Війна, інфляція, дефолт. Ці слова все частіше лунають в українських випусках новин. Чи впливає криза у державі на світовідчуття громадян? Чи здатне суспільство до самоорганізації в умовах нестабільності й хаосу? Та чи існує серед тих, хто відчув на собі війну, конкуренція за роль жертви у цих обставинах? На ці питання ми шукали відповіді у програмі «Донбас. Реалії» на Радіо Свобода разом із соціологом, директором фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Іриною Бекешкіною.
– Чи не здається Вам, що у нинішній ситуації в Україні існує конкуренція між тими, хто потребує допомоги: вимушені переселенці, військові, пенсіонери?
– Не здається, тому що є такий парадокс – культура скаржників існує там, де є кому скаржитися. Коли скаржитися особливо немає кому, то виникає просто депресія. Або проявляються інші відчуття, зокрема, обділеності.
Критика є, це нормально для будь-якої демократичної держави. Критики завжди більше, аніж хвали
Я, навпаки, вважаю, що, коли люди опиняються в украй складних обставинах, виникає момент істини: частина людей впадає в апатію, інша ж – збиватиме масло з молока, щоб висковзнути із цієї ситуації. Навіть ті, хто не бачив у собі активності, стає активним вимушено. Щодо скарг – я не бачу особливого такого потоку, адже що це дасть? Критика є, це нормально для будь-якої демократичної держави. Критики завжди більше, аніж хвали. Що ж хвалити? В недемократичній державі усе навпаки – сама хвала, й іноді зовсім трохи критики.
– Чи є різниця між людьми, які живуть в окупованому Луганську та звільненому Слов’янську?
У Слов'янську «ДНР» бояться більше, аніж «Правий сектор». Вони дуже бояться, що ті знову можуть повернутися
– Ми робили опитування у Слов’янську. Нині там «ДНР» бояться більше, аніж «Правий сектор». Вони дуже бояться, що ті знову можуть повернутися.
– Чи спостерігаються якісь тенденції до змін у людей там?
– У Слов’янську та в Краматорську ми зустріли дуже активних волонтерів, багато громадських організацій, які багато чим займаються, і їх поважають. І показник нашого дослідження у 8% відсотків (люди, які готові брати участь у відновленні свого міста) не такий уже і маленький. Звичайно, це меншість, у людей апатія. Деякі щось роблять щось для того, аби краще жити, а інші навіть не уявляють, що саме потрібно робити.
– Люди на сході кажуть, що їм зараз терпимо жити, а як зробити, аби було краще?
– Очевидно, потрібна активність самих людей, але вона мусить бути підтримана з боку влади: треба підтримати тих, которі хочуть і можуть.
Потрібні стартапівські кредити за невеликий відсоток, треба створювати програми для тих, хто має потенціал заводити маленький бізнес
Можливо, потрібні стартапівські кредити за невеликий відсоток, треба створювати програми для тих, хто має потенціал заводити маленький бізнес. Мені запам’яталася одна жінка, яка сказала, що не має нічого для дітей. Але ж це можуть зробити самі батьки. Утім, люди воліють скаржитися, а не робити.
Дуже багато вони могли б зробити самі, особливо, на звільнених територіях. Утім, вони не звикли, не вміють. Думаю, активність зростатиме, долучатимуться нові люди, наростатиме критична маса волонтерів й робитиме щось.
Загальна тенденція усюди одна – щоб був мир, цього хочуть усі. І друга, те що ми побачили в опитуванні і в Слов’янську, і в Краматорську, і в Сєвєродонецьку, і в Старобільську – це економіка. Потрібно створювати робочі місця, щоб люди могли нормально заробляти і нормально жити.
– Чому люди у Києві обирають, як правило, протестний вид боротьби, замість того, щоб направити цю енергію на відновлення Донбасу?
– Не усе можуть зробити люди. Наприклад, мільйон потрібно виділити на ремонт лікарні, у людей його немає. Якщо його не виділять, то я зрозумію, чому люди вийшли на акції протесту.
Це потрібно поєднувати: вимагати і самим щось робити
Інша справа, що це потрібно поєднувати: вимагати і самим щось робити. Мені здається, що волонтерський рух, який неймовірно розвинутий сьогодні, розбудить людей і допомагатиме. Мені подобається те, що у людей не зникає оптимізм. Утім, дуже важливо, щоб у ситуації, в якій опинилися люди, вони не відчували себе безпорадними.
– Чимало є політичних спекулянтів, які на цій безпорадності намагаються отримати власні політичні дивіденти. Що потрібно зробити, аби знизити ці спекуляції? Можливо, слід укласти громадянську угоду?
Нині дуже потрібна програма відновлення Донбасу та його реінтеграції
– Громадянська угода – це програма, яку висувають і за яку голосують. Очевидно, що нині дуже потрібна програма відновлення Донбасу та його реінтеграції. Більше того, мова йде не про весь регіон, а про конкретні міста: Слов’янськ, Краматорськ, Станицю Луганську.
Важливо, щоб люди розуміли: що буде за півроку, за рік, які гроші вкладатимуться, що відбудовуватимуть у першу чергу, що вони можуть самі зробити. Наприклад, ми даємо вам гроші, а робоча сила від вас. Не бажаєте, то нічого й не буде. Тобто така угода, безумовно, необхідна.
