Ввічливість – ключ до якіснішого і безпечного життя

Прискіпливо ставляться до дотримання правил етичного виховання, особливо до загальних норм поведінки, у Чехії. Тут етику вивчають у школах, про це говорять на телебаченні, пишуть у щоденній пресі. Не дивина, що до найпопулярніших книжок у Чехії належать саме ті з етичної поведінки – від основних правил для дітей до непростої науки дипломатичного протоколу – кодексу поведінки для осіб на високих представницьких посадах за кордоном.

Якщо ви приїдете до Чехії, скажімо, до Праги, чи й до маленьких містечок, з вами в крамницях обов’язково привітаються, а потім подякують за покупку, в кав’ярні побажають гарного відпочинку, а в міському транспорті ввічливо молодші поступляться місцем старшим чи мамі з дитинкою. Обачливе ставлення до людей навколо – це норма, так прийнято, так виховують у школах, це одна із невід’ємних складових того, що входить до поняття «європейські цінності».

Чутливість чехів до норм етичної поведінки пояснюється традицією, основи якої сягають давніх часів, а свої традиції чехи шанують. У цьому, зокрема, переконаний Ладіслав Шпачек – найавторитетніший чеський фахівець з етики і дипломатичного протоколу.

«Історичне коріння сягає часів Австро-Угорської монархії, у складі якої ми були країною аристократичною, тоді зверталась велика увага на етикет і протокол, – зазначає він. – Але й пізніше, коли зродилась демократична Чехословаччина президента Томаша Масарика, ми мали свого ґуру етикету – це Їржі Ґут-Ярковський. Він був автором перших книжок про правила доброго виховання й саме його наука лягла в основу нинішніх норм етики. І хоча сьогодні бачимо повсюди більш вільне ставлення до етикету, норм поведінки, все ж у нас ці правила залишаються традиційно незмінними, і ми їх такими сприймаємо».

Програми Європейського союзу з етику – допомога чехам

Враховуючи важливість етичного виховання свій важливий внесок до загальної справи робить і школа, хоча такий предмет, як етика у шкільній програмі не є обов’язковим. Про це Радіо Свобода розповів керівник відділу комунікації Міністерства освіти Чехії Марек Земан.

«У рамках навчальної програми етичне виховання у нас приймається як додатковий предмет, тобто він не є обов’язковою складовою шкільної програми. Однак етичне виховання до програми шкіл додають до інших предметів, або ж включають як окремий додатковий проект», – зауважує Марек Земан.

У більшості початкових шкіл етичне виховання за бажанням батьків і вчителів додають до інших предметів, наприклад, до основ громадянського виховання, де на уроках вивчають основи прав і обов’язків громадян чи правила поведінки на дорогах.

Значну допомогу в цьому чехам надає Європейський союз, зокрема у здобуванні фондів на окремі програми з етичного виховання. Педагоги переконані, що прищеплені головні етичні принципи – необхідна умова виховання особистості з почуттям власної гідності, здатної на якісні контакти з іншими.

Родина – основа виховання і запорука життєвого успіху

Але починати потрібно вдома, в родині, адже найсильніший виховний аргумент – це наслідування, переконаний Ладіслав Шпачек.

«Головну роль відіграє родина, – каже він. – Якщо батько сідає за стіл у трусах і п’є пиво з пляшки, з його сина ніколи не виросте витончений дипломат. Саме родина є першим джерелом норм етики, яку дитина всмоктує і якою потім керується. Трирічний малюк уже сприймає, як між собою спілкуються батьки, чи вони дякують один одному, як звертаються до себе. Він уважно спостерігає, як батьки їдять за столом, як вони одягаються на роботу чи до театру, в чому ходять вдома. Саме це є початком його життєвого приданого».

Поведінка батьків удома – це перший крок виховання етики, потім настають дальші, передусім книжка, а потім телебачення. Над вихованням норм етики, особливо в наш швидкозмінний час, потрібно наполегливо працювати, вважають чехи.

Дуже важливу роботу в цій ділянці виконують канали громадського телебачення, наприклад, щотижнева програма «Етика», що має дві версії – для дорослих і для дітей. У живій театралізованій формі знавці етичних норм і правил розповідають і переконують співвітчизників, наскільки приємніше, легше, зрештою і безпечніше, жити в суспільстві вихованих людей, і як важливо ці норми знати. Потрібно також навчати культурі маленьку людину, ходити з дитинкою до театру і навіть зважати на те, як вона одягнена.

Поведінка особи як свідоцтво її народження й виховання

За етикою, дотриманням норм поведінки пізнаєте людину. За вмінням розпочати розмову, за одягом і способом його носити можна пізнати навіть країну походження, вважає чеський фахівець Ладіслав Шпачек, який понад 10 років очолював відділ дипломатичного протоколу в Канцелярії президента Чехії Вацлава Гавела.

«Так, часто впізнаєте, звідкіля дипломат походить, так само можна пізнати, чи це дипломат досвідчений, чи початківець, який ще не навчився, як себе поводити в цьому середовищі, – зазначає Шпачек. – Наприклад, можна впізнати дипломатів з Південної Америки, вони завжди надзвичайно добре одягнені й взуття у них із досконалим блиском, французькі дипломати, назагал, так трохи богемні, більш вільно себе поводять, а британські дипломати носять бездоганні костюми з чистої, вручну стриженої вовни. Але й дипломатів із Центральної та Східної Європи впізнати легко, адже більшість із них лише зживається зі своєю функцією і тільки вчиться, як правильно одягатися. Знаєте, є старе правило, яке говорить, що костюм на вас «сидить» аж у третьому поколінні».

Етика поведінки й одягу яскраво промовляє про своїх господарів, дорогі вечірні надто відкриті шати на офіційному прийомі волають про відсутність знань із правил доброго виховання і красномовніше, ніж паспорт, видають місце походження їхнього власника, переконаний Ладіслав Шпачек.

«Я б не наважився сказати, що відразу пізнаю дипломата з країн колишнього Радянського Союзу, та я завжди пізнавав дипломатів із посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи. Якщо сиділи б, наприклад, дипломати з Австрії, а поруч з ними – з Угорщини, України, Болгарії або Чехії, завжди ви відчуєте трохи цю різницю. Австрієць несе в собі цей аристократизм, даний йому генетично, тоді як ми цьому лише навчаємось», – зауважує Ладіслав Шпачек.

Вдома і в школі чехи наполегливо долають пострадянський синдром. Вони не втомлюються повторювати, що потрібно вимикати телефон на концертах і лекціях, щоб не заважати тим, хто хоче слухати. Що не можна перебігати наперед черги, не спитавши дозволу людей перед вами, і не можна забувати подякувати за поміч.

Лише кілька рядків із правил доброго виховання, але саме завдяки цьому чехи живуть набагато якісніше, безтурботніше і безпечніше, ніж їхні східні сусіди.