Сучасні батьки, як у заможнішій Британії, де комп’ютери різних розмірів стали частиною повсякденного життя вже давно, так і в Україні, яка нині долучається до цього процесу прискореними темпами, перебувають у невротичному стані. З одного боку, вони хочуть, щоб їхні діти не відстали у науково-технічному прогресі, а з другого, вони бояться шкоди, якої можуть завдати комп’ютери психіці та фізичному здоров’ю дитини. Що може порадити наука? Про це говоримо з дитячим психіатром із Лондона доктором Денисом Угрином.
– Діти, яким чотири роки, є ровесниками нового покоління комп’ютерів із технологією touch screen. Зараз можна побачити дитину, яка ще в пелюшках, але водить пальчиком у маминому iPhone чи татовому iPad, бо нова технологія дозоляє дитині з легкістю увійти у цей новий технологічний світ. Як Ви до цього ставитеся, як лікар і як батько?
– Я ставлюся до цього двояко. З одного боку, немає ніякого сумніву, що експозиція дітей до смартфонів, до інтернету, до всіляких екранів, буде тільки збільшуватися з часом. Навіть зараз багато дітей проводять більшу частину дня, дивлячись на різні екрани, в яких відображається їхній світ. Мені здається, що якимось чином впливати, чи намагатися зменшити ймовірність такого розвитку, скоріше за все не вдасться.
З одного боку, інтернет може бути джерелом знань, розваг, соціальних контактів, але з іншого боку, інтернет, комп’ютери загалом, мають дуже серйозну загрозу. Ця загроза стосується в першу чергу утворення залежності.
Як дитячий психіатр, – можливо, моя точка зору є до деякої міри викривлена, чи спотворена, – я дуже часто бачу дітей, які мають залежність від інтернету, комп’ютерних ігор і тому подібне. Загалом, якщо подивитися на всі залежності, хімічні залежності зокрема, чи поведінкові залежності, то чим раніше дитина має досвід вживання хімічних субстанцій, наприклад, алкоголю, тим більший ризик розвитку залежності.
У питанні інтернет-залежності чи комп’ютерної залежності, поки що наші знання не є такі глибокі, як у випадку хімічних залежностей. Навіть статус інтернет-залежності є дещо непевний. Проблема є відносно новою.
– Багато батьків говорять про те, що користування інтернетом з малого віку дозволяє дітям швидко розвиватися, вивчати алфавіт, арифметику, граматику. Виходячи зі свого лікарського і батьківського досвіду, які правила б Ви порадили, щоб батьки встановили для своїх дітей щодо комп’ютерів?
– Немає ніякого сумніву в тому, що комп’ютер взагалі та інтернет зокрема, має величезні можливості надавати дитині розвиток, підкріплювати знання, які дитина отримує в школі, загалом розвивати її. Проблема настає тоді, коли комп’ютер стає головним джерелом таких знань і контактів. Діти мають різні схильності відносно того, як вони цікавляться комп’ютерами та інтернетом. Є діти, які цікавляться відносно мало, є такі, що цікавляться більше.
Наші колеги в Азії, які проводили дослідження, показали, що кількість дітей, які мають симптоми залежності, є не така велика, можливо, 2-3% дітей. Тим не менше, діти, які мають залежність, страждають від неї дуже серйозно. Певні елементи залежності, наприклад, коли дитина проводить перед комп’ютером надмірну кількість годин, є суттєво вищий, 17-30%.
– Дослідник Марк Пренсі, який пише про технології в освіті, запровадив новий термін, «дигітальні аборигени». Він вважає, що діти стали «аборигенами» у світі технологій, а дорослі є в ньому емігрантами. При цьому від вчених можна почути попередження, що час, який діти проводять перед екраном комп’ютера, є часом, який вони не проводять з батьками. Чи Ви би радили батькам і дітям проводити час за комп’ютером разом, щоб цей час був інтерактивний не лише з екраном, але і з батьками?
– Діти, які сидять за комп’ютером, не лише проводять менше часу зі своїми батьками і друзями, також мають менший ризик проводити час у якомусь антисоціальному середовищі, робити злочини і таке інакше. Я би не сказав, що час, проведений на інтернеті, обов’язково означає якусь проблему. Без сумніву, було б непогано, якби батьки мали змогу проводити час з дитиною разом, в тому числі, використовуючи інтернет.
Я думаю, що найбільш розумний підхід до цієї справи був би в тому, щоб батьки мали контроль над тим, скільки часу дитина проводить на інтернеті. Бо проблема виникає тоді, коли дитина проводить надмірну кількість часу на інтернеті, за комп’ютерами, і батьки не мають контролю над тим.
Я цілком погоджуюся, що багато батьків є далеко не «аборигенами», є приїжджими з дуже далеких країн на цей острів, де живуть діти зі своїми комп’ютерами, тому вони часто мало розуміють проблеми таких дітей.
Існують певні конкретні цікаві ситуації, коли діти мають інтернет-сторінку, батьки також хочуть відкрити таку сторінку, намагаються зрозуміти, як там усе працює. Тоді постає питання, чи, наприклад їхні діти захочуть бути їхніми друзями на Facebook, чи ні. Існує багато цікавих нюансів у цьому середовищі. Але центральною річчю для батьків мав би бути контроль над тим, скільки часу їхні діти проводять на інтернеті. Зрозуміло, що більшість батьків не будуть так добре знати коп’ютери, як їхні діти, можливо, варто дещо довідатися, але саме процес контролювання є надзвичайно важливий, бо буває часто так, що діти проводять багато часу на інтернеті, а батьки навіть не знають, на які сайти вони заходять.
– Діти, яким чотири роки, є ровесниками нового покоління комп’ютерів із технологією touch screen. Зараз можна побачити дитину, яка ще в пелюшках, але водить пальчиком у маминому iPhone чи татовому iPad, бо нова технологія дозоляє дитині з легкістю увійти у цей новий технологічний світ. Як Ви до цього ставитеся, як лікар і як батько?
– Я ставлюся до цього двояко. З одного боку, немає ніякого сумніву, що експозиція дітей до смартфонів, до інтернету, до всіляких екранів, буде тільки збільшуватися з часом. Навіть зараз багато дітей проводять більшу частину дня, дивлячись на різні екрани, в яких відображається їхній світ. Мені здається, що якимось чином впливати, чи намагатися зменшити ймовірність такого розвитку, скоріше за все не вдасться.
З одного боку, інтернет може бути джерелом знань, розваг, соціальних контактів, але з іншого боку, інтернет, комп’ютери загалом, мають дуже серйозну загрозу. Ця загроза стосується в першу чергу утворення залежності.
Як дитячий психіатр, – можливо, моя точка зору є до деякої міри викривлена, чи спотворена, – я дуже часто бачу дітей, які мають залежність від інтернету, комп’ютерних ігор і тому подібне. Загалом, якщо подивитися на всі залежності, хімічні залежності зокрема, чи поведінкові залежності, то чим раніше дитина має досвід вживання хімічних субстанцій, наприклад, алкоголю, тим більший ризик розвитку залежності.
У питанні інтернет-залежності чи комп’ютерної залежності, поки що наші знання не є такі глибокі, як у випадку хімічних залежностей
– Багато батьків говорять про те, що користування інтернетом з малого віку дозволяє дітям швидко розвиватися, вивчати алфавіт, арифметику, граматику. Виходячи зі свого лікарського і батьківського досвіду, які правила б Ви порадили, щоб батьки встановили для своїх дітей щодо комп’ютерів?
– Немає ніякого сумніву в тому, що комп’ютер взагалі та інтернет зокрема, має величезні можливості надавати дитині розвиток, підкріплювати знання, які дитина отримує в школі, загалом розвивати її. Проблема настає тоді, коли комп’ютер стає головним джерелом таких знань і контактів. Діти мають різні схильності відносно того, як вони цікавляться комп’ютерами та інтернетом. Є діти, які цікавляться відносно мало, є такі, що цікавляться більше.
Наші колеги в Азії, які проводили дослідження, показали, що кількість дітей, які мають симптоми залежності, є не така велика, можливо, 2-3% дітей. Тим не менше, діти, які мають залежність, страждають від неї дуже серйозно. Певні елементи залежності, наприклад, коли дитина проводить перед комп’ютером надмірну кількість годин, є суттєво вищий, 17-30%.
– Дослідник Марк Пренсі, який пише про технології в освіті, запровадив новий термін, «дигітальні аборигени». Він вважає, що діти стали «аборигенами» у світі технологій, а дорослі є в ньому емігрантами. При цьому від вчених можна почути попередження, що час, який діти проводять перед екраном комп’ютера, є часом, який вони не проводять з батьками. Чи Ви би радили батькам і дітям проводити час за комп’ютером разом, щоб цей час був інтерактивний не лише з екраном, але і з батьками?
Було б непогано, якби батьки мали змогу проводити час з дитиною разом, в тому числі, використовуючи інтернет
Я думаю, що найбільш розумний підхід до цієї справи був би в тому, щоб батьки мали контроль над тим, скільки часу дитина проводить на інтернеті. Бо проблема виникає тоді, коли дитина проводить надмірну кількість часу на інтернеті, за комп’ютерами, і батьки не мають контролю над тим.
Я цілком погоджуюся, що багато батьків є далеко не «аборигенами», є приїжджими з дуже далеких країн на цей острів, де живуть діти зі своїми комп’ютерами, тому вони часто мало розуміють проблеми таких дітей.
Існують певні конкретні цікаві ситуації, коли діти мають інтернет-сторінку, батьки також хочуть відкрити таку сторінку, намагаються зрозуміти, як там усе працює. Тоді постає питання, чи, наприклад їхні діти захочуть бути їхніми друзями на Facebook, чи ні. Існує багато цікавих нюансів у цьому середовищі. Але центральною річчю для батьків мав би бути контроль над тим, скільки часу їхні діти проводять на інтернеті. Зрозуміло, що більшість батьків не будуть так добре знати коп’ютери, як їхні діти, можливо, варто дещо довідатися, але саме процес контролювання є надзвичайно важливий, бо буває часто так, що діти проводять багато часу на інтернеті, а батьки навіть не знають, на які сайти вони заходять.
