Харків – Збір коштів на створення меморіальної дошки українському мовознавцю, критикові і культурологу Юрієві Шевельову оголосили громадські активісти Харкова. У Харкові, який є рідним містом Шевельова, його прізвище було заборонене аж до дев’яностих років. А якщо і згадувалося філологами, то з відповідними епітетами – буржуазний науковець, зрадник радянської батьківщини. Меморіальну дошку Юрію Шевельову планують встановити 20 квітня – у день одинадцятої річниці його смерті.
Меморіальну дошку визначному славістові та літературознавцю Юрієві Шевельову планують встановити на будинку «Саламандри», на центральній вулиці Сумська, де науковець жив із мамою з 1915 до 1943 року.
Перебуваючи у Словаччині, Німеччині, Швеції чи в Америці, викладаючи у найпрестижніших університетах світу – Гарвардському чи Колумбійському, Юрій Шевельов завжди пам’ятав про Харків. Він мріяв сюди повернутися, згадує епізод останніх днів життя Шевельова українська письменниця Оксана Забужко, у якої, як каже сама Забужко, був із ним епістолярний роман.
«Я дізналася від людей, які були коло нього, що коли він помирав, був напівпритомний, то останніми виразними словами до друзів було «підіть, купіть квиток, поїдемо до Харкова», – розповідала Оксана Забужко під час презентації книги «Вибране листування на тлі епохи» у 2011 році.
Колега і товариш Шевельова, професор кафедри української літератури Харківського національного університету імені Каразіна Ігор Муромцев розповідає, що за радянських часів ім’я Юрія Шевельова супроводжувалося ідеологічними епітетами, такими, як «буржуазний націоналіст», «ворог народу», «клятий запроданець».
Вченого, що жив у США, ігнорувала радянська наука через те, що він у своєму дослідженні «Історична фонологія української мови» спростував радянську доктрину про існування східнослов’янської єдності, «братньої колиски трьох мов». Він довів, що українська мова бере свій початок із VII століття, а завершує своє формування у XVI столітті. Зрештою, Юрія Шевельова вважали зрадником, бо він у лютому 1943-го залишив окупований Харків разом з німцями. Шевельову дорікали співпрацею з нацистами у роки захоплення ними Харкова.
«Німцем я не хотів робитися» – Шевельов
Він дописував до газети «Нова Україна», був активістом «Просвіти». Вже за кордоном Юрій Шевельов, пишучи книгу «Я-мені-мене», зазначить, що для «нової України» працювати було не легко, цензурні вимоги лишали малий вибір тем. Тоді на шпальтах видання не йшлося про українську самостійність чи державну суверенність. Шевельов утримується від запропонованої тематики. Так само він відмовляється записуватися у Volksdeutsche, етнічні німці, хоча його батько і частково мати були етнічними німцями. «Німцем я не хотів робитися. Рід родом, але я не був згодний міняти свою шкуру й душу», – так пояснює свою відмову від Volksdeutsche Юрій Шевельов.
«У нього був протест проти німців, коли ті хотіли, щоб він обов’язково у своїх статтях схвально ставився до німецької влади, він обходив це питання. Протест його проти радянської влади? Зрозуміла річ, якби він не протестував проти неї, то він би не відправився в еміграцію», – розповідає Ігор Муромцев, який уже у 90-і роки міг наживо почути від Юрія Шевельова про причини його виїзду з Харкова із окупантами.
Половина коштів зібрана
У своїх поглядах і намірах Юрій Шевельов був не одинокий. Спеціальним ешелоном виїжджає з Харкова велика група представників української патріотичної громадськості, які пізніше стануть співучасниками творення другої хвилі української еміграції.
До Харкова Юрій Шевельов повернувся після розвалу СРСР. За словами його товариша, професора Ігоря Муромцева, він разом із Шевельовим гуляв вулицями, парками, де виріс Юрій.
«Основне його місце проживання – це будинок «Саламандри». Вхід до помешкання з Римарської. Він водив мене туди, показував і говорив: «Мені незручно стукати у двері, які уже чужі», – згадує Муромцев.
Задля створення меморіальної дошки провідному мовознавцеві серед харків’ян оголосили благодійний збір коштів. Уже провели благодійний вечір з участю харківських молодих поетів та музичних гуртів. З необхідних п’ятнадцяти тисяч на меморіальну дошку вдалося назбирати половину суми.
Меморіальну дошку визначному славістові та літературознавцю Юрієві Шевельову планують встановити на будинку «Саламандри», на центральній вулиці Сумська, де науковець жив із мамою з 1915 до 1943 року.
Перебуваючи у Словаччині, Німеччині, Швеції чи в Америці, викладаючи у найпрестижніших університетах світу – Гарвардському чи Колумбійському, Юрій Шевельов завжди пам’ятав про Харків. Він мріяв сюди повернутися, згадує епізод останніх днів життя Шевельова українська письменниця Оксана Забужко, у якої, як каже сама Забужко, був із ним епістолярний роман.
«Я дізналася від людей, які були коло нього, що коли він помирав, був напівпритомний, то останніми виразними словами до друзів було «підіть, купіть квиток, поїдемо до Харкова», – розповідала Оксана Забужко під час презентації книги «Вибране листування на тлі епохи» у 2011 році.
Колега і товариш Шевельова, професор кафедри української літератури Харківського національного університету імені Каразіна Ігор Муромцев розповідає, що за радянських часів ім’я Юрія Шевельова супроводжувалося ідеологічними епітетами, такими, як «буржуазний націоналіст», «ворог народу», «клятий запроданець».
Вченого, що жив у США, ігнорувала радянська наука через те, що він у своєму дослідженні «Історична фонологія української мови» спростував радянську доктрину про існування східнослов’янської єдності, «братньої колиски трьох мов». Він довів, що українська мова бере свій початок із VII століття, а завершує своє формування у XVI столітті. Зрештою, Юрія Шевельова вважали зрадником, бо він у лютому 1943-го залишив окупований Харків разом з німцями. Шевельову дорікали співпрацею з нацистами у роки захоплення ними Харкова.
«Німцем я не хотів робитися» – Шевельов
Він дописував до газети «Нова Україна», був активістом «Просвіти». Вже за кордоном Юрій Шевельов, пишучи книгу «Я-мені-мене», зазначить, що для «нової України» працювати було не легко, цензурні вимоги лишали малий вибір тем. Тоді на шпальтах видання не йшлося про українську самостійність чи державну суверенність. Шевельов утримується від запропонованої тематики. Так само він відмовляється записуватися у Volksdeutsche, етнічні німці, хоча його батько і частково мати були етнічними німцями. «Німцем я не хотів робитися. Рід родом, але я не був згодний міняти свою шкуру й душу», – так пояснює свою відмову від Volksdeutsche Юрій Шевельов.
«У нього був протест проти німців, коли ті хотіли, щоб він обов’язково у своїх статтях схвально ставився до німецької влади, він обходив це питання. Протест його проти радянської влади? Зрозуміла річ, якби він не протестував проти неї, то він би не відправився в еміграцію», – розповідає Ігор Муромцев, який уже у 90-і роки міг наживо почути від Юрія Шевельова про причини його виїзду з Харкова із окупантами.
Половина коштів зібрана
У своїх поглядах і намірах Юрій Шевельов був не одинокий. Спеціальним ешелоном виїжджає з Харкова велика група представників української патріотичної громадськості, які пізніше стануть співучасниками творення другої хвилі української еміграції.
До Харкова Юрій Шевельов повернувся після розвалу СРСР. За словами його товариша, професора Ігоря Муромцева, він разом із Шевельовим гуляв вулицями, парками, де виріс Юрій.
«Основне його місце проживання – це будинок «Саламандри». Вхід до помешкання з Римарської. Він водив мене туди, показував і говорив: «Мені незручно стукати у двері, які уже чужі», – згадує Муромцев.
Задля створення меморіальної дошки провідному мовознавцеві серед харків’ян оголосили благодійний збір коштів. Уже провели благодійний вечір з участю харківських молодих поетів та музичних гуртів. З необхідних п’ятнадцяти тисяч на меморіальну дошку вдалося назбирати половину суми.
