Втілений у життя ребрендинг київського фунікулера, міська електричка має своє лого і вказівники, у столичному метро підготували нову схему… Все це – проекти дизайнера Ігоря Скляревського та об’єднання «Агенти змін», які вони розробили й віддали місту безкоштовно. Про те, як зменшити біль від спілкування з українськими містами, зробити їх комфортними, а також про принцип «не зробиш ти – не зробить ніхто» в ефірі програми «Молодь плюс» розповів Ігор Скляревський.
Біль у спілкування з містом хочеться зменшити, додати комфорту і поваги в спілкуванні між людьми
Нам лишилася в спадок радянська традиція спілкування чиновників (вони впливають на те, який інформаційний фон у місті) з людьми. Кожного разу, коли люди стикаються з такою манерою спілкування (вербально, на папері, або на вказівниках у транспорті) – це дійсно біль. Цей біль у спілкування з містом хочеться зменшити, додати комфорту і поваги в спілкуванні між людьми.
Днями в Київському метро з’явиться нова схема ліній. Ми будемо збирати відгуки пасажирів про те, наскільки зручною вона їм здається. А через деякий час в усіх потягах з’явиться нова схема. Від старої вона відрізняється як день і ніч. Більш інформативна, окрім метро і міської електрички, на ній будуть швидкісні трамваї і транспорт до аеропорту. Вона більш читабельна, має більший розмір тексту, з нею зручніше будувати маршрут, назви станцій розташовані безпосередньо до лінії позначок, а не як трапилося.
Близько 3 років тривала тиха війна з міською владою. Всі пропозиції, які, були дуже якісними, і пропонувалися місту безкоштовно влада не приймала
Близько 3 років тривала тиха війна з міською владою. Всі пропозиції, які, на думку сотень тисяч людей, були дуже якісними, і пропонувалися місту абсолютно безкоштовно, влада не приймала. І тільки півроку тому, коли змінилася влада і в місті, і в комунальних транспортних підприємствах, прийшли туди інші, переважно прогресивніші, відкриті люди, то вдалося почати з ними працювати.
У нас є команда дизайнерів, волонтерів, перекладачів, літредакторів, які працюють над цим, нас приблизно 10-15 людей. Ми не можемо зробити одночасно все. Тому до всього, я сподіваюся, дійде черга, в нас дуже багато планів.
Вже можна було бачити інформаційні плакати в метро. Тепер з’явиться схема ліній у вагонах.
Зміниться дизайн безконтактних карток метро. Зрештою ми підійдемо до найскладнішого, наймасштабнішого проекту. Це загальна система орієнтування в метрополітені
Далі ми сподіваємося, що зміниться дизайн безконтактних карток метро. Потім будемо розширювати кількість інформаційних плакатів, доки вся інформація, яка є в метрополітені, не буде переведена на новий формат. І зрештою ми підійдемо до найскладнішого, наймасштабнішого проекту. Це загальна система орієнтування в метрополітені, йдеться про всі (!) вказівники. Це дуже великий тривалий проект, без перебільшення проект на роки. Він має впроваджуватися дуже поступово, з тестуванням.
Моя професія – дизайн- інформації. Чим більше інформації, чим якісніше подана ця інформація, тим комфортніше людина себе почуває в місті
Дружній міський простір складається із шаленої кількості факторів. Моя професія – дизайн-інформації. Якщо говорити про цю частину, то чим більше інформації, чим якісніше подана ця інформація, тим комфортніше людина себе почуває в місті. Щоб легко було зрозуміти, згадайте, як ви пересуваєтеся своєю власною квартирою, коли світло. А тепер уявіть, що ви прокидаєтеся серед ночі і намагаєтеся пройти з кімнати до кухні наосліп. Цей дискомфорт (ти можеш об щось вдаритися, на щось наступити) дуже легко може порівняти з містом, навіть, якщо воно рідне. Інформація – це як світло в кімнаті, вона дає повну зрозумілість, що, де відбувається, і людина почуває себе комфортно, в безпеці, спокійно.
Якщо говорити про Україну, то система вуличної інформації у Львові, найкраща. Її цілком можна порівнювати з кращими європейськими зразками. Вона була зроблена місцевими львівськими дуже хорошими фахівцями. Це дуже гарний приклад, і більше хороших прикладів в Україні я не знаю. У світі багато де дуже хороші системи інформаційні – найкращі в Лондоні, Нью-Йорку. Але часом навіть у найрозвинутіших мегаполісах не дуже добрі системи. Наприклад, у Парижі.
Бо не зробиш– ніхто не зробить
Людина жила в Радянському Союзі. Тепер живе в Україні, яка фактично є країною третьою світу, а потім їде в Європу чи США і бачить, як живуть цивілізовані люди. І ця людина розуміє, що їй 25-30 років, і вона просто може не дочекатися того часу, коли цивілізація нарешті прийде і сюди. І вона просто намагається зробити щось, бо не зробиш – ніхто не зробить.
Чим більше місто, тим більше людей, транспорту, інформації, тим важче людині в цій системі виживати
Є такий індіанський вислів: «якщо довго сидіти на березі ріки, то трупи твоїх ворогів з часом пропливуть повз тебе».
Київ – досить велике місто, а чим більше місто, тим більше людей, транспорту, інформації, тим важче людині в цій системі виживати. І добре влаштований простір, добре влаштована інформація полегшує біль від цього. У Києві, на жаль, поки все з цим погано, але з’явилося багато людей, яких це цікавить, які намагаються щось змінити на краще. Думаю, що зробимо з часом краще.