Міста, де нічого не відбувається: як розвивати культуру «на периферії»

Київ – Культурне життя в малих містах – а радше його відсутність – проблема, що гостро стоїть не лише в Україні, а й у багатьох європейських державах, стверджують експерти. Втім, саме культурні індустрії можуть запропонувати новий сценарій економічного розвитку міста та забезпечити нові робочі місця. Змінювати простір та настрій мають самі мешканці, але для цього їм потрібен позитивний приклад.

Усім киянам варто пожити в менших містах, щоб зрозуміти: життя поза столицею існує, просто про нього ніхто не знає, переконані в Українській мережі культури. Цей проект започаткували львівський Центр культурного менеджменту та Європейський культурний фонд, і його основне завдання – подолати інформаційний вакуум, що існує поза межами великих обласних центрів. Свою роботу мережа почала із створення альтернативних мистецьких путівників Києва, Львова, Донецька, Харкова, Івано-Франківська, Херсона та Одеси. Але згодом учасники зрозуміли, що орієнтуватися потрібно на менші міста. Так у наступному проекті з культурного картування участь взяли також Мелітополь та Миколаїв.

Культура в Україні дуже централізована, причому як на рівні країни, так і міста, каже директор Центру культурного менеджменту Ольга Коцька. Однак просто чекати дотацій на розвиток «згори» не має сенсу. Міста мають використовувати свої власні ресурси. Зокрема – творчий.

Адже насправді ця проблема актуальна не лише для України, розповідає Ольга Коцька. Скажімо, у 80-х роках минулого століття індустріальні міста Англії пережили економічну кризу, і більшість підприємств збанкрутіли. Архітектор та урбаніст Філ Вуд, який співпрацював з Українською мережею культури, походить з Гаддерсфілда – одного з таких міст. ​«Вуд казав, що більш нудного, вологого і сірого за Гаддерсфілд міста годі знайти. Воно немаленьке, однак в культурному плані його можна назвати провінцією. Сьогодні тут відбувається низка літературних фестивалів, а головна особливість міста – це свято світла. На нього з’їжджається уся Англія, і це неймовірно гарно. Разом з тим, свято не має жодної прив’язки до історії Гаддерсфілда. Але була люди та ідея. І за кілька років вона перетворилася на великий проект», – розповідає Ольга Коцька.

Збудувати бібліотеку – недостатньо

Як це сталося? У 1995 році місто отримало грант на реалізацію програми «Творче місто», суть якої полягала у тому, щоб створити у Гаддерсфілді культурне виробництво замість промислового. Таким чином мав відродитися не лише дух міста, а й економіка. Адже будь-який творчий проект потребує інфраструктури, а значить – дає нові робочі місця. Окрім того, із розвитком інформаційних технологій та виникненням нових професій креативність стала умовою успішного підприємництва. Команда проекту, який очолив Філ Вуд, проаналізувала творчий капітал міста та, фактично, навчила мешканців заробляти на ньому, надавши їм необхідні приміщення та провівши серію освітніх тренінгів.

Просто збудувати у місті бібліотеку – недостатньо, пояснює Ольга Коцька. Потрібно дати громаді конкретні можливості розвитку. Як, наприклад, у вірменському провінційному місті Діліжан. Один із банків відкрив там мультимедійний центр, де підлітки можуть вивчати нові медіа: дизайн, монтаж та програмування. Та і сам Філ Вуд стверджує: міста – це не лише архітектура. Їм доведеться усвідомити, що їхня доля тісно пов’язана з тим, як вони використовують творчий потенціал своїх мешканців, вважає він. Саме це визначить майбутнє міста в умовах світової конкуренції.

«Зробити в Грицеві Європу»

Україна має кілька прецедентів розвитку міст за такою схемою. Наприклад, наймолодше місто країни Славутич. Після того, як Чорнобильську АЕС вивели з експлуатації, і половина городян втратила роботу, влада сформулювала нову концепцію розвитку міста, в основі якої – творчість, освіта та духовний розвиток. Або Гриців – селище Хмельницької області, яке сьогодні є осередком зеленого туризму, і в якому вперше в Україні здійснили програму розвитку сільської громади. ​Все почалося з того, що одна із мешканок міста Наталія Гнатюк, побувавши наприкінці 90-х за кордоном на стажуванні, вирішила, як вона сама каже, «робити в Грицеві Європу». Навіть була мером, однак боротися з бюрократією більше одного терміну не змогла, і стала громадською активісткою. Наталія Гнатюк звернулась за допомогою до міжнародних організацій, і до Грицева приїхали волонтери Корпусу миру. Разом з громадою вони вивчали традиції селища та символіку. На основі цього заснували фестиваль, а також щороку організовують Староволинський бал у старовинному маєтку.

Наталія Гнатюк пояснює: громада – це територія, люди і продукт, який вони створюють. Із розвалом Радянського Союзу зникла низка інститутів та організацій, з якими люди пов’язували себе. А опинившись поза системою, вони втратили можливість реалізуватися.
«Те, що ми робимо щодня, стає звичкою. Те, що передається від батьків до дітей, стає традицією. А те, що переходить з покоління в покоління – культурою. Це те, чим людина живе», – каже активістка.

Привозив у Калуш усіх, просто, щоб показати, що це можливо – музикант

Наталія Гнатюк переконана: щоб запустити процес культурного відродження, потрібно показати приклад. Так само вважає радіоведучий та музикант Максим Барна з Калуша. Вісім років він жив у Львові, а потім вирішив повернутися до рідного міста. Калуш за цей час змінився мало, але з’явилася нова, молодша аудиторія, що через інтернет дізнається про різні соціально-мистецькі акції в більших містах і активно обговорює їх. Максим Барна почав допомагати молоді втілювати ці проекти у життя. Таким чином у Калуші сформувався цілий пласт культурних активістів. А згодом Барна взявся організовувати концерти – запрошував усіх, хто просто проїжджав неподалік.

​«Ці гурти могли подобатися трьом людям, або лише мені або взагалі нікому. Але я притягував будь-кого з Європи, просто щоб показати молоді, що такі концерти в Калуші в принципі можливі. Бувало, що групи приїжджали в два українські міста: в Калуш і, скажімо, Київ», – розповідає він.

Разом з тим лишається проблема пасивності міської влади, зауважує Ольга Коцька. Зокрема, у кількох містах команду Української мережі культури зустрічали украй непривітно. А схема розвитку міста може бути ефективною лише тоді, коли над нею працюють як громада, так і управління культури.