Усі українські церкви після побиття людей на майдані Незалежності у ніч на 30 листопада в момент вибору, чи їм бути з народом, чи зі владою, зробили вибір на користь народу, говорить відомий релігієзнавець та історик Віктор Єленський. При цьому він наголошує, що цей вибір був особливо складний для Української православної церкви (Московського патріархату), оскільки більшість української владної еліти заявляє, що вони є прихожанами саме цієї церкви, їй намагаються дати преференції та її ж намагаються використати в політичних іграх. Нашу розмову про те, наскільки українські церкви готові до ролі духовних провідників та захисників людей, що вийшли на шлях пошуку правди, ми почали з того, чи здивували його, багаторічного дослідника церковного життя, сміливі кроки священиків?
– Жодна з церков в Україні не промовчала після ночі на 30 листопада, жодна з них не зупинилася перед тим, щоб назвати зло злом і засудити побиття студентів та мирних протестувальників і щоб не закликати до покарання винних і звільнення невинних.
З іншого боку, цей Майдан засвідчив значну жертовність священиків. Я знаю особисто священиків, які там були з 29 листопада з мітингувальниками і продовжують бути з ними дотепер. Вони надають не тільки молитовну і духовну підтримку, але й дуже дієву, навіть матеріальну підтримку. Переважна більшість українських церков і релігійних організацій залишаються зі своїм народом і діють дуже достойно.
Так само, як і в 2004 році група священиків Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом також виступила на підтримку Майдану і засвідчила, що вони виступають не проти своїх сестер і братів на сході України, а проти тих, хто їх обманює.
Насправді участь церков у Євромайдані набагато ширша і глибша, ніж молитовний намет, який стоїть біля стели Незалежності.
У певні дні буває, що на Майдані перебуває кілька десятків священнослужителів.
– Українська церква – це не одна церква. У даному випадку вони всі були солідарними. Але є Українська православна церква в єдності з Московським Патріархатом, яка разом з офіційною позицією має досить промовисту позицію дуже високих осіб на чолі церкви. Виступав настоятель Києво-Печерської лаври архієпископ Павло, який говорив на круглому столі у президента, що він не розуміє, чому ті діти стоять на Майдані і скільки їм за це платять. Чи на Вашу думку, для цієї церкви Майдан є якимось випробуванням на те, наскільки вона є справді українською, і наскільки сильні її зв’язки з Росією? Чи вона пройде таке випробування?
– Для цієї церкви – це дуже сильне випробування. Це випробування, що називається, на розрив. Почнімо з того, що весь український істеблішмент, тобто уряд, президентська адміністрація, вони вважають себе вірними цієї церкви. Я думаю, що вже ні для кого не таємниця, що цю церкву намагалися 30 листопада примусити виступити з підтримкою так званого «наведення конституційного порядку». І ніхто з цієї церкви не взяв на себе таку відповідальність. Це, по-перше.
По-друге, священноначаліє цієї церкви і її предстоятелі дуже ясно сказали, що вони засуджують насильство, що вони засуджують тих, хто побив мирних мітингувальників і виступають за притягнення винних до відповідальності. Зараз митрополит Володимир головує у Всеукраїнській раді церков та релігійних організацій, де головування відбувається по черзі. І він підписав це звернення Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій.
Водночас хочу нагадати , що Українська православна церква свого часу також підтримала курс на євроінтеграцію. Якщо ми згадуємо інші церкви, інші країни, у дуже багатьох країнах ставлення церкви до євроінтеграції було непростим. Навіть у Польщі, де йшлося про повернення Польщі до Європи, відбувалося не одне засідання Єпископату Польщі. І в кінцевому рахунку, Єпископат Польщі домігся резолюції Сейму 2003 року, що Республіка Польща не зв’язує себе зобов’язаннями у сфері шлюбу і моралі, коли вступає в Європейський союз.
В українському випадку, влада свого часу наполегливо просила Українську православну церкву приєднатися до інших церков і підтримати курс на Євроінтеграцію. Тим більш, сказати б, потворно виглядає подальша ситуація, коли влада намагалася примусити цю церкву йти проти мітингувальників, які підтримували європейську інтеграцію.
Але в той же час ясно, що там є люди, які притримуються протилежних поглядів, і не тільки на сході, вони є і у Києві, і в Києво-Печерській лаврі.
– Ви згадали про польський костел, що вони не були впевнені у тому, чи вони хочуть долучатися до Європейського союзу, але вони були впевнені у тому, що вони хочуть підтримати «Солідарність». І тоді, коли потребували допомоги лідери «Солідарності» і просто активісти, вони надали цю допомогу не тільки репресованим полякам, але і їхнім сім’ям. Скажіть, будь-ласка, наскільки українські церкви готові до продовження цієї боротьби і надання допомоги, якщо вона буде потрібна? Як далеко вони готові піти, щоб підтримати протестувальників?
– Досвід цього місяця переконує, що церкви готові іти досить далеко у підтримці мирних протестів. Але, звичайно, ситуація в Україні і в Польщі відмінна. І не тільки тому, що там є церква, до якої належить переважна більшість поляків, а в Україні існує релігійний плюралізм. Просто довгий час костел був, сказати б, певним субстратом громадянського суспільства, таким замінником. Він говорив з урядом від імені всього польського народу. І жодне рішення не приймалося без того, щоб принаймні не поставити польський Єпископат до відома.
Польський костел дуже сильно загартувався в протистоянні Прусії, Росії, і він мав колосальний авторитет, який, при всій повазі, українські церкви поки що не мають. І релігійна культура в Польщі також серйозно відмінна від української.
Але з іншого боку, цей релігійний плюралізм, який існує в Україні, він не став руйнівним для місії українських церков. Українські церкви зуміли сформулювати спільний порядок денний, і досить наполегливо, консолідовано і солідарно вони виступали, наприклад, проти мовного закону Ківалова-Колесніченка, декілька разів за звільнення Юлії Тимошенко, в підтримку соціально значущих ініціатив. Зрештою, рух «Першого грудня» виник за ініціативи українських церков, в тому числі і Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом.
– Жодна з церков в Україні не промовчала після ночі на 30 листопада, жодна з них не зупинилася перед тим, щоб назвати зло злом і засудити побиття студентів та мирних протестувальників і щоб не закликати до покарання винних і звільнення невинних.
Майдан засвідчив значну жертовність священиків
Так само, як і в 2004 році група священиків Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом також виступила на підтримку Майдану і засвідчила, що вони виступають не проти своїх сестер і братів на сході України, а проти тих, хто їх обманює.
Насправді участь церков у Євромайдані набагато ширша і глибша, ніж молитовний намет, який стоїть біля стели Незалежності.
У певні дні буває, що на Майдані перебуває кілька десятків священнослужителів.
– Українська церква – це не одна церква. У даному випадку вони всі були солідарними. Але є Українська православна церква в єдності з Московським Патріархатом, яка разом з офіційною позицією має досить промовисту позицію дуже високих осіб на чолі церкви. Виступав настоятель Києво-Печерської лаври архієпископ Павло, який говорив на круглому столі у президента, що він не розуміє, чому ті діти стоять на Майдані і скільки їм за це платять. Чи на Вашу думку, для цієї церкви Майдан є якимось випробуванням на те, наскільки вона є справді українською, і наскільки сильні її зв’язки з Росією? Чи вона пройде таке випробування?
Церкву намагалися 30 листопада примусити виступити з підтримкою так званого «наведення конституційного порядку»
По-друге, священноначаліє цієї церкви і її предстоятелі дуже ясно сказали, що вони засуджують насильство, що вони засуджують тих, хто побив мирних мітингувальників і виступають за притягнення винних до відповідальності. Зараз митрополит Володимир головує у Всеукраїнській раді церков та релігійних організацій, де головування відбувається по черзі. І він підписав це звернення Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій.
Водночас хочу нагадати , що Українська православна церква свого часу також підтримала курс на євроінтеграцію. Якщо ми згадуємо інші церкви, інші країни, у дуже багатьох країнах ставлення церкви до євроінтеграції було непростим. Навіть у Польщі, де йшлося про повернення Польщі до Європи, відбувалося не одне засідання Єпископату Польщі. І в кінцевому рахунку, Єпископат Польщі домігся резолюції Сейму 2003 року, що Республіка Польща не зв’язує себе зобов’язаннями у сфері шлюбу і моралі, коли вступає в Європейський союз.
В українському випадку, влада свого часу наполегливо просила Українську православну церкву приєднатися до інших церков і підтримати курс на Євроінтеграцію. Тим більш, сказати б, потворно виглядає подальша ситуація, коли влада намагалася примусити цю церкву йти проти мітингувальників, які підтримували європейську інтеграцію.
Але в той же час ясно, що там є люди, які притримуються протилежних поглядів, і не тільки на сході, вони є і у Києві, і в Києво-Печерській лаврі.
– Ви згадали про польський костел, що вони не були впевнені у тому, чи вони хочуть долучатися до Європейського союзу, але вони були впевнені у тому, що вони хочуть підтримати «Солідарність». І тоді, коли потребували допомоги лідери «Солідарності» і просто активісти, вони надали цю допомогу не тільки репресованим полякам, але і їхнім сім’ям. Скажіть, будь-ласка, наскільки українські церкви готові до продовження цієї боротьби і надання допомоги, якщо вона буде потрібна? Як далеко вони готові піти, щоб підтримати протестувальників?
– Досвід цього місяця переконує, що церкви готові іти досить далеко у підтримці мирних протестів. Але, звичайно, ситуація в Україні і в Польщі відмінна. І не тільки тому, що там є церква, до якої належить переважна більшість поляків, а в Україні існує релігійний плюралізм. Просто довгий час костел був, сказати б, певним субстратом громадянського суспільства, таким замінником. Він говорив з урядом від імені всього польського народу. І жодне рішення не приймалося без того, щоб принаймні не поставити польський Єпископат до відома.
Польський костел дуже сильно загартувався в протистоянні Прусії, Росії, і він мав колосальний авторитет, який, при всій повазі, українські церкви поки що не мають. І релігійна культура в Польщі також серйозно відмінна від української.
Але з іншого боку, цей релігійний плюралізм, який існує в Україні, він не став руйнівним для місії українських церков. Українські церкви зуміли сформулювати спільний порядок денний, і досить наполегливо, консолідовано і солідарно вони виступали, наприклад, проти мовного закону Ківалова-Колесніченка, декілька разів за звільнення Юлії Тимошенко, в підтримку соціально значущих ініціатив. Зрештою, рух «Першого грудня» виник за ініціативи українських церков, в тому числі і Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом.
