Дніпропетровськ – На Дніпропетровщину повернулось понад 5 тисяч бійців, демобілізованих із зони проведення антитерористичної операції. Обласна влада запевнила: перед соціальними службами регіону поставили завдання забезпечити швидку адаптацію військових до мирного життя. А психологи зазначають, що психологічна адаптація бійців може тривати роками. Фахівці вже почали отримувати звернення від рідних демобілізованих з проханнями допомоги: вони не пізнають своїх чоловіків, що повернулись із фронту. Водночас психологи наголошують: суспільство треба навчити правильній поведінці й ставленню до колишніх бійців.
Демобілізований боєць одного з військових формувань Олександр приїхав додому до Дніпропетровська у квітні. Каже: до лав війська йшов добровольцем, був готовий до труднощів військового життя. Однак повернення на «мирні рейки», зізнається, для нього не було простим. На початку неприємно вражала безтурботність людей у рідному місті, за кількасотень кілометрів від жахів передової.
Спочатку – злість: ну як же так, там – війна, а тут – все добре. Але потім перебудовуєшся і думаєш: це завдяки тобі цей спокій. Головне, щоб люди це цінувалиОлександр, боєць АТО
«Як людина, яка ризикувала життям, хочу сказати: заїжджаєш до Дніпропетровська, а тут – «тишь да гладь». Мене особливо вразило: тут – знижки, все блищить, у багатьох людей все добре. З одного боку, спочатку – злість: ну як же так, там – війна, а тут – все добре. Але потім перебудовуєшся і думаєш: це завдяки тобі цей спокій. Головне, щоб люди це цінували», – каже колишній військовий.
А втім, психологи зазначають: далеко не кожен боєць зізнається в проблемах з адаптацією до мирного життя. На гарячу лінію новоствореного в Дніпропетровську центру психологічної допомоги «Крок назустріч», розповідають психологи-волонтери, першими почали звертатись дружини демобілізованих. Агресія, алкоголізм, психотропні препарати, суїцидальні та депресивні настрої – жінки часто не впізнають своїх чоловіків після участі у бойових діях.
40% демобілізованих можуть зіткнутись із посттравматичним стресовим розладом
Психолог-волонтер Лілія Луценко зазначає: за попередніми підрахунками, у зоні бойових дій з минулого року побували десятки тисяч українських бійців, у 40% з них може розвинутись посттравматичний стресовий розлад. Ситуація ризику, в якій вони перебували тривалий час, не минає безслідно для психіки. Наскільки разючими будуть зміни, залежить від самої людини й гостроти переживань, пояснює психолог. Тільки дуже сильні особистості можуть впоратись із цим самотужки. Решті необхідна допомога фахівця.
Пережите в зоні АТО може вдарити не тільки по родинах бійців, а й по суспільству в цілому. Це не тільки доля одного бійця: руйнуються сім’ї, страждають родини, дітиЛілія Луценко
«Як показує статистика, в зоні АТО вже побувало близько 30 тисяч українських бійців і, на жаль, навіть за найкращими прогнозами, у 40% з них буде розвиватися посттравматичний стресовий розлад. Це бомба уповільненої дії, яка може проявитися і через півроку, і через 5 років. Тому вкрай необхідно допустити, щоб наше суспільство через 5-10 років опинилося в ситуації, коли психологічної допомоги вимагатиме набагато більшу кількість людей. Бійці ніколи не повертаються додому колишніми, і це викликає певну напругу в родинах. Лікарі недарма б’ють тривогу: пережите в зоні АТО може вдарити не тільки по родинах бійців, а й по суспільству в цілому. Це не тільки доля одного бійця: руйнуються сім’ї, страждають родини, страждають діти. Дуже важливо отримати психологічну допомогу в перші місяці перебування вдома», – каже Лілія Луценко.
Дніпропетровські психологи-волонтери зазначають: розглядавали пропозицію через військкомати направляти бійців після АТО на консультацію. Однак через певні перестороги цього не стали робити. Зараз допомогу надають тільки охочим – безкоштовно й анонімно, каже психолог Наталія Струс.
Наші військові навіть вдома продовжують «довойовувати»Наталія Струс
«Не секрет, що наших бійців дуже важко залучити до психотерапії. В основному приходять зразу жінки. Але був такий випадок у наших колег – до щойно відкритого центру першим прийшов боєць АТО, це викликало здивування психологів. Виявилось, що його батько – «афганець», і він зумів донести до сина, наскільки важливо одразу після повернення звернутись за допомогою. Адже наші військові навіть вдома продовжують «довойовувати», – розповіла Наталія Струс.
Культура спілкування з бійцями
Але поради психологів потрібні наразі не тільки демобілізованим, а й їхньому найближчому оточенню. Наталія Шахрозан – психолог-волонтер, уже кілька місяців працює з родинами військових у рамках клубу «Сімейний ресурс». Вона ініціює також просвітницьку роботу серед населення – як правильно поводити себе із бійцями АТО? Психолог впевнена: має бути кампанія соціальної реклами про те, як розуміти ветеранів цієї війни, про це треба фахово говорити в школах, вишах, трудових колективах.
Суспільство не повинне займати пасивну позицію очікування, каже Наталія Шахрозан, навіть на побутовому рівні кожен може допомагати бійцям звикати до мирного життя: не відводити погляд у транспорті, посміхнутись на вулиці, вислухати, якщо боєць хоче висловитись.
«Суспільство має бути готове. Хлопці повертаються, а підхід такий: вони повинні впоратись, а ми почекаємо. Ні, якраз навпаки, – ми повинні допомагати. Коли ми зустрічаємо людину, яка проявляє агресію, не можна тікати, не можна переривати розмову. Бо це сприймається як, те, що суспільство не хоче його приймати. Треба старатись знизити рівень агресії через прийняття його позиції. Погоджуватись кивком, знижувати тон голосу. Можна використати такі фрази «Так, я тебе розумію». Ми повинні ставитись з повагою. Навіть якщо людина випивши, ми маємо навчитись справлятись з власною реакцією на це, щоб допомогти солдату повернутись до мирного життя, адже він там був заради нас. Те, що вони хочуть бачити, – це повагу, прийняття й терпіння. Суспільство треба готувати до цього, тоді рівень агресії буде знижуватись. Якщо ми це розумітимемо, наш рівень терпіння зросте», – зазначає фахівець.
Є питання, які не треба ставити
Психолог також дає конкретні поради щодо особливостей поведінки з демобілізованими.
Ми не звикли посміхатись на вулиці, але це треба робити, це буде знак, що ми раді його бачити. Якщо зав’язалась розмова, то дуже важливо сказати: «Ми раді, що ти тут, що ти повернувся». Навіть якщо це зовсім чужа людина. Це основиНаталія Шахрозан
«Чого не можна? Є питання, які не треба ставити. Дуже популярне питання: «Чи ти вбивав?» Зрозуміла цікавість, але треба її гасити. Це й так зрозуміло: до завдань військового входить володіння зброєю. Він не вбивав, він виконував військовий обов’язок. Якщо колишній солдат хоче говорити, бажано його вислухати. Треба не боятись, не відводити погляд, коли ви зустрічаєтесь з військовим на вулиці, в транспорті. Найкраще, що ви можете зробити, – невелика посмішка, кивок. Ми не звикли посміхатись на вулиці, але це треба робити, це буде знак, що ми раді його бачити. Якщо зав’язалась розмова, то дуже важливо сказати: «Ми раді, що ти тут, що ти повернувся». Навіть якщо це зовсім чужа людина. Це основи», – каже Наталія Шахрозан.
З кінця травня у Дніпропетровську також будуть проводити групові зайняття для матерів і дружин військовослужбовців, що повернулись із АТО. Адже навіть анонімно на індивідуальний візит до психолога зважуються далеко не всі.
