Керівництво України поки що не приділяє серйозної уваги структурним реформам сектору безпеки. А тим часом, як наголошує дописувач тижневика «Дзеркало тижня», в українських силових структурах продовжують існувати феодальні відносини, некомпетентність керівництва та імітація реальних дій. Дописувач також вважає, що нині Росія застосовує тактику безконтактної війни, мінімізації втрат регулярної армії. А досвід Дебальцевого засвідчив, що без регулярної армії Росії будь-які формування найманців нездатні виконувати оперативні завдання і можуть використовуватися тільки в обмежених тактичних цілях. Досить відчутні втрати найманців у Дебальцевому й Донецькому аеропорту різко підірвали бойовий дух бойовиків. Тому наступу російської армії в будь-якому секторі спершу передуватиме масована артилерійська підготовка, спрямована на українські тилові райони. Противник розхитуватиме фронт, щоб проводити наступальні операції тільки тоді, коли боєздатність українських військ істотно знизиться. Поки що ознак такого наступу немає, наголошує експерт. Він не виключає, що наступ почнеться, але ймовірність широкомасштабних операцій істотно знижена. Донбас не стане замороженим конфліктом – це буде постійна гаряча точка. Але масштаби конфлікту визначає вже не тільки Кремль. Донбас став не лише головною українською проблемою – він поступово перетворюється на головну проблему Росії, переконує дописувач.
Неухильне погіршення соціально-економічної ситуації додає в суспільні очікування елемент радикалізму, стверджує тижневик «Коментарі». За минулий рік в Україні викристалізувалися соціальні групи, які звикли і в повсякденній діяльності, і в розрахунках на майбутнє не озиратися на активність влади та не сподіватися на її участь у власній долі. Більш того, ці групи (мова про волонтерський і добровольчий рухи, а також частину вимушених переселенців) навчилися підміняти державу. Причому, під «добровольцями» слід розуміти широке коло озброєних людей, які формально можуть числитися у лавах ЗСУ або Нацгвардії, але фактично сприймають конфлікт у Донбасі як особисту війну і свої надії пов’язують із підтримкою товаришів по зброї. Для цих груп характерна впевненість у власних силах, у тому, що існуючий порядок речей можна змінити і... висока ступінь незадоволеності поточною ситуацією. Докладніше йдеться в статті «Вибір українців: на що ще залишилися надії?»
Цього року бюджетні субвенції на оплату послуг ЖКГ просто підуть в пісок, стверджує тижневик «Фокус». 24,5 мільярда гривень – колосальна сума, яка пускається на проїдання, а не на модернізацію житла або хоча б установку вузлів обліку. А в підсумку держава буде субсидіювати не споживачів, а монополістів-поставників з їх роздутими тарифами, в які «зашиті» необґрунтовані витрати і втрати. Простий приклад: лише третина багатоквартирних будинків забезпечена будинковими лічильниками. А тільки встановлення будинкових вузлів обліку дозволила б удвічі знизити необхідний розмір субсидій з держбюджету. Що потрібно зробити, щоб держава і споживачі не витрачали гроші на підтримку монополістів ЖКГ видання розповідає у статті «Тариф на жадібність».
Вищі чиновники і топ-політики щороку висмоктують з державних компаній-монополій сотні мільярдів гривень, наголошує тижневик «Новое время». Видання пише, що контролювати держмонополію – все одно, що стати господарем лотереї: приплив грошей забезпечений. Конкретніше йдеться в статті «Чорні дірки скарбниці».
