Прага – Кожен, хто приїжджає до Праги, не може намилуватись її пам’ятками, унікальною архітектурою, затишною красою її вулиць і площ. За високою оцінкою стану пам’яток, яку ставлять не тільки туристи, але й передусім фахівці, стоїть велика щоденна копітка робота архітекторів, реставраторів і значною мірою – пересічних пражан. Саме вони, а також жителі інших чеських міст вважають справою честі дбати про пам’ятки своїх предків.
Вже не раз доводилось чути, що Прага – це відкритий підручник з історії європейської архітектури. Від прекрасного романського храму Святого Юрія з 10-го століття, що на празькому Граді, до такого дивно розхитаного «Дому, котрий танцює», зведеного в 1996 році. У Празі кожен знайде щось для душі: гармонію в симетрії ренесансних палаців, пишний декор барокових храмів чи ласкаві своїми гнучкими лініями сецесійні доми.
Центр Праги, а це 9 квадратних кілометрів, є охоронною зоною, де під наглядом держави, тобто Міністерства культури, Національного інституту охорони пам’яток, перебуває майже півтори тисячі будинків.
Але коли в самому центрі охоронної зони, на центральній Вацлавській площі забудовники вирішили знести один із будинків 19-го століття і звести на його місці офісний центр зі скла і бетону, то на захист не лише цього дому, а обличчя старої Праги стали тисячі городян. Вони зібрали понад 14 тисяч підписів і вже упродовж двох років намагаються не допустити знесення будинку в історичній частині міста.
Товариство друзів пам’ятки архітектури
Саме пересічні чехи часто відграють роль першої допомоги у захисті пам’яток архітектури. Це вони на добровільних засадах прибирають, чистять і миють свої палаци, парки, доми і подвір’я, саме вони не тільки в Празі, але й у невеликих містах і селищах по всій Чехії надійно охороняють свої архітектурні скарби. Чехи об’єднуються у спілки, часом кількістю до сотні осіб, та переважно десяток чи трохи більше людей. Вони називають свою громаду Товариством друзів пам’ятки архітектури. Так, тільки в Празі діє близько сотні громадських організацій, які збираються на добровільній основі, щоб оберігати ними вибраний дім, статую, пам’ятну вежу чи навіть старе дерево.
Історіями про те, як чиясь громадська ініціатива врятувала життя старого дому чи кринички, повниться чеська преса. Вацлав Гавел свого часу цей рух називав «правом безправних» – найвищим здобутком громадянського суспільства. А коріння цієї ініціативи потрібно шукати у традиціях і шкільному вихованні, вважає празький культуролог Петр Пешек.
«Звичайно, у школі дбають про виховання ставлення до своєї історії, до пам’яток культури, – каже він. – Але більший вплив на формування зв’язку зі своєю культурою мають родини. Багато залежить від того, як у родинному колі говорять про архітектуру, як разом ходять на екскурсії, показують дітям пам’ятки, розповідають про історію».
Так поступово, на думку чеського фахівця, якась «чужа», скажімо, вежа чи капличка десь там на площі чи при дорозі стає своєю, ототожнюється з домом, зі своєю оселею.
«Ця така добровільна опіка пам’ятками архітектури, таке непримусове формування ставлення до пам’яток виходить з історії колективної праці, роботи гуртом у товаристві. Ці коріння тягнуться до часів національного відродження чехів. Тобто, ця традиція довга, з бігом історії формувались звички опіки, дбайливого ставлення до своїх пам’яток», – зазначає Петр Пешек.
Самовільне втручання в історичну забудову карається законом
Звичайно, не кожен історичний будинок має покладатися на допомогу громади, тому такі випадки – швидше, винятки. У щоденній роботі державні установи керуються Законом про охорону пам’яток історії та культури.
Всі історичні пам’ятки фахівцями діляться на пам’ятки національного, тобто найвищого значення, і пам’ятки місцевого значення. На практиці це означає, що пам’ятка архітектури є під охороною держави і категорично забороняється втручатись у її структуру.
А що робити, якщо пам’ятка архітектури передається до приватних рук, чи можна перебудовувати, скажімо, палац чи замок? Так, але все має робитись тільки після погодження з фахівцями, розповів Радіо Свобода Ярослав Слаби із Національного інституту охорони пам’яток.
«Якщо хтось хотів би щось змінити на об’єкті, чого б це не стосувалось – рухомої чи нерухомої пам’ятки історії і культури, чи пам’ятки архітектури в празькій архітектурній резервації, потрібно спочатку подати заяву до мерії з докладним поясненням, що власник чи фірма хоче на об’єкті робити. Тоді мерія міста звертається до нашого Інституту , і наші фахівці готують свій висновок. На основі цього фахового висновку мерія виносить своє рішення, яке стосується перебудови чи будівництва на об’єкті», – зауважує Ярослав Слаби.
У разі, якщо власник чи фірма діятимуть на власну руку, тобто порушать чинне законодавство, Інститут охорони пам’яток і мерія міста мають право звернутися до суду. Такі випадки трапляються, але належать до поодиноких, і про них відразу дізнається вся країна.
«Мій дім – моя фортеця» – для чехів це не порожні слова, а програма охорони національної культури.
Вже не раз доводилось чути, що Прага – це відкритий підручник з історії європейської архітектури. Від прекрасного романського храму Святого Юрія з 10-го століття, що на празькому Граді, до такого дивно розхитаного «Дому, котрий танцює», зведеного в 1996 році. У Празі кожен знайде щось для душі: гармонію в симетрії ренесансних палаців, пишний декор барокових храмів чи ласкаві своїми гнучкими лініями сецесійні доми.
Центр Праги, а це 9 квадратних кілометрів, є охоронною зоною, де під наглядом держави, тобто Міністерства культури, Національного інституту охорони пам’яток, перебуває майже півтори тисячі будинків.
Але коли в самому центрі охоронної зони, на центральній Вацлавській площі забудовники вирішили знести один із будинків 19-го століття і звести на його місці офісний центр зі скла і бетону, то на захист не лише цього дому, а обличчя старої Праги стали тисячі городян. Вони зібрали понад 14 тисяч підписів і вже упродовж двох років намагаються не допустити знесення будинку в історичній частині міста.
Товариство друзів пам’ятки архітектури
Саме пересічні чехи часто відграють роль першої допомоги у захисті пам’яток архітектури. Це вони на добровільних засадах прибирають, чистять і миють свої палаци, парки, доми і подвір’я, саме вони не тільки в Празі, але й у невеликих містах і селищах по всій Чехії надійно охороняють свої архітектурні скарби. Чехи об’єднуються у спілки, часом кількістю до сотні осіб, та переважно десяток чи трохи більше людей. Вони називають свою громаду Товариством друзів пам’ятки архітектури. Так, тільки в Празі діє близько сотні громадських організацій, які збираються на добровільній основі, щоб оберігати ними вибраний дім, статую, пам’ятну вежу чи навіть старе дерево.
Історіями про те, як чиясь громадська ініціатива врятувала життя старого дому чи кринички, повниться чеська преса. Вацлав Гавел свого часу цей рух називав «правом безправних» – найвищим здобутком громадянського суспільства. А коріння цієї ініціативи потрібно шукати у традиціях і шкільному вихованні, вважає празький культуролог Петр Пешек.
«Звичайно, у школі дбають про виховання ставлення до своєї історії, до пам’яток культури, – каже він. – Але більший вплив на формування зв’язку зі своєю культурою мають родини. Багато залежить від того, як у родинному колі говорять про архітектуру, як разом ходять на екскурсії, показують дітям пам’ятки, розповідають про історію».
Так поступово, на думку чеського фахівця, якась «чужа», скажімо, вежа чи капличка десь там на площі чи при дорозі стає своєю, ототожнюється з домом, зі своєю оселею.
«Ця така добровільна опіка пам’ятками архітектури, таке непримусове формування ставлення до пам’яток виходить з історії колективної праці, роботи гуртом у товаристві. Ці коріння тягнуться до часів національного відродження чехів. Тобто, ця традиція довга, з бігом історії формувались звички опіки, дбайливого ставлення до своїх пам’яток», – зазначає Петр Пешек.
Самовільне втручання в історичну забудову карається законом
Звичайно, не кожен історичний будинок має покладатися на допомогу громади, тому такі випадки – швидше, винятки. У щоденній роботі державні установи керуються Законом про охорону пам’яток історії та культури.
Всі історичні пам’ятки фахівцями діляться на пам’ятки національного, тобто найвищого значення, і пам’ятки місцевого значення. На практиці це означає, що пам’ятка архітектури є під охороною держави і категорично забороняється втручатись у її структуру.
А що робити, якщо пам’ятка архітектури передається до приватних рук, чи можна перебудовувати, скажімо, палац чи замок? Так, але все має робитись тільки після погодження з фахівцями, розповів Радіо Свобода Ярослав Слаби із Національного інституту охорони пам’яток.
«Якщо хтось хотів би щось змінити на об’єкті, чого б це не стосувалось – рухомої чи нерухомої пам’ятки історії і культури, чи пам’ятки архітектури в празькій архітектурній резервації, потрібно спочатку подати заяву до мерії з докладним поясненням, що власник чи фірма хоче на об’єкті робити. Тоді мерія міста звертається до нашого Інституту , і наші фахівці готують свій висновок. На основі цього фахового висновку мерія виносить своє рішення, яке стосується перебудови чи будівництва на об’єкті», – зауважує Ярослав Слаби.
У разі, якщо власник чи фірма діятимуть на власну руку, тобто порушать чинне законодавство, Інститут охорони пам’яток і мерія міста мають право звернутися до суду. Такі випадки трапляються, але належать до поодиноких, і про них відразу дізнається вся країна.
«Мій дім – моя фортеця» – для чехів це не порожні слова, а програма охорони національної культури.
