Напередодні саміту учасників ініціативи ЄС «Східне партнерство» у Вільнюсі, до якого лишилося трохи більше як три тижні, один із ініціаторів цього партнерства, міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт не певен, що угоду про асоціацію з Україною вдасться підписати на цьому саміті. Його власна оцінка перспективи цього, яку він висловив в інтерв’ю Радіо Свобода, «скоріше дещо песимістична».
– Чи передбачаєте Ви, що в підсумковій декларації Вільнюського саміту будуть ширші формулювання, наприклад про те, що країни-учасниці «Східного партнерства» мають «європейську перспективу», тобто шлях до членства в ЄС без визначених термінів, а не лише визнання їхніх «європейських прагнень» без прямих перспектив членства?
– Побачимо. Робота над нею ще триває. Я думаю, важко буде змусити всі країни ЄС піти далі. Це тому, що поступ у деяких країнах «Східного партнерства» досить повільний. А ще це через те, що нині це питання теоретичне, і будь-які глибші перспективи ще в доволі далекому майбутньому. Але ми завжди наголошуємо, що стаття 49 Римського договору (угоди 1957 року про заснування попередника ЄС, Європейської економічної спільноти – ред.) далі чинна, а вона дає перспективу членства будь-якій європейській країні, яка бажає і здатна виконати зобов’язання.
– Наступний саміт «Східного партнерства» відбудеться 2015 року в Ризі. Яка буде його мета? Чи якісь із нинішніх країн-партнерів стануть на ньому потенційними кандидатами на вступ до ЄС?
– Про це ще надто рано говорити. До Риги ще два роки. Багато що може статися. Я, до речі, і сподіваюся, що багато що станеться до Риги, але чого саме буде досягнуто на той час, не знаю. Але я таки думаю, що в час між Вільнюсом і Ригою треба подумати, на які дальші кроки ми можемо піти в економічній інтеграції тих країн, які забажають і зможуть. Ратифікація угод про глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі з країнами-партнерами, гадаю, ще триватиме, але ці угоди вже будуть тимчасово застосовуватися, і ми можемо піти ще далі в кількох напрямках. Думаю, є способи це зробити – треба буде вивчити це питання. Інша річ, яка, на мою думку, має бути в порядку денному до часу Риги, – це те, що я називаю інтеграцією інтеграцій. Із одного боку, є зона вільної торгівлі як складова «Східного партнерства», з іншого – євразійський Митний союз, яким керує Росія, і ми ще не цілком певні, що це таке буде, що з нього вийде. Але ми, звичайно, хотіли б досягти й «інтеграції інтеграцій» тим чи іншим чином, щоб можна було колись залучити й Росію до тісніших економічних відносин із ЄС.
– Уряд України пішов на юридичні кроки у США і Швейцарії, щоб повернути кошти, що їх, як стверджують, отримав незаконним чином колишній прем’єр-міністр Павло Лазаренко, з натяком на те, що й колишня прем’єр-міністр Юлія Тимошенко теж займалася відмиванням грошей на Заході. Наскільки серйозні такі звинувачення, на Вашу думку?
– Не знаю. Я не маю інформації, що дала б мені змогу хоч якось оцінити те, що робить уряд. Але, звичайно, це доволі очевидна спроба певних кіл накинути на Тимошенко якомога більше звинувачень. Це ми вже бачили й раніше. Коли ми минулими роками вели з ними дискусії на ці теми, ми вислуховували одне звинувачення за іншим. Але чи є для них підстави, ще неясно. Ці справи треба доводити у вартому довіри суді, а інакше вони несерйозні.
– Чи Ви все ще переконані, що Україна підпише угоду про асоціацію у Вільнюсі?
– Ні. Я ніколи не був у цьому впевнений, бо дуже багато чого ще не вирішено, і все залежатиме від того, що місія Кокса-Квасневського повідомить у звіті 14-го числа – тоді це можна буде оцінити на Раді міністрів закордонних справ 18-го. Але наразі я б не робив надто великих ставок ні на яку можливість. Якщо б я взявся оцінювати, то моя оцінка була б з трохи песимістичного боку.
– Чи турбує Вас заява прем’єр-міністра Грузії Бідзіни Іванішвілі про можливість кримінальної справи проти президента Міхеїла Саакашвілі, який залишає посаду? Чи не здається Вам, що справа Саакашвілі може в цьому сенсі перетворитися на «нову справу Тимошенко»?
– Думаю, що в цьому конкретному випадку може бути ще й гірше, і ми дуже чітко казали панові Іванішвілі, що якщо він піде далі в цьому напрямку, то вся зовнішня політика Грузії зведеться на наступні роки до одного питання на шкоду розвиткові країни. Коли ми були там днів десять тому з (міністром закордонних справ Польщі) Радеком Сікорським, то на спільній прес-конференції Іванішвілі сказав деякі мудрі речі після переговорів із нами. Чи дотримається він цієї політики, побачимо. Я вже бачив, що відтоді він казав і деякі інші речі, які можна сприйняти як відступ в іншому напрямку.
– Чи не іронія, що президента Азербайджану Ільгама Алієва запрошують на саміт «Східного партнерства», а президента Білорусі Олександра Лукашенка – ні, враховуючи те, що вони обидва – великі порушники прав людини? Яка між ними різниця?
– Різниця, звичайно, в тому, що пан Лукашенко позамикав усю опозицію. Я маю на увазі, що всіх чільних лідерів опозиції посадили до в’язниці. Становище в Азербайджані не добре, але з цього огляду воно інакше. Так що різниця є.
Над інтерв’ю працювали Rikard Jozwiak та Сергій Драчук
– Чи передбачаєте Ви, що в підсумковій декларації Вільнюського саміту будуть ширші формулювання, наприклад про те, що країни-учасниці «Східного партнерства» мають «європейську перспективу», тобто шлях до членства в ЄС без визначених термінів, а не лише визнання їхніх «європейських прагнень» без прямих перспектив членства?
– Побачимо. Робота над нею ще триває. Я думаю, важко буде змусити всі країни ЄС піти далі. Це тому, що поступ у деяких країнах «Східного партнерства» досить повільний. А ще це через те, що нині це питання теоретичне, і будь-які глибші перспективи ще в доволі далекому майбутньому. Але ми завжди наголошуємо, що стаття 49 Римського договору (угоди 1957 року про заснування попередника ЄС, Європейської економічної спільноти – ред.) далі чинна, а вона дає перспективу членства будь-якій європейській країні, яка бажає і здатна виконати зобов’язання.
– Наступний саміт «Східного партнерства» відбудеться 2015 року в Ризі. Яка буде його мета? Чи якісь із нинішніх країн-партнерів стануть на ньому потенційними кандидатами на вступ до ЄС?
– Про це ще надто рано говорити. До Риги ще два роки. Багато що може статися. Я, до речі, і сподіваюся, що багато що станеться до Риги, але чого саме буде досягнуто на той час, не знаю. Але я таки думаю, що в час між Вільнюсом і Ригою треба подумати, на які дальші кроки ми можемо піти в економічній інтеграції тих країн, які забажають і зможуть. Ратифікація угод про глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі з країнами-партнерами, гадаю, ще триватиме, але ці угоди вже будуть тимчасово застосовуватися, і ми можемо піти ще далі в кількох напрямках. Думаю, є способи це зробити – треба буде вивчити це питання. Інша річ, яка, на мою думку, має бути в порядку денному до часу Риги, – це те, що я називаю інтеграцією інтеграцій. Із одного боку, є зона вільної торгівлі як складова «Східного партнерства», з іншого – євразійський Митний союз, яким керує Росія, і ми ще не цілком певні, що це таке буде, що з нього вийде. Але ми, звичайно, хотіли б досягти й «інтеграції інтеграцій» тим чи іншим чином, щоб можна було колись залучити й Росію до тісніших економічних відносин із ЄС.
– Уряд України пішов на юридичні кроки у США і Швейцарії, щоб повернути кошти, що їх, як стверджують, отримав незаконним чином колишній прем’єр-міністр Павло Лазаренко, з натяком на те, що й колишня прем’єр-міністр Юлія Тимошенко теж займалася відмиванням грошей на Заході. Наскільки серйозні такі звинувачення, на Вашу думку?
– Не знаю. Я не маю інформації, що дала б мені змогу хоч якось оцінити те, що робить уряд. Але, звичайно, це доволі очевидна спроба певних кіл накинути на Тимошенко якомога більше звинувачень. Це ми вже бачили й раніше. Коли ми минулими роками вели з ними дискусії на ці теми, ми вислуховували одне звинувачення за іншим. Але чи є для них підстави, ще неясно. Ці справи треба доводити у вартому довіри суді, а інакше вони несерйозні.
– Чи Ви все ще переконані, що Україна підпише угоду про асоціацію у Вільнюсі?
– Ні. Я ніколи не був у цьому впевнений, бо дуже багато чого ще не вирішено, і все залежатиме від того, що місія Кокса-Квасневського повідомить у звіті 14-го числа – тоді це можна буде оцінити на Раді міністрів закордонних справ 18-го. Але наразі я б не робив надто великих ставок ні на яку можливість. Якщо б я взявся оцінювати, то моя оцінка була б з трохи песимістичного боку.
– Чи турбує Вас заява прем’єр-міністра Грузії Бідзіни Іванішвілі про можливість кримінальної справи проти президента Міхеїла Саакашвілі, який залишає посаду? Чи не здається Вам, що справа Саакашвілі може в цьому сенсі перетворитися на «нову справу Тимошенко»?
– Думаю, що в цьому конкретному випадку може бути ще й гірше, і ми дуже чітко казали панові Іванішвілі, що якщо він піде далі в цьому напрямку, то вся зовнішня політика Грузії зведеться на наступні роки до одного питання на шкоду розвиткові країни. Коли ми були там днів десять тому з (міністром закордонних справ Польщі) Радеком Сікорським, то на спільній прес-конференції Іванішвілі сказав деякі мудрі речі після переговорів із нами. Чи дотримається він цієї політики, побачимо. Я вже бачив, що відтоді він казав і деякі інші речі, які можна сприйняти як відступ в іншому напрямку.
– Чи не іронія, що президента Азербайджану Ільгама Алієва запрошують на саміт «Східного партнерства», а президента Білорусі Олександра Лукашенка – ні, враховуючи те, що вони обидва – великі порушники прав людини? Яка між ними різниця?
– Різниця, звичайно, в тому, що пан Лукашенко позамикав усю опозицію. Я маю на увазі, що всіх чільних лідерів опозиції посадили до в’язниці. Становище в Азербайджані не добре, але з цього огляду воно інакше. Так що різниця є.
Над інтерв’ю працювали Rikard Jozwiak та Сергій Драчук
