«Міністерство освіти і науки очолюють люди, які просто в науці не тямлять» – Стріха

Фінансування науки в Україні нині впало нижче критичної позначки 0,3 відсотка ВВП. І навіть за цих умов українська наука показує часом результати світового рівня, при тому, що в абсолютних цифрах Сполучені Штати фінансують свою науку в 500 разів більше, Китай – у 80, Росія – в 30, навіть сусідня Польща – в 5 разів більше, ніж Україна. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода сказав громадський та політичний діяч, перекладач, письменник, науковець, доктор фізико-математичних наук Максим Стріха. А порятунок національної науки він бачить у тому, що українська наука ще має великий потенціал – це десятки тисяч науковців, багато інституцій світового рівня і приховані резерви наукової системи. Та як неодмінна умова – збільшення державного фінансування.

– Пане Стріха, як за понад 20 років в Україні змінилося ставлення влади до базових принципів підтримки розвитку науки?

– За радянських часів науку в СРСР, і зокрема в УРСР, підтримували. Бодай тому, що наука була необхідною складовою досягнення імперії і могутності, підтримання імперії і військової потуги, і через те вчених шанували, до їхньої думки дослуховувалися.

Зараз говорити про якусь осмислену підтримку науки в Україні взагалі не випадає. За часів незалежності, на жаль, за всіх можливих режимів часом було гірше, часом трішки краще, часом, принаймні, на фахових позиціях сиділи інтелігентні люди як от академік Яцків чи Вакарчук, блискучий фізик-теоретик. Зараз ситуацію взагалі важко коментувати. Бо, крім усього, Міністерство освіти і науки очолюють люди, які просто в науці не тямлять. Але, власне, погано було завжди.

Число науковців в Україні упродовж років незалежності скоротилося втричі, причому падіння у сфері природничих і технічних наук, які якраз найбільше вирішують економічний розвиток суспільства, було ще катастрофічніше. Збільшилося, щоправда, число правників і економістів, але це не позначилося позитивно на рівні правосвідомості.

Поки що Україна ще лишається однією з провідних наукових держав Європи. Але це відбулося не завдяки підтримці з боку рідної держави, це відбулося завдяки ентузіазмові українських вчених, які досі борються і використовують ті нагоди, які дає міжнародне наукове співробітництво. І навіть за смішного фінансування в обсязі 0,29% внутрішнього ВВП, українська наука показує часом результати світового рівня, при всьому тому, що в абсолютних цифрах Сполучені Штати фінансують свою науку приблизно в 500 разів краще, Китай у 80, Росія в 30, навіть сусідня Польща – в 5 разів краще, ніж Україна.

– Відомо, що наприкінці січня цього року науковці України звернулися з листом до віце-прем’єр-міністра Костянтина Грищенка з проблематикою фінансування науки. Під цим листом, до речі, стоїть Ваш підпис. Пане Стріха, яка подальша доля Вашого запиту? Чи отримали Ви відповідь, якщо отримали, то яку?

– Сьогоднішня влада не обтяжує себе, як правило, наданням письмових відповідей. І це вже є звичним. Відбулися після того слухання з питань фінансування науки в березні у Верховній Раді при Комітеті з науки і освіти, де виявлено справді страшні речі. Бо навіть в абсолютних цифрах було скорочено цього року фінансування науки в університетах на 11 відсотків, хоч на всі 110 з чимось університетів, які підлягають Міністерству освіти і науки, на фундаментальні прикладні дослідження й так виділялося менше ніж 400 мільйонів гривень. Себто менш ніж 50 мільйонів доларів. Про цю цифру соромно взагалі комусь казати із закордонних колег.

– Як це порівняти з європейськими науковими бюджетами?

– Науковий бюджет Кембриджа близько 500 мільйонів фунтів стерлінгів, Оксфорда, я думаю, що приблизно за порядком величин такий самий.

– Багато в суспільстві залежить від гуманітарної сфери, мови, і, до речі, в цьому листі Ваші колеги і Ви згадуєте про це. На даний час немає правопису, немає національно-фундаментального словника, немає фундаментального зібрання національних історичних джерел, мови, історії, філософії. Які перспективи в цій галузі?

– За цієї влади – жодних, і ще гірше. Йдеться не лише про кодифікації, йдеться про активне усування (української) мови з живого вжитку, що стає частиною державної політики. Науковці теж цьому протидіють, як можуть. Скажімо, українське фізичне товариство на своєму останньому з’їзді ухвалило резолюцію, у якій закликало фізиків зберігати мову далі, підтримувати її як живий інструмент наукових досліджень і у викладанні, і в популяризації фізичних знань. Але, звичайно, там, де скрізь у світі є продумана державна політика підтримки національної мови, то українська держава в кращому разі сьогодні ставиться до цих проблем нейтрально, в гіршому – ворожо.

– Від чого залежить послідовність у підтримці науки з боку влади, коли влада є захисником національних інтересів, чи вона є, так би мовити, «врємєнщіком»?

– Влада мусить усвідомлювати, навіщо наука потрібна. Звичайно, найпростіше можна сказати, що наука потрібна для того, щоб робити нові технології. Це справді так. Скрізь у світі держави, які багато витрачають на науку, вони найбільш успішні в нинішньому плані.

На жаль, сьогодні той рівень фінансування науки, який є в Україні, просто не дозволяє реально говорити про масові нові технології. Бо для цього треба кошти в десятки разів більші. Але навіть така наука, як є в Україні, вона все ж дуже потрібна. Бо вона підтримує якийсь рівень інтелігентності суспільства, якийсь рівень вищої освіти. Якби зникла і ця наука, яка ще є сьогодні, то наше суспільство стало б ще жахливіше. Бо в нас остаточно зникли б, скажімо, грамотні лікарі й інженери. Почалися б масово техногенні катастрофи тощо.

Але влада, боюся, що всього цього не розуміє. Прийшли люди з дуже низьким рівнем свідомості і дуже низьким рівнем освіти, з дуже специфічними правилами життєвої поведінки, виплеканими під час бандитських розборок на Донбасі в 90-і роки, і от ці люди отримали всю повноту влади. І трагедія в тому, що надумає хтось завтра підсунути указ президенту про скасування науки в Україні, підпише президент такий указ, і цей якраз указ буде дуже швидко і ефективно виконано.

– Пане Стріха, в чому Ви бачите порятунок національної науки?

– У тому, що ми маємо ще великий потенціал. У тому, що ми маємо великі традиції. Насправді українська наука – це ще десятки тисяч людей, це ще дуже яскраві люди, це ще багато інституцій світового рівня. І я сподіваюся, що ця система ще має якісь приховані резерви. Хоча стан насправді дуже загрозливий. І якщо кошти не знайдуться впродовж найближчих 10 років, якщо не буде змінений режим підтримки цієї науки, Україна втратить науку і вже ніколи її не відновить.