(Рубрика «Точка зору»)
Недавно зовсім випадково потрапив мені на очі фільм Михайла Задорнова «Рюрик. Потерянная быль». Фільм з претензією на документалістику, з апеляцією до історичних джерел. Виглядало це інтригуюче. З одного боку, автор фільму відомий як письменник-сатирик. Тобто до історії, здавалось, має далекий стосунок. Та й до Росії – дещо віддалений. Бо ж народився в Латвії, тривалий час там жив. І за походженням, здається, не зовсім росіянин. Аж тут раптом такий інтерес до Росії, до одного із засадничих її символів – князя Рюрика, якого росіяни вважають засновником своєї державності.
Я вирішив потратити трохи часу і переглянути фільм. Принаймні, цікаво було подивитися, як іронія сатирика може поєднуватися зі «щирим патріотизмом».
Росіянин Рюрик?
Спочатку Задорнов із серйозним виразом обличчя, як це буває на його виступах, допитувався у своїх глядачів, що вони знають про Рюрика. Глядачі дещо знали. Наприклад, говорили: Рюрик – це швед.
Таке «історичне безпам’ятство» не дуже сподобалося Задорнову. Тому він взявся просвітити росіян. Використовуючи експертів, у тому числі вчених, показуючи різні цікавинки зі своїх подорожей Балтикою, вдаючись до ігрових сценок, автор фільму намагався довести, що Рюрик ніякий не швед і не германець, а русич, сиріч росіянин. Навіть ім’я в нього слов’янське – означає сокіл. Варяги Рюрика не нормани-вікінги, а російські люди. Та й взагалі слово варяг походить від слова варити. І варили ці варяги не що інше, як сіль. Ще й торгували нею. Ну майже як українські чумаки.
Потім Задорнов розповідає, звідки прийшов Рюрик. Виявляється, з острова Рюґен. Правда, зараз цей острівець належить не Федерації Російській, а Федерації Німецькій. Та це нічого. Колись же Рюґен був слов’янською землею. Задорнов демонструє мальовничі рюґенські краєвиди, показує мис Аркону, де до середини ХІІ століття стояло слов’янське святилище бога Святовита. Зрештою, знаходить якесь болітце і з пафосом вопрошає: ну хіба це німецьке болото? Це наше, глаголить, російське болото, ось зараз із нього кікімора вилізе.
Мимоволі починаєш думати, чи не є це прихованою іронією. Проте, на перший погляд, все виглядає серйозно. Навіть дуже серйозно. І більшість публіки це серйозно сприймає. Вірить, що Рюґен – частина «русского мира».
Звісно, можна припустити, що Рюрик прибув із Рюґена. Адже це, радше, міфічний, ніж історичний персонаж. І йому за бажання багато що можна приписати.
Проте питання в іншому. Чи можна вважати Рюрика засновником Русі, а тим більше – російської державності? Навіть «Повість временних літ», де наводиться легенда про нього, так не вважає. Початок Русі як держави вона веде з Києва, від князя Кия, а закликання варягів на чолі з Рюриком до Новгородської землі – лише один з епізодів руської, фактично української, історії.
Та й чи можна Новгородщину вважати «справжньою Росією»? Видатний історик Микола Костомаров висунув теорію, згідно з якою в часи Київської Русі склалося чотири етноси – український, білоруський, новгородський та російський. Щодо новгородського, то він був відгалуженням від етносу українського і був найближчий до нього.
Костомаров сам проводив польові дослідження на Новгородщині й показав, що навіть у ХІХ столітті мова й побутова культура цього краю була ближча до українців, ніж до росіян із центральноросійських губерній. Правда, новгородський етнос був знищений в результаті геноциду, який вчинила Московська держава, приєднавши землі Новгородської республіки. У XVI столітті були винищені її елітарні верстви, відбувалися масові вбивства простолюдинів – міщан і селян.
Але повернемося до фільму Задорнова. Розвиваючи свою версію про руськість Рюрика, він у одному з епізодів показує реконструйоване давнє слов’янське поселення на теренах сучасної Німеччини. Махнувши рукою у бік однієї з хат, каже: вона схожа на «русскую избу». Правда, на ізбу якраз ця хата не дуже схожа.
І тоді автор фільму додає: «…чи на українську хату-мазанку». Здається, друге твердження більш відповідає дійсності. На Рюґені ж ви більше зустрінетесь з речами, які нагадують Україну, а не Росію. Подвір’я в рюґенців, як і в Україні, щедро засаджене квітами, серед яких багато мальв. (В Україні наївно вважають, що мальва – це українська квітка). Хати рюґенців – під очеретяними стріхами. Такого ніде в сучасній Німеччині немає. Зате таке колись було в Україні, зокрема на Поліссі.
Рюґенці бережуть свої традиції. І навіть зараз будують хати під очеретяними покрівлями. Звісно, це стилізація. Але цікаво, що очерет для своїх стріх вони частково експортують з України.
Біля стилізованого зображення бога Святовита на Арконі є таблиця з довідковою інформацією, де сказано, що подібна статуя слов’янського божества була знайдена в Україні (Збруцький ідол). Задорнов у фільмі багато говорив про рюґенського Святовита, показував його зображення. Але й словом не обмовився, що написано на таблиці біля нього.
Як і нічого не сказав про рюґенські мальви, очеретяні стріхи. Це й зрозуміло. Ну не вписуються такі речі в його концепцію «русского мира».
Звідки на Рюґені такі схожості з Україною? Не забуваймо, що геополітичною віссю Київської Русі, в якій основну роль відігравали українські землі, був шлях із варяг у греки. Походив він через Київ, Новгород і закінчувався на Балтиці, де жили не лише германці-скандинави, а й балтійські слов’яни, як це було на Рюґені. Між населенням цих земель відбувався відносно інтенсивний культурний обмін. До речі, дослідники вказують на західнослов’янські елементи в давньому новгородському діалекті.
Корінна ж Росія, сиріч Московія, до шляху з варяг у греки безпосереднього стосунку не мала. Так що претендувати їй на новгородський спадок, у тому числі на Рюрика, не дуже коректно. Але чого лишень не зробиш для розбудови «русского мира»!
«Русский мир» – комерційний проект
Мене дуже втішило, коли довідався, що фільм «Рюрик. Потерянная быль» був знятий на «народні гроші». Правда, не уточнялося, який це народ розщедрився на таку благу справу.
Так, звісно, росіяни ладні давати Задорнову гроші, тим більше під таку ідею. І не біда, що фільм має багато сумнівних моментів. Головне – він гарно знятий і патріотичний.
Та це лише початок. Задорнов зараз оголосив збір коштів на зйомку художнього фільму «Рюрик». Певно, він вирішив перекваліфікуватися, попрощатися з амплуа сатирика й стати рюрикознавцем. І хай у цій перекваліфікації є щось іронічне і сатиричне. Але, схоже, рюрикознавство обіцяє принести Задорнову чималі дивіденди, в тому числі й матеріальні.
Приклад із Задорновим показує, що «русский мир» – це не лише ідеологічний і політичний проект. Це й проект бізнесовий. Зрештою, ідеологія, політика й бізнес – речі взаємно пов’язані. І врешті-решт дають ефект.
Думаю, незабаром з’явиться російський ура-патріотичний фільм «Рюрик». Дивитимуться його не лише росіяни. Дивитимуться також українці. І віритимуть, що Київську Русь заснував росіянин Рюрик.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
