Дніпропетровськ – Двоє військовослужбовців з Синельникового, що на Дніпропетровщині, провели 54 доби у полоні донецьких сепаратистів на чолі з російським бойовиком «Бєсом». Практично увесь цей час з ними були і їхні матері, які приїхали виручати синів. Наразі, визволені переговірниками, мами з хлопцями повернулись додому. Як їм жилось у полоні та кому вони завдячують своїм звільненням, колишні бранці розповіли Радіо Свобода.
23-річний Руслан Назаров і його товариш 22-річний Олександр Малий з Дніпропетровщини пішли до лав української армії добровольцями. Після двох місяців перебування в зоні АТО хлопці їхали у короткотермінове відрядження додому – їх віз приятель на власному авто з дніпропетровськими номерами. Саме тоді на одному з блокпостів на Донеччині всіх трьох затримали сепаратисти. У будівлі Горлівського УБОЗу, контрольованій угрупованням «ДНР», упродовж ночі, розказує один із військовослужбовців Руслан Назаров, їх били й допитували.
Носи всім порозбивали одразу. Мене збили з ніг, упав на підлогу, били, прокололи чимось п’яти. Били по кадику... Їм потрібен був обмін. Викуп їх не цікавить. Там фінансування достатнєРуслан Назаров
«Носи всім порозбивали одразу. Мене збили з ніг, упав на підлогу, били, прокололи чимось п’яти. Я не знаю, чим. Били по кадику. Говорили: «Чого сюди приїхали?». Говорили, що ми убиваємо мирне населення. Говорили, що ми «бандери», «фашисти», «хунта». Ми в основному мовчали. Так нас допитували з першої години ночі до сьомої ранку. Потім нас зв’язали і тримали в підвалі до приїзду батьків. Їм потрібен був обмін. Викуп їх не цікавить. Там фінансування достатнє», – зазначив Руслан Назаров.
«Нам допомогло, що ми були всі гуртом»
За добу ватажок озброєних сепаратистів Ігор Безлер на прізвисько «Бєс», розказують полонені, подзвонив одній із матерів і порадив приїздити. Жінки розказують: їм обіцяли, що вони скажуть на камеру слова, які запропонують «ДНРівці», і зможуть забрати своїх синів додому. Матері вирушили до Горлівки, однак на місці зрозуміли: кількома днями не обійдеться, треба чекати обміну полонених. Зрештою, розказують жінки, аби лише бути поруч із синами, вони пристали на пропозицію сепаратистів допомагати на кухні – нарізали хліб, чистили картоплю. Від розмов намагалися утримуватись, хоча з ними час від часу вели бесіди, згадує мама одного з військових Зухра Назарова.
Може, вам треба вивезти дітей у Росію? Вам там життя не буде, а ось в Росії все добре». Нам ставили такі питання, пропонувалиЗухра Назарова
«Може, вам треба вивезти дітей у Росію? Вам там життя не буде, а ось в Росії все добре. Нам ставили такі питання, пропонували. Ми відмовчувались або кивали. Єдине, що я одного разу сказала: «А кому ми там потрібні? Ми ні тій стороні не потрібні, ні другій». Хлопці нам казали їхати додому. Але ми відмовлялись. Ми боялись, що Горлівка закриється і ми можемо потім уже не заїхати. Нам допомогло, що ми були всі гуртом», – розповідає Зухра Назарова.
«Всі знали, всі чули, але ніхто нічого не робив»
Коли їхні діти перебували в полоні сепаратистів, матері змогли з’їздити на три дні до Києва, побувати під Верховною Радою і в Адміністрації президента. Скрізь просили про допомогу, розказує мати солдата Тетяна Мала.
Ми на аркушах 4А написали дані полонених і просто ловили, хапали депутатів за руки, просили, благали врятувати. Всі знали, всі розуміли, всі чули, але ніхто нічого не робивТетяна Мала
«Ми приїхали до Києва, зустрілись там з дружинами Олександра Васющенка та Василя Будика, вони вже оббивали пороги не один день. Їхні чоловіки потрапили в полон раніше за наших хлопців. Дійшло до того, що ми на аркушах 4А написали дані полонених і просто ловили, хапали депутатів за руки, просили, благали врятувати. Всі знали, всі розуміли, всі чули, але ніхто нічого не робив. Потім ми пішли до Адміністрації президента і написали колективну заяву з проханням про вирішення питання звільнення. Нам сказали, що розглянуть», – каже мати.
Майже два місяці, доки юнаки з мамами перебували в полоні, удома, у Синельниковому, за них молились знайомі. Подруги матерів також записали відеозвернення на підтримку земляків. Жінки кажуть: певно, щирі побажання багатьох людей допомогли – перемовини, які вів з сепаратистами український парламентер Володимир Рубан, зрештою завершились успішно. 17 своїх бранців «ДНРівці» обміняли на одну людину, яка перебувала в українському полоні.
Наразі, повернувшись додому, матері потроху приходять до тями і планують піддати серйозному медичному обстеженню своїх синів. Обидві сподіваються про те, що їм та їхнім дітям більше не доведеться проходити такі випробування, обидві мріють няньчити онуків.
