Росія відчує тиск усього світу – Андрій Дещиця

Марк Крутов

Колишній виконувач обов’язків міністра закордонних справ України Андрій Дещиця вважає, що антитерористична операція на сході країни може тривати паралельно з переговорами про врегулювання ситуації, не згоден із тим, що від України небагато що залежить у нинішній кризі, і впевнений, що нові санкції ЄС і США мають бути запроваджені не у відповідь на пряме вторгнення Росії, а щоб запобігти йому. У першому після відставки з посади інтерв’ю для російської аудиторії Дещиця розповів російській редакції Радіо Свобода, чому провалилося виконання женевських угод, яка кінцева мета Володимира Путіна в російсько-українському конфлікті і чому виконання пісеньки про російського президента біля посольства Росії в Києві врятувало життя обложеним у будівлі дипломатам.

– Незважаючи на відновлення антитерористичної операції на сході України після перемир’я, чи є у вас відчуття, віра, що цей конфлікт іще можна вирішити мирним шляхом?

– Завжди потрібно сподіватися на те, що все можна вирішити мирним шляхом, шляхом переговорів. Але, на жаль, ситуація на сході зайшла вже так далеко, що, мабуть, треба буде використовувати і дипломатичні можливості, і антитерористичну операцію – така реальність.

– Тобто, ці процеси можуть іти паралельно?

– Так, я не виключаю такої можливості.

– Ви пробули виконувачем обов’язків міністра закордонних справ України трохи менш як 4 місяці, але ці 4 місяці були наповнені подіями, як, буває, десятиліття. Чи можете назвати три головні підсумки своєї роботи на цій посаді?

– Найголовнішим було підписання політичної частини угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Це процес, через зупинення якого і виник Євромайдан. Підписання цього документа 21 березня, звичайно, було серйозним успіхом України взагалі і дипломатичної служби України зокрема. Це був перший крок, за ним пішло підписання другої, економічної частини цього документа 27 червня, і тепер ми отримали цілісний документ, який буде ратифікований найближчим часом. Друге досягнення, якого дуже чекають люди, – це вирішення питань про лібералізацію візового режиму з країнами Євросоюзу. Наприкінці травня ЄС визнав позитивними результати першої фази цього процесу. Тепер ми переходимо до другої фази, і це, безумовно, один із позитивних результатів роботи. І по-третє, мені здається дуже важливим, що нам вдалося досягти дуже широкої коаліції, єдності серед країн світу в підтримці України. У першу чергу про це свідчить ухвалення резолюції ООН на підтримку територіальної цілісності України, за яку проголосували 100 країн. Але також я маю на увазі і підтримку України в інших міжнародних організаціях: ОБСЄ, Європейському союзі, Раді Європи. Ця згуртованість буде дуже важлива і в майбутньому.

– У квітні ви представляли Україну на чотиристоронніх переговорах у Женеві про вирішення кризи на сході країни. Чому досягнена за підсумками цих переговорів угода фактично виконана не була?

– По-перше, мені здається, що не всі учасники цих переговорів були віддані ідеї імплементації цих угод. У першу чергу я говорю про Росію. Росія постійно уникала виконання своїх обов’язків, передбачених нашими домовленостями. Ми були готові всебічно сприяти деескалації ситуації на сході України. Цей процес відбувався, Міністерство закордонних справ щодня проводило наради зі сторонами женевської зустрічі: представниками посольств США, Росії, Європейського союзу, а також моніторингової місії ОБСЄ, яка мала спостерігати за виконанням цих домовленостей. Ми на щоденній основі планували, які кроки мають бути зроблені всіма учасниками цього процесу, в першу чергу, звичайно, Україною. Водночас російська сторона трималася осторонь процесу і потім навіть самоусунулася від участі в таких щоденних практичних нарадах щодо реалізації женевських домовленостей. Так що мені здається, що Росія просто зволікала і переформатовувала свої підходи і оцінку ситуації на сході України замість реальних зусиль для деескалації ситуації.

– Яка кінцева мета Путіна в Україні?

– Я вважаю, ця мета не змінювалася від самого початку конфлікту між Росією і Україною – з кінця лютого, коли був анексований Крим. Може, це прозвучить банально, але мета – дестабілізація ситуації в Україні. Нинішнє керівництво Кремля зацікавлене в Україні, яка має бути слабкою, невпевненою і підпорядкованою Росії. Цього можна було досягти в різних конфігураціях: шляхом анексії Криму, підтримкою екстремістських рухів на сході України, сприянням терористичним актам, підтримкою різноманітних диверсійних груп. Але в остаточному підсумку мета одна: це дестабілізація ситуації і подання світові України як країни, що не може самостійно існувати.

– Чому США і ЄС поки зволікають із запровадженням нових санкцій проти Росії? Є думка, що Росія погрожує прямо вторгнутися в Україну у відповідь на запровадження третього пакету санкцій – її висловила депутат німецького парламенту Марілуїзе Бек. Це схоже на правду?

– Депутати, політики мають право висловлювати будь-які версії. Але ми повинні розуміти, що врегулювати ситуацію, вирішити конфлікт між Росією і Україною можна тільки механізмами дипломатичного та економічного впливу і тиску на Росію. Ніхто, як мені здається, не хоче війни – ні в Європейському союзі, ні у Сполучених Штатах. І в Україні ніхто не хоче, щоб це питання вирішилося тільки воєнним способом. Але для того, щоб зупинити російську агресію, потрібні і політичні переговори, і дипломатичні переговори, і економічні санкції. Тоді комплексні важелі тиску матимуть ефект. Європейський союз і США повинні розуміти: санкції необхідні не після того, як, не дай Боже, вже станеться пряме воєнне вторгнення Росії в Україну, а0 навпаки, треба цьому запобігти, ці санкції повинні бути превентивними. Росія повинна розуміти, що вона відчуватиме тиск із боку не тільки України, але і всього світу, якщо вона буде далі порушувати домовленості і норми міжнародного права.

– Є думка, що в нинішніх умовах від України взагалі мало що залежить. Що ви можете сказати тим, хто говорить, що Україна – це лише такий собі «пиріг», який ділять США, Європа і Росія, що ваша країна не здатна самостійно вирішувати свою долю?

– Насправді від України зараз залежить дуже багато. Та ситуація, в якій ми зараз опинилися, ще раз підтверджує, що Україна повинна в першу чергу розраховувати на свої власні сили у відновленні порядку, законності і територіальної цілісності. Це в інтересах України і українського народу. Але, звичайно, ми розуміємо, що без підтримки Заходу протистояти військовій потузі Росії буде дуже важко. Тому за цієї ситуації треба активно домагатися підтримки Заходу задля збереження єдиної і сильної України, а не просто пасивно побоюватися поділу України як пирога. Я на 100% упевнений у тому, що Україна впорається зі своєю роллю активного учасника міжнародних відносин і їхнього активного суб’єкта.

– Петро Порошенко заявив, що після відходу з міністерської посади Ви будете призначені послом України в одній із іноземних держав. Чи не відкриєте завісу таємниці, в якій?

– Ми переговорили з цього приводу з президентом, і я найближчим часом очікую призначення послом в одну з європейських країн. Сказати, в яку саме, не можу, бо це обумовлено дипломатичними нормами і протоколом.

– Давайте все-таки трохи поговоримо про ту історію біля російського посольства в Києві. Як ви сприймаєте той факт, що в Росії на вас буквально накинулися у зв’язку з цією історією, були й прямі погрози, чому в Росії ця пісенька викликала таку бурю емоцій?

– Я думаю, що в Росії вирвали з контексту тільки один епізод замість того, щоб звернути увагу на весь спектр цієї проблеми. Насправді ситуація біля посольства була дуже, дуже небезпечною, вибухонебезпечною. І те, що нам вдалося запобігти провокації, врятувати посольство від штурму і, зрештою, зберегти і посольство, і життя дипломатів, які там були… я думаю, саме це заслуговує на увагу.

– В опозиційних колах у Росії існує думка про те, що Путін крок за кроком, цеглинка за цеглинкою відновлює СРСР – хай навіть у якомусь новому вигляді, хай часом ці цеглинки лише зовні схожі на те, що було тоді. Коли розпався Радянський Союз, Вам було 26 років. Чи відчували Ви себе радянською людиною і якщо так, як ця радянська людина з Вас виходила?

– Звичайно, відчував, бо вчився і жив під час Радянського Союзу. Від мене, від моїх друзів і колег Радянський Союз виходив просто з плином часу. Під час перебудови, під час проголошення незалежності, під час перших контактів із Заходом, які були після здобуття Україною незалежності. Я вчився в Канаді, я маю дуже добрі зв’язки і друзів у країнах, які є сусідами з Україною, – в Польщі, Угорщині, Чехії. Ці контакти приводили до того, що інформація ззовні не відповідала тій, яку ми знали з часів Радянського Союзу. Порівняння об’єктивної інформації з нав’язаною тобі кимось, коли ти сам починаєш реально оцінювати ситуацію і приходити до тієї чи іншої думки, – це дуже важливо, щоб у підсумку побудувати демократичне суспільство, а не новий Радянський Союз.