Міжнародна преса у ці дні переймається переговорами щодо сирійської хімічної зброї, що відбуваються за участю міністрів закордонних справ США та Росії у Женеві. Але якщо пошукати, то можна натрапити і на повідомлення про Україну, хоча вони, звичайно ж, не на перших сторінках, як, наприклад, репортажі про перегони жінок на високих підборах на одному з паркувальних майданчиків в Україні. Цим забавляє свою аудиторію The Huffington Post UK.
Низка інтернетних видань подають повідомлення французької агенції AFP про протест хворих ВІЛ-інфікованих у київській лікарні, які прикували себе наручниками до ліжок, протестуючи проти планів закриття закладу.
У статті йдеться про те, що та лікарня, якою опікується український Інститут епідеміології та інфекційних хвороб, надзвичайно добре оснащена і має потрібний персонал. AFP наголошує на потребі такої лікарні, вказуючи, що Україна потерпає від одного з найвищих на пострадянському просторі рівнів поширення вірусу імунодефіциту людини, що спричиняє СНІД.
Один із учасників протесту Сергій сказав кореспондентам, що ця лікарня – «єдине місце, де люди, заражені ВІЛ, можуть сподіватися на порятунок життя».
Читачі дізнаються, що суперечка за долю лікарні триває від 2011 року. Український уряд пообіцяв не виселяти лікарню, допоки для неї не буде знайдене інше належне місце, але пацієнти й активісти побоюються, що хворих хочуть позбутися якомога швидше.
На вебсайті американського глянцевого журналу Variety можна прочитати рецензію на документальну стрічку «Україна не бордель», що була представлена на Венеціанському кінофестивалі цього місяця.
Уже з ілюстрації та з відомого гасла, яке стало назвою стрічки, зрозуміло, що йдеться про заснований в Україні рух Femen. На фото напівоголені дівчата, з гаслами на тілі, транспарантами в руках і з кольоровими стрічками у волоссі.
Автор рецензії Леслі Фелперін нагадує, що уривки одного інтерв’ю з цього кінофільму вже стали приводом для хвилі повідомлень і статей у західній пресі, яка була здивована фактом створення й очолювання феміністської організації чоловіком.
У цій рецензії керівника Femen Віктора Святського названо «харизматичним, але зловісним».
Далі читаємо, що, окрім виявлення злого генія Святського, документальний кінофільм режисерки Кітті Ґрін також створює «багатосторонній, вдумливий портрет сміливих, часом заплутаних жінок, які борються на боці ангелів».
Леслі Фелперін також пише: «Зі свідчень, поданих у фільмі, аудиторія може цілком виправдано назвати дівчат із Femen наївними, коли йдеться про їхнє сумнівне розуміння їхньої доктрини фемінізму. Їхня філософія пронизана іронією та парадоксами, але ніхто не може заперечити, що вони сміливі, а на підтвердження цього вони можуть продемонструвати свої синці».
Низка інтернетних видань подають повідомлення французької агенції AFP про протест хворих ВІЛ-інфікованих у київській лікарні, які прикували себе наручниками до ліжок, протестуючи проти планів закриття закладу.
У статті йдеться про те, що та лікарня, якою опікується український Інститут епідеміології та інфекційних хвороб, надзвичайно добре оснащена і має потрібний персонал. AFP наголошує на потребі такої лікарні, вказуючи, що Україна потерпає від одного з найвищих на пострадянському просторі рівнів поширення вірусу імунодефіциту людини, що спричиняє СНІД.
Один із учасників протесту Сергій сказав кореспондентам, що ця лікарня – «єдине місце, де люди, заражені ВІЛ, можуть сподіватися на порятунок життя».
Читачі дізнаються, що суперечка за долю лікарні триває від 2011 року. Український уряд пообіцяв не виселяти лікарню, допоки для неї не буде знайдене інше належне місце, але пацієнти й активісти побоюються, що хворих хочуть позбутися якомога швидше.
На вебсайті американського глянцевого журналу Variety можна прочитати рецензію на документальну стрічку «Україна не бордель», що була представлена на Венеціанському кінофестивалі цього місяця.
Уже з ілюстрації та з відомого гасла, яке стало назвою стрічки, зрозуміло, що йдеться про заснований в Україні рух Femen. На фото напівоголені дівчата, з гаслами на тілі, транспарантами в руках і з кольоровими стрічками у волоссі.
Автор рецензії Леслі Фелперін нагадує, що уривки одного інтерв’ю з цього кінофільму вже стали приводом для хвилі повідомлень і статей у західній пресі, яка була здивована фактом створення й очолювання феміністської організації чоловіком.
У цій рецензії керівника Femen Віктора Святського названо «харизматичним, але зловісним».
Далі читаємо, що, окрім виявлення злого генія Святського, документальний кінофільм режисерки Кітті Ґрін також створює «багатосторонній, вдумливий портрет сміливих, часом заплутаних жінок, які борються на боці ангелів».
Леслі Фелперін також пише: «Зі свідчень, поданих у фільмі, аудиторія може цілком виправдано назвати дівчат із Femen наївними, коли йдеться про їхнє сумнівне розуміння їхньої доктрини фемінізму. Їхня філософія пронизана іронією та парадоксами, але ніхто не може заперечити, що вони сміливі, а на підтвердження цього вони можуть продемонструвати свої синці».
