Rikard Jozwiak
Україна може підписати угоду про асоціацію, а може й ні. Грузія та Молдова готові парафувати свої аналогічні угоди. Але чим насправді є ці міжнародні договори, які так збурили політиків та громадськість у переддень Вільнюського саміту «Східного партнерства»?Чим, власне, є угода про асоціацію?
Це головний інструмент ЄС для приближення країн «Східного партнерства» до європейських стандартів та норм. Угода про асоціацію складається з чотирьох глав: спільна зовнішня політика та політика безпеки, правосуддя та внутрішні справи, глибока та всеохопна зона вільної торгівлі (DCFTA) і четверта глава, яка покриває інші теми – охорона довкілля, наука, транспорт та освіта.
Відмінність між угодами про асоціацію, які готуються до підписання з країнами «Східного партнерства», та тими, які ЄС уже має з третіми країнами, полягає саме в DCFTA. Підписуючи таку угоду, країни «Східного партнерства» братимуть на себе зобов’язання привести своє законодавство у відповідність до законодавства Євросоюзу в таких царинах, як торгівля, захист прав споживачів та екологічне регулювання. Країни, які підписують DCFTA, повинні ухвалити близько 350 законів ЄС упродовж 10 років.
Підписанти DCFTA отримають також доступ до ринку із 500 мільйонами споживачів та ВВП розміром 12,9 трильйона євро. Для порівняння: конкурентний ринок Митного союзу, який просуває Росія, налічує лише 170 мільйонів споживачів. Його загальний ВВП дорівнює 1,4 трильйона євро.
У разі підписання, як багато часу потрібно, щоб угода про асоціацію набула чинності?
Початковий план для виконання на Вільнюському саміті для України передбачав підписання угоди про асоціацію, хоча тепер це далеко не гарантовано. Грузія та Молдова планують парафувати угоди про асоціацію. Після того, як таку угоду підпишуть на саміті, її мають ратифікувати парламенти всіх країн-членів ЄС. Це може зайняти кілька років. У цей період уже діятимуть частини угоди, які стосуються вільної торгівлі. Для останнього достатньо ратифікації угоди парламентом країни-підписанта та згоди Європарламенту. У випадку України, якщо угоду підпишуть, то вона може почати частково діяти вже в березні 2014-го.
Що трапиться, якщо Україна не підпише угоди у Вільнюсі?
Якщо Україна не підпише угоди у Вільнюсі, теоретично вона зможе підписати її у майбутньому на будь-якому засіданні Ради Європейського союзу, що відбувається на рівні міністрів. Але на практиці провал підписання угоди на цьогорічному саміті «Східного партнерства» може заморозити рух Києва до Європи – потенційно на тривалий час. Колишній польський президент та представник спостережної місії Європарламенту Александр Квасневський повідомив журналістам 14 листопада, що непідписання угоди у Вільнюсі означатиме «перенесення її на невизначений час».
За яким графіком ведуть перемовини з ЄС Грузія та Молдова?
Молдова і Грузія завершили свої переговори у червні та липні, відповідно. Після цього юристи та лінгвісти ще юридично відшліфували текст. Після того, як вони парафують свої угоди у Вільнюсі, Тбілісі та Кишинів намагатимуться підписати їх найпізніше до кінця вересня 2014-го й добитися часткового застосування вже на початку 2015-го.
Які питання та суперечності спливали у процесі перемовин щодо угод про асоціацію між країнами «Східного партнерства» та ЄС?
Україна приділила багато уваги тому, аби отримати перспективу членства – конкретне підтвердження такої можливості у тексті преамбули. Цього було б складно досягти навіть у найкращі часи, а у розпал економічної кризи й поготів.
Грузія зосередилася на питаннях збереження її територіальної цілісності, підваженої сепаратистськими регіонами Абхазія та Південна Осетія, прагнучи закріпити відповідні формулювання в угоді. Деякі з них увійшли до остаточного варіанту документа, але Тбілісі намагався добитися більшого.
Єдиний суперечливий момент спалахнув у процесі виконання Молдовою плану дій щодо візової лібералізації. ЄС висунув вимогу ухвалити антидискримінаційне законодавство, яке б гарантувало рівність громадян, зокрема й незалежно від сексуальної орієнтації, при працевлаштуванні й на робочому місці.
Як для Молдови, так і для Грузії було важко вирішити питання застосування угоди на території самопроголошених республік: Придністров’я в Молдові й Абхазії та Південній Осетії в Грузії. У всіх трьох регіонах та частина угод про асоціацію, що стосується вільної торгівлі, застосовуватиметься тією мірою, якою компанії, які там працюють, дотримуватимуться європейських стандартів.
Наскільки довгою є дорога від підписання угоди про асоціацію до набуття членства в ЄС?
Перше, що потрібно мати на увазі, – це те, що угоди про асоціацію, запропоновані країнам «Східного партнерства», не передбачають набуття членства в Євросоюзі, але вони й не виключають такої можливості. Отож, ця пропозиція не є такою «солодкою», як та, яку отримали країни Західних Балкан. Їм перспективу членства надали. Водночас, ці угоди пропонують значно більше, ніж угоди про асоціацію, які Брюссель підписав з Марокко та Тунісом. Останні виключають можливість членства. Хорватії знадобилося 12 років, щоб пройти шлях від підписання угоди про стабілізацію та асоціацію з Брюсселем до вступу до цього клубу європейських країн. Туреччина підписала свою угоду про асоціацію в далекому 1962 році й досі чекає.
Який статус мають Азербайджан, Білорусь і Вірменія?
В Азербайджану попереду ще принаймні один рік перемовин щодо угоди про асоціацію без глибокої та всеохопної зони вільної торгівлі, так як Баку не є поки що членом СОТ. Вірменія відступилася від ідеї підписання угоди про асоціацію раніше цього року, зробивши свій вибір на користь Митного союзу. Це означає, що у Вільнюсі вони нічого не підписуватимуть, за винятком хіба що політичної декларації, в якій буде виказана взаємна політична воля поглибити співпрацю в усіх можливих царинах. Для Білорусі, яка вже є членом Митного союзу, найамбіційніше завдання – віднайти нове законодавче підґрунтя для її відносин із ЄС, оскільки й досі вона спирається у своїй взаємодії з Брюсселем на угоду між ЄС та Радянським Союзом.
