Українці і євреї в Україні мають спільну історію – учитель

Чи є відмінності між антисемітизмом в Україні та Європі? Що впливає на міжетнічні стосунки українців та євреїв зараз? Як знайти дорогу до порозуміння? Своїми думками щодо цього в інтерв’ю Радіо Свобода поділився історик Гадяцької гімназії, що на Полтавщині Олександр Войтенко.

– Пане Войтенко, Ви активно берете участь у міжнародних проектах, що спрямовані на навчання прав людини та протидії дискримінації, Ви є автором посібників із вивчення Голокосту та Голодомору в Україні. Які, на Вашу думку, як історика, є коріння українського антисемітизму, і чим він відрізняється від антисемітизму в інших європейських країнах?

– Думаю, що є серйозні відмінності. Враховуючи вплив саме історії на формування українського антисемітизму, я б зазначив те, що сьогодні важко говорити про всю Україну в історичному контексті. Бо антисемітизм Західної України, антисемітизм Центральної України і антисемітська «традиція» півдня України мають певні відмінності.

Якщо ми говоримо про Західну Україну, про Галичину, то антисемітизм там дуже подібний до польського. Це, по-перше, значно більша кількість єврейського населення на території Польщі в 18-19 столітті. Пізнє середньовіччя характеризувалося досить ліберальними свободами, в тому числі і для єврейського населення, яке було частково захищене законодавством, але в той же час воно змінювалося періодами яскраво вираженого антисемітизму, що мало часто економічне підґрунтя або політичне, в залежності від ситуації.

У Наддніпрянській Україні уже після трьох поділів Польщі ситуація була докорінно інша. Єврейське населення не було чисельним, особливо у провінції. Значну частку воно складало у містах, де було звичним, і міста як правило формувалися в Україні як багатокультурні центри. Наприклад, на Полтавщині, де я живу, традиційний, латентний, я б сказав, антисемітизм полягав у досить скептичному поблажливо-іронічному ставленні до євреїв. Вони були інші, вони були окремішні, але часто не сприймалися агресивно.

На півдні України, якщо ми візьмемо великі міста, чи то Одесу, чи то Миколаїв, чи то Херсон, єврейська складова була значною і євреї сприймалися як частина населення. Знову ж можливо інші, але без певної агресії.

– В єврейській колективній пам’яті збереглися певні травматичні історичні події, і, мабуть, найстрашнішою з них було повстання Хмельницького. Наскільки історична пам’ять досі отруює стосунки між євреями і українцями?

– Мені сьогодні легше говорити про те, як це відбилося на колективній пам’яті українців, і як це вплинуло на формування латентного семітизму. Коли піднімається тема чи то антисемітизму, чи то дотичних до єврейської складової української історії, я і сьогодні зустрічаю серед своїх учнів старшокласників типові класичні уявлення про євреїв, – яких багато хто з моїх учнів просто не знає ні особисто і не знайомий з культурою, – типове уявлення про євреїв як про шинкарів, орендарів, тих, хто збирали податки і виділялися як окрема складова чужинців, які не рахувалися з інтересами України.

Повсякденні анекдоти і народний гумор представляють євреїв як такого собі хвацького хитрюгу, який знає, на чому і як заробити гроші, і який перш за все зацікавлений у грошах. Це сягає корінням саме того часу, який простежується в шевченківських творах, у «Гайдамаках» і так далі. Тобто корінням це сягає якоїсь більш давньої традиції. Бо пов’язати це із сучасністю дуже важко.

– Із сучасністю могли би пов’язати історії з олігархами єврейського походження в Україні, яких часто називають в цьому зв’язку.

– Так, це вже простежується в більш пізньому віці. На мій погляд, поява цих нових стереотипів, які корінням сягають скоріш за все у європейську традицію і більш сучасну українську традицію, я маю на увазі теорію змови. Вона більш характерна для студентської молоді. Для тої студентської молоді, яка потрапивши із провінції у більші міста, чи то в Харків, чи то в Київ, чи то у Дніпропетровськ, вперше знайомиться з цією теорією, і все це відбувається вже на тлі політичних ігор і якихось спекуляцій.

– Який є Ваш рецепт боротьби з антисемітизмом в українському суспільстві?

– Сьогодні маємо дуже велику проблему відсутності традиції пам’яті про минуле як про спільне минуле. Радянська історія, історіографія і особливо шкільна історія традиційно представляла історію України як історію гомогенної нації, моноетнічну історію. З неї випали не лише єврейська складова, але й інші.

І тому для сучасного пересічного українця абсолютно незрозумілі якісь дуже прості речі. Те, що Голокост це не лише єврейська трагедія, а трагедія українського народу, бо він мав місце й тут. Антисемітські погроми сприймаються як щось випадкове і ніхто не навчає і не показує коріння цих явищ.

Мені здається, що сьогодні дуже важливо перш за все змінити підхід до висвітлення фактів спільної історії і до розкриття причин антисемітизму навіть у тій латентній формі, в якій він існує в тому числі й в Україні. Якщо ми перестанемо виокремлювати єврейську складову як складову чужої не нашої історії, ситуація може змінитися.