Харків – Справжнє вшанування жертв Голодомору 1932-33 років може відбутися лише після того, як світова спільнота визнає його геноцидом українців, а політики припинять спекуляції. Так вважають священнослужителі в Україні. Вони кажуть, що наслідки Голодомору відчуваються і сьогодні та переконують: вшанування пам’яті жертв має відбуватися без зайвого пафосу.
У 30-і роки в радянській Україні працювало кілька храмів. З решти позбивали хрести, пограбували, потрощили вівтарі та ікони, а приміщення віддавали під конюшні. Священиків, місія яких не вкладалася у тоталітарну ідеологію, відправляли у табори та розстрілювали.
«Зруйнувати систему цінностей, означає позбавити людину етичного орієнтиру у житті, змусити відчути себе самотньою і кинути її напризволяще, а отже змусити її боронити своє життя в змаганні з усіма довкола, ц тому числі і з найближчими. Коли, навіть, батьки видирали у дітей з рота хліб. Ось про що мріяли ті, хто намагався встановити тут новий порядок», – говорить Ігор Ісіченко, архиєпископ Харківський і Полтавський, доктор філологічних наук, професор Харківського національного університету імені Василя Каразіна.
Вшанувати пам’ять треба без пафосу
Селяни змушені були тримати у собі всі спогади аж до розпаду СРСР. На думку секретаря єпископа Харківського і Запорізького римо-католицької церкви, отця Мар’яна Сковири, зараз, коли населення ще переживає посттравматичний синдром Голодомору, церква має бути особливо чуйною.
«Завдання церкви, я думаю в цілій Європі, не лише у Харкові, молитися, щоб ніколи такого лиха не повторилося. Пам’ятаючи історію, нам потрібно дивитися у майбутнє», – каже отець Мар’ян Сковира.
Священики різних християнських конфесій вважають, що допоки не відбудеться однозначного засудження світовою громадськістю злочинів комунізму і визнання геноциду українців, а також поки не припиняться спекуляції навколо цієї трагедії політиками, не відбудеться справжнього, щирого вшанування жертв Голодомору.
«Необхідно, щоб українська влада відчула свій спадкоємний зв’язок із страждальною долею народу, відчула себе частиною цього народу. Тоді вона могла б вимагати від винних у геноциді визнати свої провини і принести перепрошення», – вважає архиєпископ Ігор Ісіченко.
Служителі українських церков вважають, що день вшанування пам’яті жертв Голодомору має відбуватися без зайвого пафосу.
У 30-і роки в радянській Україні працювало кілька храмів. З решти позбивали хрести, пограбували, потрощили вівтарі та ікони, а приміщення віддавали під конюшні. Священиків, місія яких не вкладалася у тоталітарну ідеологію, відправляли у табори та розстрілювали.
Зруйнувати систему цінностей, означає позбавити людину етичного орієнтиру у житті, змусити відчути себе самотньою і кинути її напризволящеІгор Ісіченко
Вшанувати пам’ять треба без пафосу
Селяни змушені були тримати у собі всі спогади аж до розпаду СРСР. На думку секретаря єпископа Харківського і Запорізького римо-католицької церкви, отця Мар’яна Сковири, зараз, коли населення ще переживає посттравматичний синдром Голодомору, церква має бути особливо чуйною.
Пам’ятаючи історію нам потрібно дивитися у майбутнєМар’ян Сковира
Священики різних християнських конфесій вважають, що допоки не відбудеться однозначного засудження світовою громадськістю злочинів комунізму і визнання геноциду українців, а також поки не припиняться спекуляції навколо цієї трагедії політиками, не відбудеться справжнього, щирого вшанування жертв Голодомору.
«Необхідно, щоб українська влада відчула свій спадкоємний зв’язок із страждальною долею народу, відчула себе частиною цього народу. Тоді вона могла б вимагати від винних у геноциді визнати свої провини і принести перепрошення», – вважає архиєпископ Ігор Ісіченко.
Служителі українських церков вважають, що день вшанування пам’яті жертв Голодомору має відбуватися без зайвого пафосу.
