Щоб не було «кернесів-добкіних», українцям потрібен гід по Шевельову – Забужко

Київ – У відповідь на «удари кувалдою» по меморіальній дошці Юрію Шевельову-Шереху, яку у вересні демонтували в Харкові, видавництво «Комора» перевидало книгу «Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби: 1992-2002». Чомусь саме після демонтажу багато українців вперше дізналися про мовознавця-інтелектуала, констатує автор Оксана Забужко і наголошує, що зараз як ніколи Україні потрібен гід по Шевельову. Саме він допоможе українцям відмежувати себе від появи «добкіних-кернесів», переконана письменниця.

Місце на стіні будинку «Саламандри» у Харкові, де два місяці тому ще висіла меморіальна дошка Юрія Шереха-Шевельова, сьогодні затерте і загладжене так, що й сліду не видно. Саме тому художник Ростислав Лужецький, готуючи обкладинку до перевидання книги листування Оксани Забужко та Юрія Шевельова, використав кадр з відео харківських тележурналістів, де діри у стінах ще видно. Тим самим він зробив пам’ятним знищення, яке харківська влада сьогодні активно заперечує.

Письменниця Оксана Забужко, для якої Юрій Шевельов був наставником і який підписував листи до неї словом «дідусь», знищення матеріальної дошки називає актом вандалізму. Під час цього, каже письменниця, харківська влада знищила громадську власність, вкрала людські гроші, за які дошка й була встановлена. Оксана Забужко звертає увагу на те, що чомусь промоція української культури з боку влади відбувається тоді, коли влада щось атакує. І саме так сталося з Шевельовим.

«От коли відбувається якийсь брутальний хамський наїзд, тоді українці раптом відкривають щось таке, чим варто пишатися. Свіжий прецедент – це наїзд Табачника на римейк роману Горліса-Горського «Холодний яр» Шкляра. Щось подібне відбувалося і з Шевельовим. Коли два роки тому я готувала цю книжку, я готувала її саме як гід по Шевельову. А чим скористалася харківська влада? Тим, що це знання залишалося езотеричним, надбанням вузького грона інтелігенції. Словом, стало ясно, що книжку треба перевидавати», – розповідає вона.

Як знищення дошки активізувало пам’ять про Шевельова?

Шевельова називають втіленням нерадянської України, якою вона починала бути до того, як у 1930 році Сталін розпочав війну з українським народом. Його мовознавчі студії, зазначає виконавчий директор міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистрицький, є антирадянськими й антиімперськими, бо каменя на камені не залишають від концепції спільного походження східнослов’янських мов (української, російської, білоруської). Крім того, саме Юрій Шевельов є прикладом «автолюстрації», яка так потрібна Україні, адже він єдиний встав і розповів, як його на 28 днів завербували в НКВС і як він від того втікав.

«Як тільки ви доторкаєтеся до постаті Шевельова, як тільки починаєте покладатися на його дослідження не тільки у фонології, а й у літературознавстві, до прози, то ви розумієте, що піднімаєтесь над цими примітивними, сполітизованими суперечками», – каже Бистрицький.

Ініціаторка встановлення меморіальної дошки Юрія Шевельова у Харкові, координаторка Українського клубу Слобідчини Вікторія Склярова розповідає, що, згідно з нещодавнім опитуванням, проведеним компанією «Український соціологічний стандарт», кількість харків’ян, які засуджують дії влади щодо знищення дошки, зростає, а проте половина з 800 опитаних харків’ян досі не знають нічого про Шевельова. Саме тому, розповідає Склярова, з 12 до 14 грудня громадське вшанування пам’яті мовознавця продовжиться у Харкові дискусіями, літературними вечорами і круглими столами.

Сприяти «поверненню» видатного інтелектуала повинна і заснована після харківських перипетій премія імені Юрія Шевельова. Вона присуджуватиметься раз на рік українському авторові за художню і наукову есеїстку.

Тим часом у Львові на фасаді будинку №14 на вулиці Конопницької, у якому протягом 1943-1944 років мешкав Юрій Шевельов, невдовзі встановлять пам’ятну таблицю. Те ж саме може відбутися і в Києві на будинку Інституту літератури імені Шевченка Національної академії наук України на вулиці Грушевській.

Юрій Шевельов став відомим насамперед завдяки дослідженням історичної фонологїї української мови. Саме він ввів українську мову в міжнародний лінгвістичний обіг і заперечив існування спільної колиски для «трьох братніх народів». Окрім посад професора Гарвардського та Колумбійського університетів, Шевельов був іноземним членом НАН України, а також став почесним доктором Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. 50 років зі свого 94-літнього життя мовознавець прожив у Нью-Йорку.

Ті, хто був знайомим із мовознавцем, відгукуються про нього, як про людину з тонким почуттям гумору, яка понад усе прагнула виговоритися за допомогою своїх книжок, але яка, проте, залишилась незатребуваною сучасниками.