Київ – Більшість українських музеїв сьогодні є закритими для відвідувачів з обмеженими можливостями, кажуть фахівці. Йдеться не лише про фізичну доступність, але й про адаптацію музейного простору та екскурсій для таких людей. Однак у деяких містах такі практики вже запроваджують. І, як зазначають музейники, відвідувачів однозначно більшає.
До нинішнього часу в Україні в принципі не будували музеїв, що відповідали б принципам безбар’єрності, тож ліфт або пандуси – це швидше виняток, а не правило, розповідає керівник проектів Фонду Ріната Ахметова Олеся Островська-Люта. Переобладнати ці споруди важко, особливо, якщо це пам’ятка архітектури – як, наприклад, Львівський природознавчий музей, який нещодавно отримав грант на реконструкцію. Багато музеїв намагаються забезпечити доступність своїми силами, каже Олеся Островська-Люта, однак загалом їм бракує фахового підходу.
«Реальна безбар’єрність має базуватися на консультаціях з людьми, які на цьому розуміються, і власне з людьми з обмеженими можливостями. Але для цього має бути адекватне фінансування і участь у спеціальних тренінгових програмах. Цього бракує», – пояснює куратор.
Однак Олеся Островська-Люта наголошує: безбар’єрність – це питання державної політики взагалі. Так у Європі та Сполучених Штатах рух за права людей з обмеженими можливостями розвинувся у 70-х роках минулого століття.
«У скандинавських країнах, наприклад, вона забезпечується вже дуже давно – це завдання на багато років уперед. І стосується вона абсолютно всього, починаючи тротуарами і закінчуючи транспортом, в який має спокійно сісти людина у візку або зі слабкими руками. Звичайно, це має бути частиною державної політики, в рамках якої можуть функціонувати і приватні донори», – каже Олеся Островська-Люта.
Відвідувачів з особливими потребами стало більше – музейниця
У Донецькому краєзнавчому музеї ліфтів немає, однак його точно можна назвати першим в Україні музеєм, чия експозиція – хай навіть і не вся – доступна для людей з особливими потребами, вадами зору або слуху. Він також отримав грант – на суму 150 тисяч гривень – і наприкінці минулого року у кількох залах музею з’явилися спеціальні аудіотактильні станції. Відвідувачі можуть почути голос тварин або торкнутися їхнього хутра. Усі текстівки надруковані шрифтом Брайля, є спеціальні екрани для тих, хто погано бачить. А також – слухавки підвищеної гучності.
«Коли ми встановили все це і провели перші екскурсії для фокус-груп – тобто саме для людей з обмеженими можливостями – результат перевершив наші очікування, – розповідає Олена Глубока, завідувачка відділом науково-просвітницької роботи музею. – Ми сподіваємося, що у майбутньому музеї стануть не лише елітним місцем, яке можуть відвідувати лише здорові люди».
У рамках гранту співробітники музею також пройшли стажування в Санкт-Петербурзі, де вчилися працювати з дітьми, що мають особливі потреби. Сьогодні в музеї для них є адаптовані екскурсії та спеціальні заняття. Олена Глубока каже: статистику поки що не вели, але можуть сказати напевне: відвідувачів з особливими потребами стало більше.
На заході проблеми фізичної доступності не існує – менеджер «Арсеналу ідей»
Подібні речі європейські та американські музеї практикують вже кілька років. Можна торкатися експонатів або їхніх зменшених моделей, існують екскурсії мовою жестів, окрім цього, до музею пускають собак-поводирів. Художні музеї записують детальні описи картин. А чотири роки тому в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва запровадили програму для людей з хворобою Альцгеймера.
Восени минулого року «Арсенал ідей» – проект «Мистецького Арсеналу» – розпочав серію круглих столів «Музей, відкритий для всіх». Участь у них беруть як представники музейних інституцій і науковці, так і власне люди, що мають вади зору, слуху або особливості розвитку опорно-рухового апарату. Менеджер проектів «Арсеналу ідей» Євгенія Кулеба каже: на заході проблеми фізичної доступності в публічному просторі вже не існує.
«Там є державні програми, чіткі вимоги. Наприклад, в Америці вже 20 років існує програма з переобладнання музейного простору, на це виділяються кошти. Зараз вони багато працюють над адаптацією програм для дітей», – розповідає вона.
В Україні ж на державному рівні таких програм поки що немає. Є ініціативи самих музеїв, котрі підтримують меценати, однак тривалі проекти на кшталт «Музей, відкритий для всіх» поки що – рідкість.
До нинішнього часу в Україні в принципі не будували музеїв, що відповідали б принципам безбар’єрності, тож ліфт або пандуси – це швидше виняток, а не правило, розповідає керівник проектів Фонду Ріната Ахметова Олеся Островська-Люта. Переобладнати ці споруди важко, особливо, якщо це пам’ятка архітектури – як, наприклад, Львівський природознавчий музей, який нещодавно отримав грант на реконструкцію. Багато музеїв намагаються забезпечити доступність своїми силами, каже Олеся Островська-Люта, однак загалом їм бракує фахового підходу.
«Реальна безбар’єрність має базуватися на консультаціях з людьми, які на цьому розуміються, і власне з людьми з обмеженими можливостями. Але для цього має бути адекватне фінансування і участь у спеціальних тренінгових програмах. Цього бракує», – пояснює куратор.
Однак Олеся Островська-Люта наголошує: безбар’єрність – це питання державної політики взагалі. Так у Європі та Сполучених Штатах рух за права людей з обмеженими можливостями розвинувся у 70-х роках минулого століття.
«У скандинавських країнах, наприклад, вона забезпечується вже дуже давно – це завдання на багато років уперед. І стосується вона абсолютно всього, починаючи тротуарами і закінчуючи транспортом, в який має спокійно сісти людина у візку або зі слабкими руками. Звичайно, це має бути частиною державної політики, в рамках якої можуть функціонувати і приватні донори», – каже Олеся Островська-Люта.
Відвідувачів з особливими потребами стало більше – музейниця
У Донецькому краєзнавчому музеї ліфтів немає, однак його точно можна назвати першим в Україні музеєм, чия експозиція – хай навіть і не вся – доступна для людей з особливими потребами, вадами зору або слуху. Він також отримав грант – на суму 150 тисяч гривень – і наприкінці минулого року у кількох залах музею з’явилися спеціальні аудіотактильні станції. Відвідувачі можуть почути голос тварин або торкнутися їхнього хутра. Усі текстівки надруковані шрифтом Брайля, є спеціальні екрани для тих, хто погано бачить. А також – слухавки підвищеної гучності.
«Коли ми встановили все це і провели перші екскурсії для фокус-груп – тобто саме для людей з обмеженими можливостями – результат перевершив наші очікування, – розповідає Олена Глубока, завідувачка відділом науково-просвітницької роботи музею. – Ми сподіваємося, що у майбутньому музеї стануть не лише елітним місцем, яке можуть відвідувати лише здорові люди».
У рамках гранту співробітники музею також пройшли стажування в Санкт-Петербурзі, де вчилися працювати з дітьми, що мають особливі потреби. Сьогодні в музеї для них є адаптовані екскурсії та спеціальні заняття. Олена Глубока каже: статистику поки що не вели, але можуть сказати напевне: відвідувачів з особливими потребами стало більше.
На заході проблеми фізичної доступності не існує – менеджер «Арсеналу ідей»
Подібні речі європейські та американські музеї практикують вже кілька років. Можна торкатися експонатів або їхніх зменшених моделей, існують екскурсії мовою жестів, окрім цього, до музею пускають собак-поводирів. Художні музеї записують детальні описи картин. А чотири роки тому в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва запровадили програму для людей з хворобою Альцгеймера.
Восени минулого року «Арсенал ідей» – проект «Мистецького Арсеналу» – розпочав серію круглих столів «Музей, відкритий для всіх». Участь у них беруть як представники музейних інституцій і науковці, так і власне люди, що мають вади зору, слуху або особливості розвитку опорно-рухового апарату. Менеджер проектів «Арсеналу ідей» Євгенія Кулеба каже: на заході проблеми фізичної доступності в публічному просторі вже не існує.
«Там є державні програми, чіткі вимоги. Наприклад, в Америці вже 20 років існує програма з переобладнання музейного простору, на це виділяються кошти. Зараз вони багато працюють над адаптацією програм для дітей», – розповідає вона.
В Україні ж на державному рівні таких програм поки що немає. Є ініціативи самих музеїв, котрі підтримують меценати, однак тривалі проекти на кшталт «Музей, відкритий для всіх» поки що – рідкість.
