Рим – Італійський підприємець Мауро Воерціо, власник турбюро у Києві, написав книгу про Майдан. Сім років бізнесу в столиці України, п’ять років одружений із киянкою, численні родичі та друзі – українці, але ще більше поєднав італійця з Україною саме Майдан. Мауро Воерціо провів на ньому два місяці пліч-о-пліч з активістами. Він супроводжував італійських репортерів, поширював інформацію в соціальних мережах і тепер написав книжку в електронному вигляді «Ангели Майдану», де на обкладинці фото Сергія Нігояна – одного з перших загиблих майданівців.
− Чому Ви перейнялися ідеями Майдану, і наскільки безпечно Ви почувалися тоді у Києві?
− Я від самого початку підтримував рух на Майдан і хотів чимось допомогти українцям. Потім вирішив, що найліпша допомога – це інформувати Захід про те, що насправді відбувалося у Києві. Певно, через таку активність мною зацікавилися спецслужби України. Київські друзі повідомили мені, що я був під пильним оком СБУ, за мною стежили, фотографували. Тому я намагався бути обачним під час пересування, і, звичайно, усвідомлював небезпеку, побоювався, що мене могли схопити й відвезти невідомо куди, як сталося з іншими активістами.
− Вас тоді не зовсім розуміли співвітчизники у Києві, охрестивши Вас «революціонером». Чому було таке ставлення з їхнього боку?
Більшість італійських підприємців у Києві негативно ставилися до Майдану. І навіть після революції неохоче сприймали події. Тепер вони змирилися і терплять
− Більшість італійських підприємців у Києві негативно ставилися до Майдану. І навіть після революції неохоче сприймали події. Тепер вони змирилися і терплять. Видно, люди, які вже налагодили бізнес за часів режиму, з приходом змін побоювалися втратити напрацьовані позиції. Мабуть, їм були вигідніші попередні умови ведення справи, коли за певним дозволом можна було звернутися до певної особи і проблема була вирішена. У цьому плані Італія й Україна дуже схожі.
− Ваша книжка розрахована на італійського читача, де з описом революційних подій і героїв Майдану Ви пояснюєте культурно-історичне підгрунтя протестів. Але Ви також намагалися спростувати і деякі стереотипи стосовно українців?
− Зазвичай стереотипами керуються дурні, люди, які бояться знайомитися з іншою культурою. Щоб не втомлювати себе вивченням і спостереженням, люди використовують стереотипи, що, мовляв, комуністи їдять дітей, а українські чоловіки – п’яниці.
Бачу великі культурні відмінності між українським та російським народом. Італієць, західний європеєць, вважає, що ці два народи мають майже однакову культуру. Насправді – навпаки
Пригадую, Майданом ширився жарт, що українець прибиватиме поличку в хаті два тижні, а збудувати барикаду здатний за дві години. Це жарт, але показовий факт. Революція також породила і продовжує створювати нові стереотипи. Я, наприклад, бачу великі культурні відмінності між українським та російським народом. Італієць, західний європеєць, вважає, що ці два народи мають майже однакову культуру. Насправді – навпаки, українці й росіяни в культурному плані дуже відрізняються між собою.
− Ви пишете, що для Вас Майдан став щасливою і нещасливою нагодою в житті...
− Бо у мені залишилися ці два контрасти. З одного боку я мав фантастичний життєвий досвід, сповнений людяності, а з іншого – я став свідком трагічних подій, коли загинуло багато людей. Коли на площі з тілами убитих я чув Реквієм, у мене котилися сльози...Ці факти закарбовуються у пам’яті на все життя.
− Ви вважаєте, що Майдан дав урок світові, засвідчивши, що за великого бажання зміни в країні можливі. А Вас особисто чого навчила революційна площа?
В Італії роками звикли жити у спокійному, контрольованому суспільстві, як у сплячці. А на Майдані дух свободи вибухнув з великою силою
− Майдан мене не стільки навчив, скільки відродив у мені гордість належності до ідеї свободи, яка є фундаментальною для людини. Бачите, ми в Італії роками звикли жити у спокійному, контрольованому суспільстві, як у сплячці. А на Майдані дух свободи вибухнув з великою силою. Немає нічого неможливого. Якщо люди єдині у боротьбі за свободу та справедливість, їх не можна спинити навіть танками.
− В Україні чимало учасників Революції гідності розчаровані діями нової влади, мовляв, «не за це ми боролися»... У Вас таких настроїв не виникає?
− Ні, розчарування немає. Спостерігаючи за подіями тепер із-за кордону як іноземець, мені не все подобається в Україні. Але водночас я свідомий того, що революція відбулася, але, щоб досягти реальних змін, потрібно принаймні одне покоління. Не досить змінити людей на посадах, слід змінювати ментальність людей. Якщо ти звик робити певні речі у певний спосіб, недостатньо буде лише закону, який заборонятиме це робити.
− Перебуваючи у вирі київських подій, чи не виникало у Вас бажання чогось подібного в Італії? Адже в країні високий рівень корупції і поширене кумівство, населення щорік біднішає, бракує робочих місць та майже відсутня меритократія.
Італійці перебувають у більш виграшній ситуації, ніж українці. З усіма нашими проблемами у нас не було Януковича. Нам трохи більше пощастило, бо у нас більше грошей, наші сім’ї живуть краще
− Часом таке спадало мені на думку. Та мушу зауважити наступне: італійці перебувають у більш виграшній ситуації, ніж українці. З усіма нашими проблемами у нас не було Януковича. Нам трохи більше пощастило, бо у нас більше грошей, наші сім’ї живуть краще. Чому почався Майдан, я пояснюю у своїй книжці на прикладі розмови із українцем-ветераном війни в Афганістані. Цей чоловік після повернення з війни отримав від влади земельну ділянку, яку через рік забрали. Щороку він отримував два мішки пшениці як плату за оренду своєї землі. Ветеран-афганець сказав, що у нього нічого немає, єдине, що залишилося, − це бажання боротися за краще майбутнє для молоді. Ось це і є Майдан. Ось чому в Італії такий Майдан неможливий. Італійці ще не доведені до такого відчаю, у нас немає таких сумних і безнадійних ситуацій.
