Київ – На київських Позняках стартував проект Центру сучасного мистецтва «Канікули на районі». Протягом місяця художники, режисери, письменники та соціологи разом із мешканцями мікрорайону реалізують низку мистецьких подій. Організатори хочуть познайомити позняківців між собою та дати їм по-новому поглянути на місце, де вони живуть. Після революції, зазначають вони, українці відкриті до спільних ініціатив. Однак чи здатні вони перерости у постійний суспільний рух?
Життя у спальних районах є, переконана одна із організаторок «Канікул на районі» Віра Балдинюк. У Позняків, наприклад, спільно з Осокорками та Харківським є своя інтернет-спільнота, а режисерка Ірина Правило влаштовує авторські кінопокази у місцевому кінотеатрі. «Канікули на районі» спрямовані на те, щоб таких активностей стало більше.
Причому основна аудиторія проекту – молоді мами з дітьми, адже саме вони проводять «на районі» найбільше часу.
Градус залученості до суспільної активності зараз дуже високий. На часі приходити до людей з питаннями і пропозиціями і більше дізнаватися про себе самихВіра Балдинюк
«Ще до революції було зрозуміло, що людям потрібно об’єднуватися заради якоїсь спільної справи, – каже Віра Балдинюк. – Після неї ця потреба почала реалізовуватись у зборах коштів, на потреби поранених, переселенців, армії. Градус залученості до суспільної активності зараз дуже високий. На часі приходити до людей з питаннями і пропозиціями і більше дізнаватися про себе самих».
Проект підтримали фонди, а з матеріалами для різних акцій допомогли кілька приватних компаній. Що стосується держави, то Віра Балдинюк каже: районна держадміністрація Позняків готова співпрацювати з ЦСМ та використати досвід «Канікул на районі» для майбутнього розвитку району.
«В кожного, хто живе за цими вікнами, є якась цікава історія»
До участі у проекті відібрали понад 20 художників та мистецьких угруповань. Умова було проста: їхні ідеї мали бути спрямовані не на перетворення простору, а на створення нових зв’язків у спільноті мікрорайону. Наприклад, скульптор Марія Куликівська робитиме разом з жителями екоскульптури, а художниця Аліна Копиця влаштувала ляльковий театр. Драматург Міріам Агамян буде вчити лагодити зіпсований одяг у мистецький спосіб – наприклад, розмалювавши його.
«Я сама так роблю, виходить цікаво, і усі постійно питають мене, де я таке беру. Я подумала, що треба усім один раз показати, як це робиться», – каже вона.
А мешканка Позняків, соціолог мистецтва Тетяна Цибульник, разом з режисером Елем Парвулеско вирішили познайомити між собою сусідів в одному з будинків.
Ми хочемо показати, що в кожного, хто живе за цими вікнами, є якась цікава історія. І таким чином зацікавити їх одне в одномуТетяна Цибульник
«Ми запропонуємо його мешканцям спустити з вікон до землі стрічки, на кінцях яких буде якась інформація про них – те, що вони самі захочуть про себе розповісти. Або ж їхні враження про місце, де вони живуть. Ми хочемо показати, що в кожного, хто живе за цими вікнами, є якась цікава історія. І таким чином зацікавити їх одне в одному», – пояснює Тетяна Цибульник.
На пострадянському люди живуть відчужено – антрополог
В рамках «Канікул на районі» також відбудеться дослідницький практикум «Портрет Позняків». Соціологи та активісти спробують з’ясувати проблеми мікрорайону, а результати представлять громаді. Одна з кураторів практикуму, антрополог Тетяна Булах пояснює: на пострадянському просторі люди живуть відчужено, а у спальних районах – тим паче. В українських великих містах усе культурне та соціальне життя сконцентроване в центрі. Тож поза ним люди не можуть побудувати довготривалі стосунки в спільноті, бо вони просто нічого не роблять разом.
Більше того, українці здебільшого насторожено ставляться до спонтанних соціальних контактів, каже антрополог.
Якщо хтось влаштовує безкоштовну акцію, то обов’язково шукають, чиї інтереси за нею стоять. Цей ментальний бар’єр не так просто подолатиТетяна Булах
«Це також пострадянське тенденція. У нас відсутня навіть така річ, яка в американській культурі називається small talk – коли люди не знають одне одного, але на вулиці чи у черзі можуть просто поговорити. Існує певна ізольованість. Якщо хтось влаштовує безкоштовну акцію, то обов’язково шукають, чиї інтереси за нею стоять. Цей ментальний бар’єр не так просто подолати. У «Канікулах на районі» добре те, що залучають молоді сім’ї. Через дітей легше встановити контакт», – розповідає вона.
Громадські ініціативи в Україні – реактивний процес
Зараз у принаймні п’яти районах Києва існують сформовані активістські рухи. Вони повідомляють про новини району у соцмережах, організовують прибирання, громадську варту та борються з незаконними забудовами. Один із найвідоміших – це «Нивка», учасники якого, як вони самі кажуть, виховують у нивчан локальний патріотизм. На «Спільнокошті» триває збір коштів для платформи pecher.sk – сайту, що висвітлюватиме життя цього району.
Разом з тим такі ініціативи для України – це поки що реактивний процес, зазначає Тетяна Булах. Потребу гуртуватися та брати на себе відповідальність в українців активізує передусім кризова ситуація. «Минулого року, коли був сильний снігопад, люди разом чистили двори. Нинішня ситуація, я маю на увазі події початку року, має подібну природу», – каже вона.
Чи вдасться самим мешканцям Позняків зберегти нові зв’язки та побудувати нову систему комунікації, стане зрозуміло лише наприкінці місяця, вважає Тетяна Булах. Однак, як і організатори «Канікул на районі», сподівається, що цей проект стане основою для схожих ініціатив – вже з боку самих мешканців.
