Київ – Агресія, підозри і замкненість стали рисами характеру багатьох українців внаслідок травм, завданих Голодомором 1932-33 років, зазначає в інтерв’ю Радіо Свобода заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень Олександр Гладун. Крім того, зауважує експерт, втрати населення, яких зазнала Україна, завадили їй посісти більш гідне місце серед держав світу.
– Пане Гладун, чи ще відчуває Україна наслідки голодомору 1932-33 років?
– Не те, що відчуває, вона просто живе у наслідках голодомору! І все це відбивається на нашій свідомості. Джеймс Мейс називає українське суспільство «постгеноцидним» тому, що такі історичні травми відбиваються на усьому суспільстві. Це і страх перед життям, і злість, і підозра. Голодомор зруйнував усталені рамки і спосіб життя, зламав суспільні відносини. Тому воно все впливає, і дуже сильно, на сьогодення. У морально-психологічному плані є різні прояви: і недовіра у суспільстві один до одного, і бажання іноді не висовуватися, пересидіти. Це все наслідки йдуть звідти.
– Але ж нині більшість українців живуть у містах, а від голодомору найбільше постраждали селяни?
– Всі країни, всі міста формуються, на певному етапі, за рахунок сільського населення. Ті психологічні травми, яке отримало сільське населення, потім все одно розповсюджуються на все населення.
– То Україна нині відчуває лише морально-психологічні наслідки Голодомору?
– Крім таких наслідків, морально-психологічних, є наслідки демографічні. Були величезні втрати. Втрати від голодомору Україна не відновила, навіть, до початку Другої світової війни. За нашими розрахунками, якби не було Голодомору 1932-33 років, то чисельність населення зараз була б на 4-4,4 мільйона осіб більша. Деякі демографічні процеси проходили б інакше.
– Чи позначається це на розвитку України як держави, чи впливає на визначення її місця у світі?
– Чисельність населення є одним з небагатьох факторів, які визначають місце держави на світовій мапі. Незалежно від того який рівень, навіть, економічного розвитку, чисельність населення дуже сильно спливає на положення держави у світі. Якщо взяти всі втрати, які понесла Україна у першій половині 20-го століття, яке було кошмарним, з точки зору нормально життя, чисельність населення в Україні була б близько 90 мільйонів людей. І розвиток держави йшов би трохи інакше: була б інша демографічна поведінка, були б інші відносини у родині, були б, мабуть, інші відносини між людьми.
– Пане Гладун, чи ще відчуває Україна наслідки голодомору 1932-33 років?
Історичні травми відбиваються на усьому суспільстві. Це і страх перед життям, і злість, і підозра. Голодомор зруйнував усталені рамки і спосіб життяОлександр Гладун
– Але ж нині більшість українців живуть у містах, а від голодомору найбільше постраждали селяни?
– Всі країни, всі міста формуються, на певному етапі, за рахунок сільського населення. Ті психологічні травми, яке отримало сільське населення, потім все одно розповсюджуються на все населення.
– То Україна нині відчуває лише морально-психологічні наслідки Голодомору?
– Крім таких наслідків, морально-психологічних, є наслідки демографічні. Були величезні втрати. Втрати від голодомору Україна не відновила, навіть, до початку Другої світової війни. За нашими розрахунками, якби не було Голодомору 1932-33 років, то чисельність населення зараз була б на 4-4,4 мільйона осіб більша. Деякі демографічні процеси проходили б інакше.
– Чи позначається це на розвитку України як держави, чи впливає на визначення її місця у світі?
Якщо взяти всі втрати, які понесла Україна у першій половині 20-го століття, чисельність населення в Україні була б близько 90 мільйонів людейОлександр Гладун
