Мінськ – Україну і її керівництво варто розмежовувати так само, як Білорусь варто відмежовувати від дій її президента Олександра Лукашенка. Таку думку в інтервʼю Радіо Свобода висловив білоруський опозиціонер Вінцук Вячорка. Коментуючи останні закони, ухвалені у Верховній Раді, політик радить не узагальнювати: це не Україна стала другою Білоруссю, а Янукович став другим Лукашенком. Водночас якщо Олександр Лукашенко витратив на «цементування» свого режиму 20 років, то Віктору Януковичу це вдалося за 3.
– Пане Вячорка, після того, як Верховна Рада ухвалила «ручним голосуванням» суперечливі закони, багато хто в Україні порівняв це з Білоруссю, дехто навіть казав, нібито Україна стала «Білоруссю-2». Чи це не образливо це для білорусів?
– Перш за все, я відділяв би Білорусь від Лукашенка і «лукашизму». Зрештою, таку саму помилку роблять і західні політики, які кажуть, що Білорусь начебто обрала «євразійський вектор». На справі білоруський народ обирає Європу та незалежність. Мова йде не про білоруський, а про лукашенківський шлях. І коли аналізувати ці нові закони, ухвалені підняттям рук, то насправді там майже у всіх напрямках «закручуються гайки» – так само, як це робив Лукашенко, хіба що він це робив протягом довшого часу.
– Лукашенко у 2006 році, а пізніше – 2011-му перед виборами теж ухвалював так звані «антиреволюційні закони», дуже схожі на ухвалені нещодавно в Україні. Як Ви вважаєте, це спрацювало на його користь чи ні?
– Тактично, тимчасово – так, спрацювало, але стратегічно – ні, бо енергія громадського протесту не зникла, і це проявиться. Інша річ, що у підсумку такої політики, у такому правному контексті енергія цього протесту може вже не бути мирною. Те саме стосується і України, я вважаю.
– Чи ще не зарано сьогодні говорити, що Україна стає схожою на Білорусь?
– Я сказав би, що це Янукович стає схожим на Лукашенка. Так, дійсно, режим, який може бути збудовано в Україні, стає дуже схожим на лукашенківський. Це стосується і прав людей на протест, і свободи ЗМІ, і так далі.
– Враховуючи досвід білоруської опозиції, її змагання протягом 20 останніх років, що з нього можна було б вважати корисним для української опозиції?
– Перш за все, не допустити, щоб вона змушена була змагатися 20 років – так, як це робимо ми. Бо тепер, коли є живий потенціал протесту, коли є Майдан, коли Україна розбуджена, не варто відкладати вирішення всіх питань на якийсь подальший час.
– Пане Вячорка, після того, як Верховна Рада ухвалила «ручним голосуванням» суперечливі закони, багато хто в Україні порівняв це з Білоруссю, дехто навіть казав, нібито Україна стала «Білоруссю-2». Чи це не образливо це для білорусів?
– Перш за все, я відділяв би Білорусь від Лукашенка і «лукашизму». Зрештою, таку саму помилку роблять і західні політики, які кажуть, що Білорусь начебто обрала «євразійський вектор». На справі білоруський народ обирає Європу та незалежність. Мова йде не про білоруський, а про лукашенківський шлях. І коли аналізувати ці нові закони, ухвалені підняттям рук, то насправді там майже у всіх напрямках «закручуються гайки» – так само, як це робив Лукашенко, хіба що він це робив протягом довшого часу.
– Лукашенко у 2006 році, а пізніше – 2011-му перед виборами теж ухвалював так звані «антиреволюційні закони», дуже схожі на ухвалені нещодавно в Україні. Як Ви вважаєте, це спрацювало на його користь чи ні?
– Тактично, тимчасово – так, спрацювало, але стратегічно – ні, бо енергія громадського протесту не зникла, і це проявиться. Інша річ, що у підсумку такої політики, у такому правному контексті енергія цього протесту може вже не бути мирною. Те саме стосується і України, я вважаю.
– Чи ще не зарано сьогодні говорити, що Україна стає схожою на Білорусь?
– Я сказав би, що це Янукович стає схожим на Лукашенка. Так, дійсно, режим, який може бути збудовано в Україні, стає дуже схожим на лукашенківський. Це стосується і прав людей на протест, і свободи ЗМІ, і так далі.
– Враховуючи досвід білоруської опозиції, її змагання протягом 20 останніх років, що з нього можна було б вважати корисним для української опозиції?
– Перш за все, не допустити, щоб вона змушена була змагатися 20 років – так, як це робимо ми. Бо тепер, коли є живий потенціал протесту, коли є Майдан, коли Україна розбуджена, не варто відкладати вирішення всіх питань на якийсь подальший час.
