Крим – назад у «радянську неприступну фортецю»?

Володимир Личко

Судячи з логіки останніх подій, «елегантно віджатий» росіянами в України Крим справді має всі шанси доволі швидко трансформуватись зовсім не в щемливе, «сакральне» для них місце чи, скажімо, в колишню «всесоюзну оздоровницю», а в таку собі «стратегічно важливу» територію, «неприступну фортецю», «форпост». Утім, цей непомітний для стороннього ока процес вже йде повним ходом. Про що, власне, у документальному фільмі «Крим. Шлях на Батьківщину» повідав сам президент Путін.

Йдеться, зокрема, про ще минулорічне приховане розгортання на півострові новітніх берегових ракетних комплексів «Бастіон», оснащених протикорабельними крилатими ракетами середнього радіусу дії «Онікс»/«Яхонт» («Яхонт» – експортний варіант). «Поки що такої зброї ні в кого немає. Це, мабуть, найефективніший береговий комплекс у світі на сьогодні. Так, і в якийсь момент ми для того, щоб було зрозуміло, що Крим надійно захищений, перекинули туди ці берегові комплекси «Бастіон», – розкрив «таємницю» Путін.

Однак подробиць свого подальшого оперативно-стратегічного задуму верховний головнокомандувач Російської Федерації, звісно ж, не озвучував. Лише декілька днів потому світ дізнається, що у рамках раптової перевірки Путіним бойової готовності військ і кораблів Північного флоту, Південного військового округу і Повітряно-десантних військ до Криму будуть перекинуті дальні надзвукові ракетоносці-бомбардувальники Ту-22 М3.

«Тушки» повернулись?

Про ймовірну появу на Кримському півострові Ту-22 М3 (за натовською класифікацією, Backfire, «Задній вогонь») днями повідомила російська агенція ТАСС із посиленням на свого інсайдера в Міноборони Росії. Пізніше у медіа просочилась інформації про кількість цих літаків – десять, що, по суті, становить повнокровну ескадрилью. Де тимчасово чи на постійній основі вона базуватиметься, не уточнялось. Хоча можна припустити, що, швидше за все, на якійсь із діючих наразі авіабаз кримської 27-ї змішаної авіаційної дивізії у Гвардійському, Новофедорівці чи ще деінде, приміром, у Кіровському. Щоправда, останній варіант реальний тільки в тому разі, якщо до цього часу там встигли відновити обладнання командного пункту колишнього льотного випробувального центру Збройних сил України, у буквальному сенсі розтрощеного російським «спецназом» у березні 2014 року. Ще залишається Октябрське Красногвардійського району, проте там на повноцінне відновлення аеродромної інфраструктури потрібно ще більше часу і, відповідно, коштів. На сьогодні там вціліли тільки ангари для авіатехніки.

Є ще варіант із Джанкоєм. До функціональності тутешнього аеродромного комплексу колишнього військово-транспортного полку навряд чи виникнуть питання. Завдяки, тому, що його колись не піддали тотальній конверсії, а здали в оренду цивільній авіакомпанії «Ветеран» паралельно з розміщенням військової авіакомендатури. А ще раніше аеродром орендував значно потужніший «Атлант-СВ», президентом якої в ту пору, наприкінці 90-х років, був відомий депутат Верховної ради АРК Василь Шпилькін, до слова, колишній пілот Ту-22 М3 із Веселого. Його компанія орендувала у Міністерства оборони України літаки Іл-76 і працювала за вигідними проектами Міжнародного Червоного Хреста, ООН по всьому світу. Проте згодом успішний Шпилькін погорів на банальному шахрайстві і за вироком суду отримав декілька років позбавлення волі. А всі орендовані ним літаки було повернуто на бази у Мелітополі й Запоріжжі.

Гвардійське, Новофедорівка, Октябрське названі так не випадково. Саме там до середини 90-х років дислокувались окремі полки дальньої бомбардувальної авіації з парком подібних Ту-22, і їхні дозвукові, гвинтові попередники Ту-16, до бортового озброєння яких входили також бомби і ракети, у тому числі, з ядерною начинкою. Окрім того, аналогічний авіаполк стояв у Веселому Джанкойського району, де своїх Ту-22 МЗ, між іншим, російський Чорноморських флот позбувся у першу чергу (всі тамтешні літаки, не чекаючи остаточного розподілу ЧФ, Росія перегнала на свої материкові аеродроми). І де згодом, після переобладнання технічної зони і казарменого фонду, свій відгодівельно-переробний комплекс розмістила знана не лише в Україні «куряча» фірма.

​

Наприкінці минулого року автор цих рядків у публікації для «Крим.Реалії» висловив припущення, що російський Генштаб, либонь, поверне до Криму старі-нові «тушки». З тих нехитрих міркувань, що це, як кажуть, в тренді суцільного «повернення», в світлі загального процесу «реінкарнації» СРСР на окремо взятій території у 26 тисяч квадратних кілометрів. А якщо серйозно, то на дальніх морських підступах до Криму чи не найоптимальніше виводити на бойовий курс саме Ту-22 – «убивцю авіаносців». Скажімо, проти ворожої авіаносної корабельної групи в Середземному морі. Дозволяють це робити непогані тактико-технічні характеристики цього типу літальних апаратів, а саме: радіус дії 2,2 тисячі кілометрів, змішане використання бомб і ракет (5000 кг бомб і ракета УР Х-22 на зовнішній підвісці), потужне бортове ракетно-артилерійське озброєння. Розрахунок ще й у тому, що така «тушка» заміщує флагман ЧФ ракетний крейсер «Москва», здатний за своїм вогневим потенціалом одномоментно знищити авіаносець супротивника. Судно нібито ось-ось, про що неодноразово повідомлялось у пресі, стане на капітальний ремонт. Як відомо, цей тип літаків фігурує в Угоді про обмеження стратегічних озброєнь, підписаній між СРСР і США 1972 року. Щоправда, у ній значиться Ту-22 М, а не його нинішній модернізований варіант, який надійшов у війська 1989 року. Стару радянську «тушку» документально залишили як систему дозаправки у повітрі, відтак американська сторона погодилась не зараховувати її до класу стратегічних бомбардувальників. Окрім того, угодою були встановлені обмеження серійного виробництва Ту-22М на рівні тридцяти машин на рік.

Екскурс у минуле

Про польоти над Чорним морем кримських «тушок» свідчать не лише, скажімо, спогади льотчиків-ветеранів на різних інтернет-ресурсах, а й пам’ятники, меморіальні дошки загиблим у авіакатастрофах. Один із таких гранітних пам’ятників є у центрі колишнього закритого до 1992 року гарнізону «Саки-4», а нині селища міського типу Новофедорівка, що за 6 кілометрів від райцентру Саки. Загалом за більш ніж 30 років експлуатації Ту-22 (1965-1989) в СРСР зафіксовано близько сорока небойових втрат Ту-22, у тому числі, із загибеллю самих екіпажів (екіпаж складав 4 особи). Що ж стосується «Саки-4», то там, крім ще двох авіачастин, дислокувався 30-й дальній розвідувальний авіаполк на Ту-22. Один із його екіпажів у складі полковника Фісенка, майора Самсоненка і капітана Кузнецова і загинув 30 жовтня 1974 під час тренувального польоту.

Узагалі ж, Новофедорівка – найбагатший на авіаційну історію населений пункт Криму. На тутешньому аеродромі свого часу проходили підготовку всі «вертикальники», тобто пілоти штурмовиків вертикального злету Як-38, всього радянського ВМФ. А потім вже на «Нитці», починаючи з середини 80-х років, тренувались льотчики важких авіанесучих крейсерів. А ще селище-гарнізон дотично причетне до Карибської кризи 1962 року, яка, як відомо, ледве не переросла у ядерну війну між США і СРСР. Позаяк у «Саках-4» готували бомбардувальники для відправки на Кубу. Про це розповів військовий пенсіонер, уродженець Конотопа Сумської області Дмитро Крицький, якого самі новофедорівці по праву називали хранителем гарнізонної історії. «Спека неймовірна, – згадував він те гаряче літо 1962-го, – а ми на відкритих вогнищах посеред аеродрому розтоплюємо «сало», як хлопці називали гарматне мастило. Сама авіаційна гармата після цього занурювалась у розплавлене мастило, а після повного застигання обмотувалась папером і відправлялась на склад. Водночас, до гарнізонного пірсу підганялись судна для завантаження авіатехніки. Проте невдовзі надходить інша команда: розібрані бомбардувальники знову скласти й облітати. Польоти завершились стрільбами і бомбометанням на острові Зміїний. Знову очікуємо на повторне розбирання «Ілів». Натомість командир полку Войцицький одного дня несподівано оголошує: «Усе, від сьогодні полку більше не існує». Виявляється, замість відправки на Кубу полк просто розформували. Причому його літаки потрібно було ще й власноруч здати на металобрухт. І ми це робили – просто різали «по живому» автогеном. Деякі льотчики і техніки при цьому не стримували сліз».

Завершуючи цей історичний ряд, слід нагадати, що у Новофедорівці до березня 2014 року дислокувалась 10-а окрема морська авіаційна бригада ВМС України. Це, між іншим, єдина українська військова частина в Криму, що не здала «зеленим чоловічкам» свою боєздатну техніку – літаки Ан-26, Бе-14, пошуково-рятувальні вертольоти. Під орудою свого командира підполковника Ігоря Бедзая морські авіатори, не чекаючи на команди зверху, попри реальну небезпеку бути атакованими у небі російською авіацією чи ЗРК «Бук» Євпаторійського зенітно-ракетного полку, що вже перейшов на бік РФ, спішно перебазувала машини на материкову Україну, Миколаївщину. На жаль, тоді вони втратили свого товариша по службі – майора Станіслава Карачевського, якого, нагадаю, прямо в коридорі гарнізонного гуртожитку холоднокровно розстріляв з автомата російський морський піхотинець молодший сержант Зайцев (судове тяганина за цим фактом триває донині).

Міжвидова «самодостатність»

Сьогодні, певно, стає все більше очевидним, що, якщо проллється в Криму щедрий бюджетний «рублевий дощ», то здебільшого – на об’єкти військової інфраструктури. Достатньо, наприклад, побувати у Перевальному, щоб у цьому зайвий раз переконатись. Фактично там вже завершується масштабна реконструкція казармового фонду для особового складу тутешньої 126-ї окремої бригади берегової оборони Чорноморського флоту Росії. Ударними темпами за сучасними технологіями зводяться бокси для зберігання автомобільної і бронетанкової техніки в районі колишнього дальнього парку. Кошторис на всі цілі, разом з аналогічною реконструкцією 8-го артполку в Сімферополі, сягає захмарних для будь-яких аналогічних цивільних об’єктів 7,2 млрд. рублів. Прихильники активного туризму, які люблять відпочивати в районі Червоних печер, певно, будуть від цього розмаху не в захваті: блискучі, сонцевідбивні поверхні боксів, як більмо на оці, на тлі мальовничої передгірської місцини і виду на Чатирдаг. До того ж, на березі річки Краснокам’янки, що витікає з Червоних печер, з’явилось звалище відходів будівництва.

Звичайно, це найменше хвилює приїжджих російських генералів й адміралів. За дорученням свого міністра Сергія Шойгу, який 10 березня інспектував своє кримське «міжвидове, самодостатнє угрупування військ», вони паралельно перевірили і повсякденну діяльність Перевальненської 126-ї бригади. Прес-служба російського військового відомства принагідно повідомила, що 2015 року Чорноморський флот має отримати два фрегати проекту 1135.6 – «Адмірал Григорович» та «Адмірал Ессен», два малих ракетних кораблі «Зелений Діл» і «Серпухов». Крім того, він поповниться двома дизель-електричними підводними човнами «Новоросійськ» і «Ростов-на-Дону», які вже передали військовим морякам.

Чи вже увійшли до складу цього міжвидового угрупування оперативно-тактично ракетні комплекси «Іскандер М», чи це лише в планах, допоки офіційно не повідомлялось. Хоча деякі ЗМІ передають, що ці комплекси в Криму начебто супутники НАТО все ж зафіксували. Якщо це так, то разом з такими ж «Іскандерами» у Калінінградській області, інформацію про яких Росія не приховує, вони здатні тримати «на мушці» не лише Чорноморський регіон, а й ледве не всю Європу.

Слід також не забувати, що в рамках створення цього ж таки угрупування формується територіальний орган 12-го головного управління Генштабу Росії, яке займається забезпеченням зберігання, перевезення та утилізації ядерних блоків для тактичних і балістичних ракет. Начальник управління Юрій Сич одразу заспокоїв, мовляв, це суто адміністративний захід, і ядерні боєприпаси в Криму ніхто розміщувати не збирається. «Це (формування управління – ред.) для безпеки, якщо туди зайдуть наші кораблі, наприклад, з ядерною силовою установкою, або літаки, щоб (наші офіцери – ред.) там поруч були. І потім, на флоті і в авіації за штатом передбачено невеликий підрозділ», – пояснив Сич.​

Вірити цьому? Ну кораблі, субмарини з ядерною силовою установкою, як всім відомо, існують, а от літаки – велике питання. Обмовка суто за Фрейдом: у військових літаків, як відомо, ядерними бувають лише боєприпаси.

Тому недаремно у прозорості подібного переозброєння у Криму сумнівається командувач американськими військами і силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав: «Але не все тут так чисто, адже у Калінінграді та в Криму наявні системи озброєння подвійного використання, яке може бути ядерним, а може бути неядерним. І побачити різницю між ними дуже важко, і це викликає стурбованість. Наземні системи озброєнь, які зазвичай є неядерними, які можна зробити ядерними. Або ж авіація подвійного використання у Криму, яку можна використовувати як ядерну або неядерну», – цитує його слова «Голос Америки».

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»