Старе село: із занедбаним замком і мріями про краще життя

Рубрика «Життя глибинки» – про реальність за межами великих міст.

Львів – В Україні є кілька десятків сіл із назвою Старе село. Однак лише в одному, що на Львівщині , розташований п’ятикутний оборонний замок – пам’ятка архітектури 16-17-го століть, а точніше те, що від нього залишилось і надалі руйнується. Але навіть у такому вигляді Старосільський замок приваблює туристів, а саме село має унікальний шанс розвиватись, якщо замок буде реставрований.

Як називається село, запитала у малечі в садочку, у відповідь почула: Старе село. А на запитання, що у селі найцінніше і найдавніше, дітлахи сказали, що старий замок. Те, що замок – найбільша цінність у селі, знають як діти, так і дорослі. Бо від того, в якому стані буде пам’ятка архітектури, залежить і розвиток села.

Історія старого замку

Щотижня у Старе село приїжджає два-три автобуси з туристами, переважно з Польщі. Вони захоплюються величчю оборонних мурів, територію замку площею у два гектари, а ще більше їх вражає безвідповідальність українців, які спокійно спостерігають за руйнуванням пам’ятки архітектури. Уже мало що вціліло, але де-не-де можна побачити ще різьблену корону, ходити ж під замковими стінами не надто безпечно, оскільки замок в аварійному стані.

Українські і польські історики донині дискутують, коли саме постав замок у Старому селі. Хтось стверджує, що будували наприкінці XVI століття, на замовлення князя Костянтина Острозького, хтось вважає, що замок збудований пізніше, всередині XVII століття Домініком Заславським, а ще можна почути іншу версію, що князі Заславський і Острозький замінили дерево на каміння і цеглу. Невдовзі після будівництва, замок зазнав руйнувань під час турецької облоги. У XVII столітті був відновлений у стилі східноєвропейського пізнього ренесансу.

Восьмиметрові заввишки мури, у два метри вширину приголомшують. У XVIII столітті власник старого села магнат Адам Миколай Сенявський відреставрував форпост. У 1731 році фортеця належала княжому роду Чарторийських, а останнім власником старих мурів до 1939 року був граф, маршалек Галицького Сейму, намісник Королівства Галичини і Лодомерії, ординат у Ланьцуті Альфред Потоцький ( від ред.: саме він замовив будівництво Палацу Потоцьких у Львові).

Замок у Старому селі, як і всі інші, оповитий легендами. І нині у селі охоче розповідають, як у будівельний розчин, коли зводили замок, додавали курячі яйця для міцності. Яйця звозили з усіх довколишніх сіл. Одному шляхтичу, засудженому на смерть, дали шанс на життя, але за умови, якщо він привезе віз яєць і жодне не розіб’ється. Чоловік вдався до хитрощів і привіз варені яйця. Страти, щоправда, не оминув.

Людей обдурили

Але чи оминуть відповідальності українські багатії, які у 2010 році взяли замок на 49 років у концесію, тобто підписали договір про передачу замку львівському підприємцеві? За весь цей час нічого не зроблено, хоча обіцяли, що до 2015 замок буде відреставрований.

Сільський голова Михайло Івашків, вчитель за освітою, якому люди вдруге довірили посаду, домагатиметься розірвання угоди про концесію і сподівається на відповідального орендаря. Бо нинішні орендарі – просто підставні особи. У селі побоюються, що грошовитих осіб цікавить не порятунок замку, а площа у два гектари землі.

«Нас просто обманули, нас ніхто не питав, хочемо чи ні ми віддавати замок у концесію. Ми спершу тішились, що врешті прийдуть серйозні люди і врятують замок, що тут розвиватиметься інфраструктура, відбуватимуться фестивалі. Але порушена угода концесії, бо впродовж року нічого не зроблено. Ми зберемо схід села і відішлемо відповідні листи про розірвання угоди.Знайдемо людину, щоб зробила так, щоб цегла не падала на голову», – зауважив сільський голова.

Зрозуміло, що бюджет села мізерний, коштів на розвиток інфраструктури, не кажучи вже про порятунок пам’ятки архітектури, будівництво доріг, які в жахливому стані, чи будівництво нового приміщення дитячого садочка, якого очікує сто дітлахів, не вистачить.

У Старому селі проживає 2800 людей, чимало перебрались сюди зі Львова. У селі є Народний дім, гарна одинадцятирічна школа, де навчається 230 учнів, ремонтується сільська амбулаторія, де буде денний стаціонар, а також хочуть запропонувати житло лікарю, щоб постійно працював у селі.

«Наш бюджет дається зверху, ми б хотіли бути розпорядниками коштів, щоб ми його формували. Нам спускають кошти і ми виходимо з того, що отримуємо. На сільську раду у 2012 році виділили 173 тисячі гривень, а цього вистачає на зарплату і різні послуги. Всі землі довкола села належать Міністерству аграрної політики, а не нам. На цій землі працює навчально-дослідне господарство «Давидівське» Львівської національної академії ветеринарної медицини», – каже голова.

Безробіття викинуло на чужину

Від безробіття селян рятує те, що неподалік обласний центр, а через село проходить залізниця. Більшість випускників школи вступають у виші, а потім влаштовується, кому як пощастить, але чимало й повертаються у село, розповіла директор школи Любов Майовець.

«Повертаються у школу, тут працюють педагогами. Село близько до Львова. Я думаю, що перспективи села великі, бо добрий доїзд сюди. Таке село буде розвиватися. Було б добре, якби замок реставрували, зробили там музей. Це, звісно, сприяло б туризму», – каже директор.

У Старому самому селі є приватне підприємство, на якому вишивають відзнаки для військових, правоохоронців, еменесників, працюють селяни і у навчально-дослідному господарстві «Давидівське» Львівської національної академії ветеринарної медицини. Але дуже багато людей ще раніше виїхали за кордон, переважно жінки в Італію, а хто може відкрити візу, теж подаються на чужину, розповіли селяни.

– Поїхало дуже багато. Там і залишились, чоловіки тут.
– Але до нас в останні роки приїхало багато львів’ян, тут купили землю чи хати. Бо село дуже гарне,ще б дорога була добра.
– Працюють хто де може. Колись у радянський час тут було багато роботи, але потім усе закрили, люди поїхали за кордон.
– Хто має трактор, то тримає господарку.
– Можливо, якби замок реставрували, то б сюди їхали люди і якось воно розвивалось, – поділились думками селяни.

Селяни мають почуватися громадою

Одну частину села називають руською, бо там віддавна жили українці, а другу – польською. Село існувало ще в давньоруські часи, спершу належало до міста Черепів, а потім уже окремо. До 1939 року у селі мешкало багато поляків, змішаних родин. Зустріла українсько-польське подружжя і нині. Пан Янош і його дружина мають будинок поблизу лісу, взимку живуть в українському селі, а на літо виїжджають у Польщу.

«Мені тут усе подобається, окрім цих поганих доріг. Замок треба рятувати. А ще, так думаю, що люди мали б більше розуміти один одного: не лише перейматись своїми справами, а думати й допомагати іншим. Бо так кожен лише про себе дбає», – зауважив Янош.

Відчути себе єдиною громадою є дуже важливо для розвитку села. Бо лише спільно можна врятувати унікальний найбільший на Львівщині за площею замок, який бачив різних господарів за Польщі, Австрії, у радянський час. А хто ним переймається нині, вже у незалежній Україні?

Ви теж мешкаєте у глибинці і хочете розповісти ще захопливішу історію чи поділитися нагальною проблемою? Телефонуйте (044) 492 84 37 і чекайте в гості Радіо Свобода.