Київ – В українських приватних вищих навчальних закладах не вщухають скандали, пов’язані з перерозподілом власності: це визнають і самі їхні власники, й експерти. Останні пояснюють це тим, що українські приватні виші є прибутковими, на відміну від більшості західних, а це часто є мотивом для рейдерства, характерного для української економіки загалом. Правники ж вказують на брак законодавства, яке захищає статус та стабільність приватної освіти.
Доктор медичних наук Григорій Стеценко у 1996 році був одним з ініціаторів створення Луцького біотехнічного інституту, філії приватного Київського міжнародного науково-технічного університету. За його словами, за угодою, вони з ректором цього навчального закладу Юрієм Бугаєм були співвласниками філії та її майна. Отримавши лише ліцензію на освітню діяльність, Григорій Стеценко, як він каже, самотужки забезпечив Луцький біотехнічний інститут приміщеннями та всім необхідним для роботи. Після смерті Юрія Бугая у 2003 році Григорій Стеценко продовжив очолювати Луцьку філію університету і залишатися її співвласником. Але одного дня, через 9 років, спадкоємці його бізнес-партнера висунули претензії не на частину, а на все майно Луцького біотехнічного інституту, розповів Радіо Свобода Григорій Стеценко.
«Моя частина власності була підтверджена нотаріально. Однак нащадки Юрія Бугая за допомогою адвокатів забрали в мене все. Тривають суди, але щоразу, коли справа доходить до Вищого господарського суду, їх розглядає одна й та ж суддя, яка щоразу відмовляє мені», – скаржиться професор.
Співвласники Луцького біотехнічного не йдуть на мирову
Григорій Стеценко говорить і про те, що його противників підтримує місцева міліція та прокуратура: проти нього та його дружини порушують кримінальні справи, а він сам розповідає, що, маючи похилий вік, він пережив арешт і допит у наручниках.
«Слідчі мені щоразу кажуть: ти відмовся від власності, і все закінчиться», – зізнається Григорій Стеценко.
Адвокат професора Стеценка Богдан Личак впевнений, що спадкоємці ректора Міжнародного науково-технічного університету пропустили терміни спадкування, а крім того – не погоджуються на мирову угоду, за якою вони отримали б частину власності їхнього батька. За словами правника, місцевий господарський суд поновив Григорія Стеценка на посаді ректора філії університету, однак охорона його банально не впускає до приміщення. Нині справу розглядає Європейський суд з прав людини. Григорій Стеценко вважає, що зміна власності у виші, яким він частково володів, – це типове рейдерське захоплення його власності.
Зміна власності вишу шкодить його рейтингу й іміджу
Зі свого боку, нові власники Луцького біотехнічного інституту та науково технічного університету, діти його колишнього ректора Олександра та Вероніка Бугай вважають рейдером самого професора Стеценка. Такої ж думки дотримується новий керівник Луцького біотехнічного інституту Наталія Гнатюк.
«Основні події, викликані зміною власності, відбувалися у літні місяці, тому освітній процес, на щастя, суттєво не постраждав. Однак Стеценко роздував скандал, телефонував студентам та їхнім батькам; можна сказати, що виш поніс іміджеві втрати. Але нині конфлікт вичерпано», – вважає новий ректор інституту. Юрист Луцького біотехнічного інституту Андрій Свідерко бачить неврегульованість законодавства про майно приватних навчальних закладів.
«Закон не передбачає якихось особливих умов щодо приміщень та майна приватного навчального закладу, дозволена будь-яка форма власності чи оренди, – пояснює юрист. – Зокрема, більшість філій Міжнародного науково-технічного університету не мають своєї нерухомості, вони орендують її. А якщо оренду розірвуть? Навчальний процес зупиниться, а це неприпустимо».
Луцький біотехнічний інститут наразі не єдиний приклад переділу майна і зміни керівництва в українській вищій освіті. Подібні процеси розпочалися навіть у державних вишах. Зокрема, цього літа Кабмін заявив про намір об’єднати Одеський аграрний університет з харчовою академією. Ректор Університету Сергій Корлюк пояснює, що в результаті від Мінагропроду передають до Міносвіти величезні приміщення та гектари території в Одесі та регіоні. Подібний переділ торкнувся дніпропетровських навчальних закладів: тамтешній аграрний університет обіцяють укрупнити, з’єднавши з фінансовою та митною академіями. Студенти та викладачі оголосили це рейдерською атакою і оскаржують дії уряду в Генпропкуратурі. Тим часом в Міністерстві освіти і науки очікують, що укрупнення вишів вирішить проблему низького рейтингу та збитковості окремих навчальних закладів.
Щодо переділу майна у приватних вишах, Радіо Свобода звернулося до Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради. Його члени, серед яких свободівець Олександр Сич, не вбачають стійкої тенденції до зміни власності в освіті. Водночас законодавці вказують на те, що майнові права українських освітніх закладів є недостатньо врегульованими.
Чим менше студентів, тим запекліша боротьба?
Державний комітет статистики повідомляє, що на сьогодні в українських приватних вишах навчається 109 тисяч студентів денної форми навчання, а це лише 8% від загальної кількості українського студентства. Частка приватної освіти зменшується: у 1996 році, до прикладу, було 202 приватних вищих навчальних закладів, нині ж їх –177.
Таку статистику керівник «Центру дослідження суспільства» Інна Совсун пояснює нижчим рейтингом приватної освіти у порівнянні з державною, а також тим, що освітній бізнес в Україні не відчуває ні сприятливих умов, ні захисту свого майна. Рейдерство у цій сфері Інна Совсун вважає тенденцією.
«Рейдерство – це наслідок неврегульованості майнових прав у державі в цілому. І тому воно торкається всіх сфер економіки. Освіта могла би бути винятком, але це не так».
Інна Совсун багато років поспіль проводить моніторинг вищих навчальних закладів України. Відтак, причиною майнових конфліктів у приватних ВНЗ вона називає боротьбу за їхній прибуток.
«Порівняймо з Європою: там частка приватних вишів незначна, але там краще законодавство, ніж у нас. У США, де переважає приватна вища освіта, виші, попри це, є неприбутковими організаціями. Вони всі отримані кошти спрямовують на вдосконалення освітнього процесу. Натомість в Україні головною метою освітніх закладів є не навчання молоді, а прибуток для їхніх власників», – підсумовує експерт.
Між тим, боротьбу за контроль над освітніми закладами фахівці пояснюють ще й іншою причиною. В умовах демографічного спаду, коли кількість вступників дедалі меншає, простіше взяти під контроль діючий виш, аніж відкрити новий.
Доктор медичних наук Григорій Стеценко у 1996 році був одним з ініціаторів створення Луцького біотехнічного інституту, філії приватного Київського міжнародного науково-технічного університету. За його словами, за угодою, вони з ректором цього навчального закладу Юрієм Бугаєм були співвласниками філії та її майна. Отримавши лише ліцензію на освітню діяльність, Григорій Стеценко, як він каже, самотужки забезпечив Луцький біотехнічний інститут приміщеннями та всім необхідним для роботи. Після смерті Юрія Бугая у 2003 році Григорій Стеценко продовжив очолювати Луцьку філію університету і залишатися її співвласником. Але одного дня, через 9 років, спадкоємці його бізнес-партнера висунули претензії не на частину, а на все майно Луцького біотехнічного інституту, розповів Радіо Свобода Григорій Стеценко.
«Моя частина власності була підтверджена нотаріально. Однак нащадки Юрія Бугая за допомогою адвокатів забрали в мене все. Тривають суди, але щоразу, коли справа доходить до Вищого господарського суду, їх розглядає одна й та ж суддя, яка щоразу відмовляє мені», – скаржиться професор.
Співвласники Луцького біотехнічного не йдуть на мирову
Григорій Стеценко говорить і про те, що його противників підтримує місцева міліція та прокуратура: проти нього та його дружини порушують кримінальні справи, а він сам розповідає, що, маючи похилий вік, він пережив арешт і допит у наручниках.
«Слідчі мені щоразу кажуть: ти відмовся від власності, і все закінчиться», – зізнається Григорій Стеценко.
Адвокат професора Стеценка Богдан Личак впевнений, що спадкоємці ректора Міжнародного науково-технічного університету пропустили терміни спадкування, а крім того – не погоджуються на мирову угоду, за якою вони отримали б частину власності їхнього батька. За словами правника, місцевий господарський суд поновив Григорія Стеценка на посаді ректора філії університету, однак охорона його банально не впускає до приміщення. Нині справу розглядає Європейський суд з прав людини. Григорій Стеценко вважає, що зміна власності у виші, яким він частково володів, – це типове рейдерське захоплення його власності.
Зміна власності вишу шкодить його рейтингу й іміджу
Зі свого боку, нові власники Луцького біотехнічного інституту та науково технічного університету, діти його колишнього ректора Олександра та Вероніка Бугай вважають рейдером самого професора Стеценка. Такої ж думки дотримується новий керівник Луцького біотехнічного інституту Наталія Гнатюк.
«Основні події, викликані зміною власності, відбувалися у літні місяці, тому освітній процес, на щастя, суттєво не постраждав. Однак Стеценко роздував скандал, телефонував студентам та їхнім батькам; можна сказати, що виш поніс іміджеві втрати. Але нині конфлікт вичерпано», – вважає новий ректор інституту. Юрист Луцького біотехнічного інституту Андрій Свідерко бачить неврегульованість законодавства про майно приватних навчальних закладів.
«Закон не передбачає якихось особливих умов щодо приміщень та майна приватного навчального закладу, дозволена будь-яка форма власності чи оренди, – пояснює юрист. – Зокрема, більшість філій Міжнародного науково-технічного університету не мають своєї нерухомості, вони орендують її. А якщо оренду розірвуть? Навчальний процес зупиниться, а це неприпустимо».
Луцький біотехнічний інститут наразі не єдиний приклад переділу майна і зміни керівництва в українській вищій освіті. Подібні процеси розпочалися навіть у державних вишах. Зокрема, цього літа Кабмін заявив про намір об’єднати Одеський аграрний університет з харчовою академією. Ректор Університету Сергій Корлюк пояснює, що в результаті від Мінагропроду передають до Міносвіти величезні приміщення та гектари території в Одесі та регіоні. Подібний переділ торкнувся дніпропетровських навчальних закладів: тамтешній аграрний університет обіцяють укрупнити, з’єднавши з фінансовою та митною академіями. Студенти та викладачі оголосили це рейдерською атакою і оскаржують дії уряду в Генпропкуратурі. Тим часом в Міністерстві освіти і науки очікують, що укрупнення вишів вирішить проблему низького рейтингу та збитковості окремих навчальних закладів.
Щодо переділу майна у приватних вишах, Радіо Свобода звернулося до Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради. Його члени, серед яких свободівець Олександр Сич, не вбачають стійкої тенденції до зміни власності в освіті. Водночас законодавці вказують на те, що майнові права українських освітніх закладів є недостатньо врегульованими.
Чим менше студентів, тим запекліша боротьба?
Державний комітет статистики повідомляє, що на сьогодні в українських приватних вишах навчається 109 тисяч студентів денної форми навчання, а це лише 8% від загальної кількості українського студентства. Частка приватної освіти зменшується: у 1996 році, до прикладу, було 202 приватних вищих навчальних закладів, нині ж їх –177.
Таку статистику керівник «Центру дослідження суспільства» Інна Совсун пояснює нижчим рейтингом приватної освіти у порівнянні з державною, а також тим, що освітній бізнес в Україні не відчуває ні сприятливих умов, ні захисту свого майна. Рейдерство у цій сфері Інна Совсун вважає тенденцією.
«Рейдерство – це наслідок неврегульованості майнових прав у державі в цілому. І тому воно торкається всіх сфер економіки. Освіта могла би бути винятком, але це не так».
Інна Совсун багато років поспіль проводить моніторинг вищих навчальних закладів України. Відтак, причиною майнових конфліктів у приватних ВНЗ вона називає боротьбу за їхній прибуток.
«Порівняймо з Європою: там частка приватних вишів незначна, але там краще законодавство, ніж у нас. У США, де переважає приватна вища освіта, виші, попри це, є неприбутковими організаціями. Вони всі отримані кошти спрямовують на вдосконалення освітнього процесу. Натомість в Україні головною метою освітніх закладів є не навчання молоді, а прибуток для їхніх власників», – підсумовує експерт.
Між тим, боротьбу за контроль над освітніми закладами фахівці пояснюють ще й іншою причиною. В умовах демографічного спаду, коли кількість вступників дедалі меншає, простіше взяти під контроль діючий виш, аніж відкрити новий.
