Львів – Українським бійцям виготовляють протези на українських заводах безкоштовно, за державне фінансування. Також багатьох військових волонтери відправляють на протезування за кордон за гроші благодійників. З яким протезом краще жити кожен оцінює сам. Але звикати до «нової» руки чи ноги доводиться усім, як і повертатись до повноцінного життя.
37-річний Володимир Буланов з міста Малин Житомирської області був першим, кого з бійців протезували на львівському заводі. Ще 9 місяців тому переживав шок від втраченої кінцівки і переконував себе, що треба далі жити. Нині на невеликі відстані він ходить навіть без милиць, повернувся на роботу на лісозавод.
Третій день після ампутації був важкий, а потім щось в голові перемкнуло і все, сказав – треба житиВолодимир Буланов
«Як на світ народився, по новому вчився ходити з протезом. Так швидко нічого не буває. У мене нерви сильні і я швидко адаптувався. Третій день після ампутації був важкий, а потім щось в голові перемкнуло і все, сказав – треба жити. Як звикнути до протеза? Якщо не має мотивації, куди йти, то так протез і лежатиме. Мені треба йти на роботу, я мушу йти в ньому. Спершу він мені дуже муляв, тер, приїхав у Львів і прошу інший. Ось знову приїхав, щоб дещо підтягнути, підпасувати. Не пройшло тижня, як вийшов на роботу, і все – звик».
Володимир народився в Росії. В Україні має сім’ю, з дружиною виховує троє дітей. Повістку отримав торік 1 квітня і одразу пішов у Малинський військкомат.
«Навіть не було питання, не прийти, бо приймав присягу на вірність України і не було питання-підеш чи ні. Хоча у мене троє дітей не мали права брати, навіть медогляду не проходив. Думав, що кілька днів дадуть, щоб зібратись, а до мене: «О, ти вже прийшов, все їхати, в автобус». З 1999 я не міг виробити військовий квиток, а тут за 15 хвилин мені його зробили, лиш би їхав, так тоді всі забирали, бо треба було», – каже Володимир.
Я не відчуваю, що я якийсь не такий. Все гаразд. Коли йду в магазин, то хтось із синів зі мноюВолодимир Буланов
Військовослужбовець був поранений влітку у бою поблизу Рубіжного на Донбасі. Життя врятували побратими, але ногу довелось ампутувати. «Я не відчуваю, що я якийсь не такий. Все гаразд. Коли йду в магазин, то хтось із синів зі мною».
З протезом – на велосипед
Львів’янин Володимир Кут з протезом ноги старається вже їздити на велосипеді.
Треба себе змусити звикнути до протеза. Я вже метрів сто можу на ровері проїхатиВолодимир Кут
«Треба себе змусити звикнути до протеза. Я вже метрів сто можу на ровері проїхати, а там вже і двісті, і триста. Я постійно літом на велосипеді намотував з дітьми 10 кілометрів у день. Меншу дитину брав до себе на провер. Діти мені кажуть, що хочуть їздити на ровері. А я відповідаю, що ще сам добре не їду», – розповідає Володимир Кут.
Чоловік, інженер-електрик, був мобілізований торік 10 травня. Поранений у січні на Водохреще на 31-му блокпосту, служив у протитанковій батареї. Осколок від гранатомета влучив у ногу. Кінцівку можна було врятувати, якби бійця дуже швидко відправили у госпіталь.
Мене повезли у Кримське, у підвалі був медпункт, мені там рану обробили і повезли далі. Везли майже 12 годин, якби дали вертоліт, то можна було б ногу врятуватиВолодимир Кут
«Мене повезли у Кримське, у підвалі був медпункт, мені там рану обробили і повезли далі. Везли майже 12 годин, якби дали вертоліт, то можна було б ногу врятувати. Але що робити. Що не йти воювати? Як там не зупинити, то далі піде ворог. Вже Крим втратили. Єдине розчарування є сьогодні лише у владі. Там побачив одне, а говорять інше», – каже Володимир Кут.
Обидва поранені бійці вже навіть жартують над своїми протезами. Чоловіки вирішали протезуватись в Україні, бо не бачили сенсу виготовляти первинний протез за кордоном. Розповідають, що можуть будь-коли приїхати на львівський завод, якщо виникне якась проблема. До того ж, держава гарантує бійцям, що кожні три роки вони можуть отримати новий протез. А ось для ремонту чи обслуговування імпортного протезу довелось би шукати гроші. Бійці з особливими потребами лише побоюються, щоб завод у Львові працював і далі. Бо розуміють, що на цьому ринку зараз конкуренція.
На сьогодні протезовані близько 60 українських бійців, а потребують протезів майже у чотири рази більше поранених військових, які зараз на лікуванні у госпіталях.
