У Празі в бібліотеці імені Вацлава Гавела відбулася зустріч з українським журналістом, перекладачем і літературознавцем Олександром Бойченком. Дискусія стосувалася сьогоднішніх відносин між Росієї та Україною і мала назву «Що Майдан дав і забрав від України». Вела дискусію українознавець Ленка Віхова. Приєднатися зі своїми запитаннями мали можливість усі присутні. Після дискусії Радіо Свобода вдалося записати інтерв’ю з Олександром Бойченком.
– Коли ми говоримо про більш далеке коло людей, які мало знають Україну, то їм важко зрозуміти цей конфлікт між Росією і Україною, бо вони, особливо люди культурні, спираються на те, що вони знають про культуру. Вони знають російську культуру. Практично не знають сучасної української культури. І тим більше, давньої української культури. Наскільки це складне завдання? Чи Ви відчуваєте, що Ви є в якійсь ситуації, коли Вам доводиться змагатися з російської культурою, причому, не сучасною, а з російською культурою двохсотлітньої давності?
Чому Захід так любить російську літературу класичну? Я думаю, тому, що в глибині душі Захід вважає Росію дикою країною. І коли в дикій країні раптом з’являється Толстой чи Достоєвський, усі страшенно тішаться
– Хай там як, я вважаю, що загалом російська культура, а, вужче кажучи, література (бо, припустимо, про балет хвалений я не можу сказати, справедливо чи ні), але мені здається, що російська література перехвалена. А чому так є? Чому Захід так любить російську літературу класичну? Я думаю, тому, що в глибині душі Захід вважає Росію дикою країною. І коли в дикій країні раптом з’являється Толстой чи Достоєвський, усі страшенно тішаться. Дивися, вони, виявляється, там не по деревах скачуть, а у них є письменники. А якщо копнути глибше ті якісь і світоглядні речі, то виявиться, що той самий розхвалений Достоєвський, якого я дуже високо ціную як знавця людської психології, але поза тим він був страшним ксенофобом, антисемітом, україно-, полоно- і ще так далі фобом. Чого ніякому письменникові на Заході би не вибачили. Його би просто заклювали за такі погляди і за такі висловлювання, які у нього на кожному кроці, припустимо, у його щоденнику «Дневник писателя».
– А що потрібно, щоб Захід зрозумів, що ж властиво діється на східному кордоні України з Росією?
Що потрібно, щоб ми, люди на Заході, зрозуміли таких, як ви, поляків? Він відповів геніально: багато не потрібно, треба російські танки на Єлісейських полях. І тоді Ви нас добре зрозумієте
– Мені дуже подобається цей випадок з життя польського письменника Марека Гласка, який у 1958 році поїхав до Франції. Він ще не знав, що він емігрує, бо поїхав, думав, на місяць-два. І на французькому радіо у нього брали інтерв’ю. І, відповідно, період відлиги, французи знову дуже хочуть знайти якусь причину полюбити Росію. А чому ви, поляки, дивно якось так поводитеся, якось відсторонюєтеся від Росії? Чого ми, французи, не розуміємо? Що потрібно, щоб ми, люди на Заході, зрозуміли таких, як ви, поляків? І він відповів геніально. Каже: багато не потрібно, треба російські танки на Єлісейських полях. І тоді Ви нас добре зрозумієте.
– То чи потрібно повністю відмовлятися від усього російського, як Ви про це говорите у Вашому ессе, що можна «обійтися без Пушкіна»?
Я не за те, щоб ми відмовилися від російської літератури, я за те, щоб вона зайняла своє нормальне місце у наших головах
– Ні, звичайно, не треба. В якихось публіцистичних текстах я мушу гіперболізовано, для загострення сказати «обійдемося і без Пушкіна». Не треба обходитися без Пушкіна. Треба просто вирівняти ситуацію. Я не за те, щоб ми відмовилися від російської літератури, я за те, щоб вона зайняла своє нормальне місце у наших головах поряд з німецькою, французькою, англійською, американською. Бо у нас з покоління у покоління все це виглядала викривлено. Російську літературу ми вчили більше, ніж українську в Україні, а інших десь когось трохи. А хай ми знаємо російську літературу, її вершинні явища, так само, як знаємо вершинні явища англійської, американської, французької. І тоді це буде нормально. Коли не буде домінування російської культури у наших головах. Ще більше, ніж літератури, це стосується російської музики, яка на кожному кроці до тепер звучить.
