Київ – Не баритися з реформами – таку пораду одноголосно дали Україні експерти з пострадянських держав, що приїхали до Києва на конференцію «Як викинути Леніна з голів українців?». Після цьогорічного Майдану держава отримала третій шанс для нового життя і саме зараз люди найбільш готові до труднощів заради змін, зазначали фахівці. Крім того, зауважили вони, без декомунізації не буде безпеки України.
Чехія – одна з країн так званого соціалістичного табору, в яких декомунізація відбулася досить швидко і порівняно безболісно. Олександр Вондра, один із засновників Громадянського форуму під час Оксамитової революції, а нині – фахівець з міжнародних відносин, визнає: у 1990 році Чехословаччина звільнилася від соціалістичного режиму за дуже сприятливих умов. Передусім тому, що люди знали, чого хочуть, каже він.
«Трансформація соціалістичного суспільства у капіталістичне, перехід до ринкової економіки стали можливими завдяки тому, що багато чехів ще пам’ятали часи, коли у них була демократія. Старші покоління, що жили у 20-ті, 30-ті роки не забули, що це таке», – розповідає політик.
Окрім того, велике значення мала довіра чехів до свого лідера. Вацлав Гавел був людиною, що відкрила для них свободу і заклала моральні передумови для змін в суспільстві, вважає Вондра. Саме тому люди спокійно сприйняли інфляцію, а закон про люстрацію вдалося ухвалити дуже швидко. Не можна тягнути з реформами, наголошує фахівець, адже надалі запровадити їх буде лише важче.
Остання пісня «совка»
Першою реформою у незалежній постсоціалістичній Польщі стала економічна реформа. Її провели за 90 днів після створення уряду. Другу і найважливішу, як вважає польський урядовець Кшиштоф Становський, реформу, що стосувалась місцевого самоврядування, втілили за 180. Завдяки їй до 80 відсотків місцевих бюджетів йшло на освіту, і тепер її рівень однаково високий в усій країні, каже фахівець. Причина такої ефективності у тому, що поляки зрозуміли: протестувати недосить, потрібно брати на себе відповідальність.
«Якось у Ташкенті мене запитали, чим Польща відрізняється від Узбекистану. Я сказав їм: у Любліні й Ташкенті у людей в квартирах усюди ідеальна чистота. Але в Любліні моя дружина повісила у під’їзді фіранку, а сусідка поставила квіти. А в Ташкенті у кращому випадку там стоятиме смітник. Тому що в цьому місті люди переконані, що президент прийде у їхній під’їзд і прибере. Але навіть найкращий президент не буде цього робити», – розповідає Становський.
Про особисту відповідальність говорить також Сарміте Елерте, політик та журналістка з Латвії. Латвійський досвід декомунізації не настільки вдалий, як у двох попередніх країнах, зазначає вона. Зокрема, проблемою й досі є деякі радянські міфи, як от міф та культ Другої світової війни. Одним із способів боротися з цими явищами стала заборона радянської символіки.
Тоомас Алаталу, естонський політолог, також вважає, що проведення культурних меж між тоталітарною та демократичною епохами – на усіх рівнях, включно з естетичним – необхідне. Скажімо, за радянських часів в Естонії був пісенний фестиваль, і вже після набуття незалежності його провели під гаслом «Ми співаємо ці пісні востаннє».
Саме на залишки «совєтського» орієнтується Путін – В’ятрович
Утім, вплив комуністичної ідеології у нинішній Росії сильно переоцінений, переконаний російський соціолог Лев Гудков. І замість терміну «декомунізація» відносно країн СНД він радить вживати слово «дерадянізація». Цей процес у Росії так і не розпочався. Натомість, виник імперський комплекс – як компенсація на втрату статусу наддержави, каже Гудков. Система влади, освіти та силові структури з радянських часів не змінилися. Але найгірше – люди цілком адаптувалися до репресивного режиму.
«Можна виводити цю тенденцію ще з часів кріпацтва, але точніше було б звернути увагу на радянське минуле – на безумовна звичку уживатися з тоталітарною державою», – зауважує соціолог.
Чому за 23 роки після проголошення незалежності українці мають вкотре говорити про декомунізацію і тільки зараз «остаточно викидати Леніна з голови»? Володимир В’ятрович, директор українського Інституту національної пам’яті, пояснює: у 1991-му році самостійність була результатом компромісу, а не протесту, а Помаранчева революція не принесла очікуваних змін. Натомість Майдан В’ятрович називає саме антирадянським повстанням. Наприклад, після нього вперше серйозно постала вимога люстрації.
«Зараз питання декомунізації є питанням не лише гуманітарної політики, а й безпеки України. За останні кілька місяців ми добре побачили, що саме на ці залишки «совєтського» перш за все орієнтується Путін, розгортаючи свою агресію», – каже фахівець.
Зараз Україна отримала третій шанс для того, щоб остаточно розпрощатися з радянським, кажуть експерти. І своєчасні реформи – це єдина можливість його не впустити, наголошують вони.
