Україні не варто чекати на військову допомогу Заходу – була б хоч економічна, пише західна преса про панівні погляди у світі в час, коли президент Порошенко відвідує США. Москва ж продовжує діяти тими ж методами, що й на початку Другої світової, захоплюючи чужі землі, нагадують також газети.
«Шоколадний король приїжджає до Шоколадного міста» – під таким заголовком пише американське видання Foreign Policy про візит президента України Петра Порошенка до Вашингтона – столиці США, яка заслужила «шоколадне» прізвисько через значний відсоток афроамериканців у її населенні. І, як пише авторка статті, український керівник звертається до Конгресу і до президента США Барака Обами з шапкою для милостині в руці, просячи про допомогу його державі, що опинилася в облозі. Але, як мовиться у статті, наразі не ясно, з чим він повертатиметься додому, в розумінні фінансової чи військової підтримки. Досі США робили головною відповіддю на дестабілізацію Росією Сходу України і анексію Криму санкції проти неї; Україні ж США і Європа надавали лише скромну фінансову підтримку, та Києву вже немає чим банкувати в його грі. Як каже фахівець Ради з міжнародних відносин, дослідницького центру у США, Роберт Кан, якого цитує видання, союзники України, найімовірніше, ще зачекають із наданням Києву нових коштів. «Тенденція на Заході – не робити нічого, якщо тільки він не абсолютно змушений до цього», – каже аналітик. Порошенко ж, як мовиться у статті, поставши перед значною воєнною силою Росії і її невпинними торговельними погрозами, пішов цього тижня на компроміс і з територією, і з угодою з ЄС. Як коментує виданню аналітик із питань новопосталих ринків «Стандард-Банку» в Лондоні Тімоті Аш, «тепер встановлений прецедент консультацій із Москвою у визначенні геополітичної орієнтації України, й таким чином суверенітет і право на самовизначення України далі послабилися», а Євросоюз, погодившись відкласти тимчасове застосування зони вільної торгівлі, «остаточно виявив справжню відсутність відданості Україні».
Лондонський щоденник ділових кіл світу Financial Times тим часом пише, що Києву потрібні гроші, але не зброя. Війну виграти Україна не може, і нова зброя тільки продовжить її муки, пише автор статті Юджин Румер, директор програм Росії і Євразії Фонду Карнеґі за міжнародний мир у Вашингтоні. За його словами, заклики надати Україні зброю для захисту від російської агресії помилкові. Без втручання НАТО Україна не може протистояти Росії з воєнного погляду, а в НАТО вже прямо заявили, що не мають наміру втручатися. Україні треба збудувати нову армію, а це вимагає грошей, міжнародної допомоги і часу – багатьох років, якщо не десятиліть. Кинути ж нові озброєння нинішній суміші погано навчених військ, добровольців і «приватних армій», фінансованих олігархами, означатиме тільки продовжити їхню агонію. Натомість життєво важлива для України економічна допомога, наголошує автор статті.
А європейське видання щоденника Wall Street Journal нагадує про роковини радянського вторгнення в Польщу 75 років тому, 17 вересня 1939 року. За словами авторів статті, і тоді, і нині, зі вторгненням Росії до України, стратегія заяв Кремля щодо завойованих територій надто подібна. І тоді, і зараз Кремль твердить, що мусить захищати місцеве населення. В обох випадках Москва порушила свої попередні зобов’язання – перед Польщею за договором 1932 року про ненапад, перед Україною за Будапештським меморандумом 1994 року про гарантії її суверенітету. Захоплені території дуже швидко «змінили назву»: Східна Польща перетворилася на Західну Україну й Білорусь, український Крим – на російський регіон, а частини Сходу України тепер звуть царистським терміном «Новоросія». В обох випадках кремлівські провідники заявляли, що росіяни й українці – єдинокровні браття чи частини одного народу. І тоді, й зараз Кремль складає вину за свій напад на керівників тих країн, на яких він напав.
