФОТО)
«Мистецький Арсенал» за останні 250 років таких черг не бачив» далі
У Києві відкрилася бієнале Arsenale 2012 (ФОТО)
Російський митець: «Ми теж саме колгоспники – лише у мистецтві»
далі