Яку культуру поведінки творять українці?

Не привітатись, не попрощатись, не усміхнутись, не попередити про спізнення і не вибачитись, не подякувати за електронного листа, нагрубіянити і не знімати щоденної сірої невдоволеної маски, яка вже зрослась із обличчям – із такою культурою поведінки українці зіштовхуються щодня. Хоча може бути і, навпаки, усмішка, ввічливість, повага до іншої людини і до її території й часу. Яку культуру поведінки творять українці?

Продавець спілкується телефоном, водночас плює на всі боки насіння і не помічає покупця. У такій ситуації – розвертаєшся і навіть не злишся, бо це звично. А ось обслуговування з віршуванням – дивина.

«Може чаю, бо скучаю. Макарони добрі маю, маю сир, гербату, все, що треба вам до хати», – можна почути на базарі у Сихівському мікрорайоні, де усмішкою і дотепними віршами припрошує клієнтів пані Марія.

Продавець спілкується з покупцями жартівливими віршами, які складаються на ходу. У когось це викликає подив, у когось усмішку, а хтось навіть нервується.

«Я бачу, як хто реагує, не кожен так любить, щоб йому щось нав’язували. Я живу тим, коли бачу, що мене сприймають. Людину потрібно сприймати такою, якою вона є. Я з шостого класу складаю вірші, переважно всілякі вітання, але люблю жартівливі, щоб настрій подарувати. У житті працюю продавцем. Не уявляю, що можна людині нагрубіянити, бо люблю людей і роботу», – каже продавець.

Дочка з мамою вперше приїхали на базар, купували сир у пані Марії і поділились своїми враженнями від обслуговування.

– Приємно таке почути і дуже несподівано. Люди ходять насуплені, ніби йдуть у своїх проблемах. Очі у людей не горять, це просто вражає на вулицях.

– Таке нечасто зустрінеш.

– Ми такого ще не чули, в ніяких магазинах і базарах.

«За 15 років люди у Львові стали іншими»

Львів – європейське місто. Принаймні такий бренд доносить світові міська влада. Тим часом для багатьох львів’ян день розпочинається досить часто з елементарного хамства у громадському переповненому транспорті, шкутильгає у Львові і культура обслуговування в багатьох кав’ярнях, ресторанах, готелях.

Почесний консул Королівства Нідерландів у Львові, публіцист Богдан Панкевич пригадує, як на початку 90-х у Львів вперше приїхав голландський професор, якого вразила тоді сірість і агресивність на вулицях, які він сприйняв як недоброзичливість до себе.

«Три роки тому він знову прилетів сюди з дружиною на вихідні. Відлітаючи, сказав, що все можна зробити для туристів, маючи гроші, і ресторани, і готелі і вулиці відчистити, але не це важливо. Бо, йдучи вулицею, він уже не побачив у натовпі затиснутих, сірих, агресивних людей. Він зауважив, що люди розпружились, і це дуже важливо, що за 15 років люди у Львові стали іншими», – каже Богдан Панкевич.

«У Європі заходять у ліфт і вітаються, короткими фразами, бо тут живі люди. Але у нас набивається десять чоловік у ліфт, з потупленими очима, кам’яними обличчями і чекають, коли врешті цей ліфт доїде і зупиниться, бо Homo Sapiens відчуває дискомфорт, але не знає, як його позбутись. Бо немає культури вітатись. На Заході це є», – зауважує публіцист.

Про довоєнний Львів розповідають легенди

Культура поведінки – це передусім толерування думок іншої людини, її вигляду, повага особистісного простору людини.

Культуру довоєнного Львова творили українці, поляки, євреї, вірмени. Донині про ввічливість у цей час ходять легенди. У львівській музичній академії переповідають, як професор, композитор Станіслав Людкевич зійшов сходами, підійшов до групи студентів, нічого не сказавши, різко повернувся. За хвилю професор знову спустився сходами вже усміхнений і припіднявши капелюха, привітався з молоддю. Як виявилось, Людкевич забув капелюх…

Радянська влада принесла у Львів чужу «культуру», яка передусім була спрямована на руйнування особистості, усталених родинних традицій, мови, духовності.

Закритість залишилась у спадок

Звісно, щоб бути справді європейським містом з відповідними стандартами культури, потрібно ще докласти чимало праці і зусиль. За словами співрозмовника, важливо позбутись закритості, яка залишилась від радянського часу, коли всіх залякували тим, що на СРСР зазіхає цілий світ.

«Закритість породжує агресію і накладається на побутову поведінку людей щодня. Треба зняти фактор загроженого оточеного суспільства. Коли ідеологічний пресинг після радянських часів зник, ми побачили, що люди не здатні кооперуватись, співпрацювати. Кожен почувається навіть на підсвідомому рівні загроженим для ідентичності, національності, індивідуальності. Коли людина перебуває у тривозі, вона не може інтегруватись у суспільство. Від культури поведінки залежить здатність суспільства кооперуватись для власного прогресу і розвитку», – зауважує Богдан Панкевич.

Високі паркани, які вимуровують українці довкола своїх хат, лише зайвий раз засвідчують, що люди ховаються від загроз зовнішнього світу, водночас у тих мурах твориться таке собі «парканне мислення», а поза ними змінюється культура поведінки, коли можна кинути сміття поза смітник, не поважати іншу людину, знищити чужу працю і таке інше. Українці мусять таки подолати у собі «совка».

Серед українців вважається, якщо людина усміхнулась, то вона щось хотітиме. Хоча насправді навіть приклеєна усмішка на обличчі створює приємнішу атмосферу, як ті квіти у клумбах на вулицях міста.