Брюссель – Чи не втрачає Європейська співдружність українців? Адже серед них шириться розчарування й обурення підходами Заходу до вирішення конфлікту на Донбасі. Україна потребує більш динамічних відносин із ЄС, а примушування Києва будь-якою ціною виконувати Мінські угоди лише грає на руку Путіну. Так вважає Густав Ґрессель, берлінський аналітик із військових питань та політики щодо східноєвропейських держав. ЄС може втратити Україну, якщо європейці спільно не переосмислять своєї стратегії щодо Росії, каже експерт із Європейської ради міжнародних відносин.
– Я дещо здивований тим, наскільки «Мінськ» нині подається, як єдине рішення цього конфлікту. Насправді, «Мінськ-2» – це тільки дорожня карта першої Мінської угоди, і сам документ дуже розмитий. Його пункти, особливо ті, що стосуються українських адміністративних реформ, можна інтерпретувати, як завгодно. Російське тлумачення цього тексту дуже відрізняється від українського і західного. Ми бачимо щоденне порушення режиму припинення вогню і понад 90 відсотків цих випадків походять із російського боку. Немає достатнього моніторингу будь-якого відведення важкої техніки чи військової ситуації на лінії бойового зіткнення. Спостережна місія ОБСЄ не має належних можливостей для роботи. Тобто, навіть ці найпростіші пункти не виконуються.
– То які інші рішення для України можливі на сьогодні?
Ця загарбницька динаміка має бути зупинена. Наприклад, Захід міг би дати українцям односторонні гарантії, у разі визнання «замороження» конфлікту, ми станемо на перешкоді будь-якій зміні «статусу-кво» збройним способом. Це має бути тверде запевнення, що далі так бути не може
– Захід може, з одного боку, закликати до укладення нової угоди, яка наразі дуже небажана: росіяни притримуються старої, відтягують і обходять імплементацію її положень, додачи все нові вимоги. Вони не хочуть ні відмовитися від «Мінська-2», ні бути точнішими в її формулюваннях. З іншого боку, можливий перехід до замороження конфлікту, але при цьому українці повинні бути впевнені: визнання цих територій не буде, а решта України продовжить рух до Європи. І все це маючи на думці, що коли режим у Росії поміняється і з’явиться людина, з якою можна буде вести розмову, все стане на свої місця. Але ця опція можлива тільки за умови, що Україна матиме гарантії, що жодних заворушень, спроб чи сепаратистських інцидентів в інших її районах не буде. Це урок, отриманий у Криму: тоді, коли було усвідомлення того, що протистояти подіям у них не було можливості, але з’явилася надія у решти держави йти в бік Заходу. Але далі розпочався Донбас і цей рух став неможливим через війну. Ця загарбницька динаміка має бути зупинена. Наприклад, Захід міг би дати українцям односторонні гарантії, у разі визнання замороження конфлікту, ми станемо на перешкоді будь-якій зміні статусу-кво збройним способом. Це має бути тверде запевнення, що далі так бути не може, Україна має мати політичний вибір, який поважатиме решта світу й Захід зробить усе, аби Росія його теж поважала. У будь-якому разі, нині вже є чітке розуміння, що цей конфлікт уже заморожений і для відвойовування цих територій немає прямого військового рішення.
– Але проблема ще й у тому, що ні українці, ні сам Захід далеко не впевнені, що Москва далі не вимагатиме більшого, аж доки не досягне своєї мети – повністю паралізувати Україну…
Донбас для Росії – це козир для дестабілізації України зсередини, розхитування її зовнішньої політики, і водночас, аби все це відбувалося за рахунок Заходу
– Безумовно, і проблема нині полягає у тому, що європейське підштовхування України до того, щоб вона поступово в односторонньому порядку де-факто визнала так звані «ДНР-ЛНР» і реорганізувала соціально-економічні зв’язки з Донбасом – все це грає на руку Росії. Її ж мета – створити дуже нестабільну Україну, яка не здатна рухатися в одному чіткому напрямку. З іншого боку, вона хоче перекинути витрати Донбасу зі свого гаманця – до гаманців України та європейців. Донбас для Росії – це козир для дестабілізації України зсередини, розхитування її зовнішньої політики, і водночас, аби все це відбувалося за рахунок Заходу. Така нинішня російська стратегія. На жаль, багато коментарів, що лунають на Заході, загалом мають благі наміри, але стратегічно вони немудрі, а тому грають на руку Кремлю.
– У Вашій останній публікації під назвою «Чи втрачає Європа Україну» є деякі поради європейським і американським політикам, як переосмислити «українську стратегію». У чому вони полягають?
Захід повинен тактично маневрувати, бо будь-яке рішення, що спирається на односторонні поступки з боку Києва, стійкого успіху не принесе: Москва буде вимагати більше, доки не досягне своєї мети, тобто, повного провалу України
– Оночасно із намаганнями допомогти Україні децентралізувати владу процес реформування повинен бути відділений від Мінського процесу. В іншому випадку це зробить нелегітимними всі зусилля. По-друге, стратегія відносно Росії дійсно повинна бути переглянута. Ця держава не виконує Мінських угод, висуває нові вимоги, які у разі їх реалізації підірвуть суверенітет України. Росія не відмовилася від надії заманити як Захід, так і Київ у пастку «боснізації», тобто, створити недієздатну державу шляхом її невдалої федералізації. Захід повинен тактично маневрувати, бо будь-яке рішення, що спирається на односторонні поступки з боку Києва, стійкого успіху не принесе: Москва буде вимагати більше, доки не досягне своєї мети, тобто, повного провалу України.
Останнє й не менш важливе те, що Захід повинен зміцнити динаміку відносин з Україною. Скажімо, застосування Угоди про асоціацію може бути основою для нових ініціатив. Не слід забувати, що, чим менше Європейський союз буде безпосередньо сприяти Україні, тим більше результат процесу трансформації в цій державі буде відрізнятися від європейської моделі.
– Ви звертаєте увагу на той факт, що серед українців наростає розчарування і навіть обурення позицією та методами Заходу в допомозі Україні владнати ситуацію на Донбасі…
Захід потребує Росії для іранського чи інших питань, тож хоче умиротворення ситуації на Донбасі. У результаті, українці почуваються проданими у результаті цих торгів
– Відчувається обурення серед українців тим, як дипломати ЄС та Америки чинять інтенсивний тиск на деяких українських законотворців. Враження таке, що Україна у сенсі імплементації «Мінська-2» повинна щось віддавати, водночас нічого не отримуючи взамін. Вони себе відчувають дещо зрадженими в процесі «дипломатичних торгів», які наразі тривають. Захід потребує Росію для іранського чи інших питань, тож хоче умиротворення ситуації на Донбасі. У результаті, українці почуваються проданими у результаті цих торгів, що їх обурює.
– Грецькі проблеми теж підкинули хмизу у вогонь, чи не так?
Серед народу панує відчуття, що Україну залишили на узбіччі лише тому, що вона не є членом ЄС
– Ось уже рік, як Україна перебуває в стані війни, економіка скочується донизу, національна валюта девальвує… Водночас, народ повинен проходити через дуже складні реформи. Греція, яка має набагато менш драматичну ситуацію, тільки взамін на обіцянки реформ, одразу отримує 7 мільярдів євро допомоги та нові пакети підтримки із загальної суми 80 мільярдів. Тож серед народу панує відчуття, що Україну залишили на узбіччі лише тому, що вона не є членом ЄС. Самі європейці пояснюють, ніби через те, що Греція у єврозоні, і її колапс мав би значно гірші наслідки для співдружності, ніж криза в Україні. Але це, звичайно, не поліпшує настроїв серед українців щодо їхньої ситуації.
