Львів – 200 років тому, 4 березня 1815 року, народився майбутній автор українського гімну «Ще не вмерла Україна» – Михайло Вербицький. Сьогодні у селі Млини, нині у Польщі, неподалік українсько-польського кордону, на місці поховання священика, композитора, громадського діяча відбудеться поминальне богослужіння. Відвідає могилу автора українського славня президент Петро Порошенко.
200 років тому народився Михайло Вербицький і лише зараз вдалося дослідити деякі невідомі сторінки з його життя. Понад рік вивчали і шукали архівні документи, співставляли їх і звіряли громадський діяч Ганна Папірник і науковець Ольга Котовська. Їхня праця втілена у книжку – «У музиці молитви до Господа полину».
На сьогодні достеменно відомо, що Михайло Вербицький народився в Явірнику-Руській біля Перемишля (Польща), бо довший час мова йшла про село Улюч. Коли Михайлові було 10 років, а його братові Володиславу – 8, помер їхній батько. Мама, залишившись у скрутній ситуації, віддала синів на виховання родичу – Іванову Снігурському, єпископу Перемишля. Брати навчались у гімназії, співали у хорі, бо мали чудові голоси.
У домашньому архіві Андрія Вербицького зберігся атестат 12-річного гімназиста, його прапрадіда – Михайла Вербицького. У Перемишлі, завдяки старанням Івана Снігурського, молодь вивчала музичну грамоту. Вже тоді було зауважено талант Михайла Вербицького до музики. Сам він згодом пригадував, що у 1830 році школа у Перемишлі «стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, – і виявилося, що існує в Європі крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта характеристична категорія: українська».
Після навчання у Перемишлі дороги братів розійшлись. Нині відомо, що Володислав став військовим і загинув у молодому віці. А Михайло вступив у духовну семінарію у Львові у 1833 році, але музику не полишав. А ще й «допомогла» важка травма, коли п’ятнадцять тижнів йому довелось пролежати у ліжку. Семінаристам було заборонено читати книжки (окрім підручників), тому його приятель приніс гітару. І Михайло навчився віртуозній грі. Гітара була його улюбленим інструментом упродовж життя. До слова, Вербицький запровадив моду на гітару в Галичині.
Втім навчання у семінарії майбутній священик перервав. У 1836 році одружився з австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер. У подружжя був син Іван, 1839 року народження. Саме у цій рік померла перша дружина Михайла Вербицького.
Загадку з другою дружиною розгадали
Донині вважалося, що другою жінкою Михайла була француженка. Однак зберігся запис із метричної книги латинською мовою з села Завадів Яворівського району, першої парафії отця Вербицького.
«Нам вдалося на перших парафіях довідатись про доньку Марію, про яку ніхто не знав, яка померла в селі Завадові, коли мала рік і дев’ять місяців і сам отець Михайло Вербицький записав про смерть своєї дитини. Але знову ми не знали, хто був другою дружиною. У Завадові у нього народився син, про нього писали – Михайло-Андрій, але він мав одне ім’я – Михайло. Ми дізнались, хто був матір’ю хлопчика. Це була Катерина, донька цісарського військового капітана Франциска і Анни Баронів. Вона була, якщо не українського, то швидше за все австрійського походження. Михайло Вербицький вдруге одружився до висвячення», – розповіла дослідниця Ольга Котовська.
На церковному подвір’ї у селі Завадів є маленька могила і, можливо, у ній похована донька отця. Михайло Вербицький був висвячений у 1850 році. І період до 1856, коли він став парохом у Млинах, нині територія Польщі, найбільше цікавив дослідників.
«Про ці перші кроки Вербицького, як отця, мало що знають. Є згадка про Завадів, Залужжя, Стрілки, єдиним реченням, але це шість років життя видатної людини. У 1851-1852 роках отець Вербицький був парохом у селі Завадові. Ще є така недосліджена сторінка, що і в першому шлюбі в отця народилась донька і дуже у ранньому віці померла, але це ще потрібно вивчати», – говорить дослідниця Ганна Папірник.
У Завадові священик створив церковний хор і донині його спів різниться від інших сіл.
Про долю молодшого сина – невідомо
Праправнук Михайла Вербицького, Андрій, створив генеологічне дерево. Йогородовід походить від старшого сина отця Михайла – Івана, який народився у першому шлюбі.
«Мені невідома доля Андрія-Михайла Вербицького, знаю з розповідей, які мені переказував тато, дідусь, що молодший син отця був агрономом, десь на тодішніх теренах, які належали Росії. Жодних відомостей немає, я старався шукати. Писав і у Ватикан, бо там є архіви, але відповіді не отримав. Було б цікаво знати, щоб мати повну інформацію про рід», – каже Андрій Вербицький.
«Друга лінія у родині не досліджена. Нам вдалося віднайти місце, де мешкав отець Михайло Вербицький у селі Завадів. Він був великим прихильником театру, ще до того, як його висвятили на священика. У Перемишльський період був дуже творчою особистю, сам грав у виставах, писав музику. У Львові для театру «Руська бесіда» постійно писав. Багато глядачів ходили послухати твори Михайла Вербицького», – зауважила Ольга Котовська.
Отець Михайло Вербицький писав сакральні і світські твори. Саме йому належить збірка салонних пісень для чоловічих квартетів. Музикознавці говорять про те, що композитор залишив майже сорок церковних композицій, понад десять оркестрових рапсодій, кілька симфонічних увертюр, навіть полонези і солоспіви, музику до двадцяти театральних вистав, світські пісні. Але його музична спадщина належно не вивчена. Пісні Вербицького миттєво розходились поміж людьми і чимало з мелодій отця донині вважаються народними.
Є кілька версій про те, як потрапив до отця Вербицького вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Найвірогідніше те, що священик його прочитав у часописі. Патріотична пісня прозвучала для публіки спершу у 1863 році у Перемишлі у музейній залі Духовної семінарії і виконав її сам композитор. Відтоді семінаристи поширювали пісню. А як самостійний твір її виконано 10 березня 1865 року також у Перемишлі і саме ця дата вважається першим виконанням українського славня. Лише 15 січня 1992 року мелодія Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського затверджена як гімн України.
Родина отця Михайла Вербицького завжди жила дуже скромно і переживала досить скрутні часи. У 1869 році священик важко захворів і 7 грудня 1870 року відійшов у вічний світ.
