Опільське село «пуківських радикалів» і весільних «доль»

Івано-Франківщина – За сім кілометрів від Рогатина, на трасі Стрий-Тернопіль розташоване село Пуків, засноване понад 560 років тому. Століття тому воно було заможним, а зараз ситуація інша й населення скоротилося на третину – молодь у пошуках роботи виїжджає за кордон. Водночас досі Пуків славиться весільними короваями – «долями», вишивками, єдиним у районі дитячим духовим оркестром і природним заповідником. Але це приваблює обмаль туристів.

До назви свого села пуківські люди ставляться спокійно. Хоча, кажуть, спочатку вона була іншою – Буків, бо довкола росли букові ліси. А за часів австрійської імперії іноземні чиновники замінили тверде «б» на звичне їм м’яке «п» – так з’явився Пуків.

Через дорогу з Рогатина до села – ботанічний заповідник «Чортова гора». Тут на площі 13 гектарів ростуть незвичні для Прикарпаття степові трави – ковила, шавлія, горицвіт. За однією з легенд, чорти хотіли засипати землею Рогатин, та не встигли, бо заспівали півні. Де висипали землю, там на 350 метрів виросла гора. Може, в тій землі і було насіння степових трав?

У пуківських людей своя версія, що то їхнє село хотіли засипати, бо завжди «були не такі, як інші», – каже вчителька історії Галина Вовчук.

«Село дуже давнє, має давні традиції, бо наше село ніколи не було панським. Тут не було пана, жили люди заможні, селяни, які утримували господарства. І тому була змога жити селу. Люди мали свою думку, не могли змиритися з тим, що їм пропонували, відстоювали своє», – розповідає Галина Вовчук.

Від розуму – і слава, і біди

Колись на Опіллі мода заходила від Черча і Пукова. У Черче був мінеральний живець, де директорував Левко Лепкий, брат відомого письменника. А Пуків славився своїми фестинами, на які з’їжджалися люди з навколишніх сіл. Показували народне вбрання, змагалися у співі й рухових вправах. Багате село могло собі дозволити приймати гостей. А ще від тієї заможності була незалежність, за яку мешканців колись називали «пуківськими радикалами».

Сільський голова Пукова, засновник першого в районі осередку Руху Любомир Тичківський не знає, чи був у селі радикальний рух, але, якщо йдеться про такий зміст слова як «перші, ті, хто показує приклад», то з цим погоджується.

«Люди в нас налаштовані патріотично. І такі, я би сказав, грамотні. Вони завжди вважали себе трохи вищими. Але це призводить не до добра. Бо люди грамотні, вчені з села виїхали. І у селі залишилось мало людей. Роботи як такої немає. І воно не йде до покращення. Найбільшою проблемою села є те, що люди трохи збайдужіли. Я не хочу сказати, що втратили надію, але стали пасивні. Можливо тому, що населення більш літнє, молоді мало», – каже Любомир Тичківський.

Колись у Пукові було півтори тисячі мешканців, тепер – 970. За рік народжується двоє-троє малюків, а помирає до 20 людей. Якщо в часи першої еміграції мало хто з села виїжджав за кордон, то зараз таких багато. Їдуть до Польщі на сезонні роботи, до Італії, Іспанії, навіть Голландії і Австралії.

Два роки тому несподівано дізналися, що під час розпаду колгоспу і розпаювання земель приміщення сільської ради стало приватною власністю. Перепродане уже кілька разів. Теперішній власник (не пуківський) хоче стільки за оренду, що дотаційній сільській раді не по кишені. Селяни вважають: оборудка незаконна, документи сфальсифіковані. І хоча програли уже три суди, обіцяють шукати своєї правди, погрожують перекриттям автотраси.

Близькість до районного центру не заохочує до великої господарки – легше купити у місті молоко-сметану, ніж тримати корову.

Туристів, яких би зацікавила та ж Чортова гора чи історія села, де взимку 1945-1946 років була конспіративна квартира і криївка головного командира УПА Романа Шухевича, небагато.

На весілля випікають «долю» молодим

Село Пуків цікаве і традиціями. Тут здавна були знані вишивальниці. Причому гонор не дозволяв переписувати одна у одної візерунки. А ще з міста, з різних сіл і навіть сусідніх районів приїжджають сюди замовляти весільні «долі» – спеціальні калачі, які вважаються своєрідними талісманами молодих і якими після шлюбу пригощають усіх весільних гостей. Випікають їх лише ті жінки, хто щасливий у шлюбі, має доброго чоловіка – не пияка, чемних дітей. А коли збираються випікати коровай, то кожна газдиня «вносить свою долю у ту «долю»: несе з дому борошно, цукор чи мед. Обряд випікання весільного короваю відтворює фольклорний народний аматорський колектив Пукова, яким керує Світлана Зварчук.

«Сходяться жінки і з піснями (є такі спеціальні пісні) розчиняють, замішують і печуть «долю». Піч тільки дровами палиться. І така особлива у нас «доля» тільки у Пукові – велика, прямокутна і з сиром всередині. А по «долі» визначали, яка буде доля молодих – щоб не згоріла, не запалася, не мала якихось ганжів, як у нас кажуть», – розповідає Світлана Зварчук.

Щоб «доля» вдалася, обряд випікання супроводжують молитвою і піснями. Одні пісні – коли тісто замішують, інші – коли закладають у піч.

«Є така пісня з кацюбою. Жінки ходять по колу, стукають кацюбою по підлозі і співають: А потому лєгри,
Насипали стовпу проса
Та й пихали три дни.
У-у-у», – співають учасниці фольклорного колективу.

Оптимістичні марші від дитячого оркестру

Славу музичного села підтверджують і найменші його мешканці. Тут діє єдиний в районі дитячий духовий оркестр. 15 юних музикантів п’ять разів на тиждень приходять у свою школу на репетиції гуртка, що є підрозділом Рогатинської школи естетичного виховання. В майбутньому їм це стане в нагоді, – переконаний керівник гуртка Любомир Левків.

«Оркестр у нас діє вже дев’ять років, відколи гурток. Діти одні виходять, інші прибувають. Я думаю, їм це пригодиться, особливо у війську чи коли підуть у вищі навчальні заклади і там є попит на духові оркестри», – каже Любомир Левків.

У Пукові є дитячий садок і школа. До останньої ходить 90 дітей, в тому числі з кількох навколишніх сіл. На обласному конкурсі це село визнано найкращою етногромадою.