Кіровоград – Фотографії моряків із різних країн та епох, кортики, ринди, якорі, одяг, предмети побуту – близько тисячі унікальних експонатів. Усе це збирав 10 років у своїй колекції мешканець Кіровоградщини, колишній військовий моряк Станіслав Пролуненко. Рік тому у селі Велика Северинка Кіровоградського району він відкрив музей військово-морського флоту. У самому приміщенні музею все намагалися влаштувати так, щоб нагадувало та копіювало обстановку корабля.
Як розповів Станіслав Пролуненко, до військового-морського антикваріату його тягнуло ще з дитинства. Збирати експонати він почав після служби на Чорноморському флоті. З 1993 року по 1995 рік Станіслав Пролуненко служив на великому гвардійському протичовновому кораблі «Червоний Кавказ». Його точну модель-копію він зберігає у своїй колекції.
«Коли з’явився в мене невеликий клаптик землі, паралельно виникла ідея збудувати приміщення і для роботи, і для того, щоб облаштувати там кают-компанію. Щоб там все нагадувало про службу: прапори, форми», – каже він..
Серед експонатів музею є, зокрема, бляшки від військових пасків, ґудзики, виделки та ложки моряків різних часів, не лише радянських, а й, наприклад, німецьких. Є також і залишки зброї. Та особливої уваги заслуговує колекція фотографій, переконує колекціонер.
«Найбільш цікаві фото кінця 19-го – початку 20-го століття. Це той царський флот. Є фотографії моряків далекосхідного флоту. Крейсер «Громобій», броненосці «Євстафій», «Іоанн Златоуст», «Пам’ять Меркурія». Це найцікавіші фотографії. І якість світлин була бездоганною. Найдрібніші деталі можна розгледіти. Є у колекції якір кінця 17-го сторіччя. Там тільки ковка. Жодних інших елементів. Цей якір підтверджує те, що Інгул наш колись був суднохідним. У всіх довідниках є копія такого якоря. Це якір козацький», – описує експонати Станіслав Пролуненко.
Захоплення свого сусіда антикваріатом найстаріший мешканець села Велика Северинка Василь Кравченко схвалює. Він вважає, що це плюс для розвитку села, іІ навіть порівнює музей Пролуненка із храмом і зауважує: «Це гарно, що він не тільки зробив для себе, а й для наших жителів. Так хоч люди приїжджають та бачать наше село. Приїжджають із інших сіл, і з міста».
Представники влади села теж добре відгукуються про колекціонера. А от на запитання про те, що вони самі роблять для розвитку туризму, їм похвалитися нічим.
«Звичайно було б добре, щоб воно так було. Але в бюджеті не можемо закласти, бо у нас немає коштів на це», – зазначає великосеверинівський сільський голова Анатолій Мороз.
Оцінювати колекцію Станіслава Пролуненка на Кіровоградщині є кому: тільки підводників в області мешкає понад триста осіб. Ще не всі побували у музеї, проте ті, хто мав таку нагоду, від колекції в захваті.
«На Північному флоті (СРСР) половина всіх офіцерів і матросів були українці. Усі вражені, що в нашому степовому краю є такий музей військово-морського флоту. Всі задають питання: «Як так? У нас що, є флот?» – ділиться враженнями голова кіровоградської організації ветеранів-підводників Василь Гребенюк.
Колекцію поповнюють постійно
Друзі-моряки і поповнюють музейну колекцію. Василь Гребенюк віддав найцінніше, що нагадувало про море: макет підводного човна, на якому служив, прапор військово-морських сил України та кортик.
«Стало доброю традицією, коли чи група, чи хтось окремо приходить у музей, то залишає на пам'ять, якийсь експонат», – каже підводник.
За ринду з італійського судна виклав 400 доларів
Сам Станіслав Пролуненко зізнається: колекціонери – люди, по-доброму схиблені на своєму захоплені. За ринду з італійського мінного загороджувача часів Другої світової колекціонер, не вагаючись, виклав 400 доларів.
«Хочу купити пістолет. Він не є зброєю. Під сувенір зроблений. У Радянському Союзі пістолет перемоги був ТТ – Тульський Токарєв. А у німців був Парабелум. Порівняти їх між собою не можна. Парабелум – це витвір мистецтва», – мріє сьогодні про зброю вартістю 12 тисяч гривень колишній моряк.
Майже щомісяця він їздить на збори антикварів у Києві і сьогодні з нетерпінням чекає на рідкісні експонати, якими зможе поповнити свою колекцію. Також Станіслав Пролуненко нині шукає місце для встановлення бюсту Ізраїлю Фісановичу – легендарному підводникові з Кіровоградщини.
Як розповів Станіслав Пролуненко, до військового-морського антикваріату його тягнуло ще з дитинства. Збирати експонати він почав після служби на Чорноморському флоті. З 1993 року по 1995 рік Станіслав Пролуненко служив на великому гвардійському протичовновому кораблі «Червоний Кавказ». Його точну модель-копію він зберігає у своїй колекції.
«Коли з’явився в мене невеликий клаптик землі, паралельно виникла ідея збудувати приміщення і для роботи, і для того, щоб облаштувати там кают-компанію. Щоб там все нагадувало про службу: прапори, форми», – каже він..
Серед експонатів музею є, зокрема, бляшки від військових пасків, ґудзики, виделки та ложки моряків різних часів, не лише радянських, а й, наприклад, німецьких. Є також і залишки зброї. Та особливої уваги заслуговує колекція фотографій, переконує колекціонер.
«Найбільш цікаві фото кінця 19-го – початку 20-го століття. Це той царський флот. Є фотографії моряків далекосхідного флоту. Крейсер «Громобій», броненосці «Євстафій», «Іоанн Златоуст», «Пам’ять Меркурія». Це найцікавіші фотографії. І якість світлин була бездоганною. Найдрібніші деталі можна розгледіти. Є у колекції якір кінця 17-го сторіччя. Там тільки ковка. Жодних інших елементів. Цей якір підтверджує те, що Інгул наш колись був суднохідним. У всіх довідниках є копія такого якоря. Це якір козацький», – описує експонати Станіслав Пролуненко.
Захоплення свого сусіда антикваріатом найстаріший мешканець села Велика Северинка Василь Кравченко схвалює. Він вважає, що це плюс для розвитку села, іІ навіть порівнює музей Пролуненка із храмом і зауважує: «Це гарно, що він не тільки зробив для себе, а й для наших жителів. Так хоч люди приїжджають та бачать наше село. Приїжджають із інших сіл, і з міста».
Представники влади села теж добре відгукуються про колекціонера. А от на запитання про те, що вони самі роблять для розвитку туризму, їм похвалитися нічим.
«Звичайно було б добре, щоб воно так було. Але в бюджеті не можемо закласти, бо у нас немає коштів на це», – зазначає великосеверинівський сільський голова Анатолій Мороз.
Оцінювати колекцію Станіслава Пролуненка на Кіровоградщині є кому: тільки підводників в області мешкає понад триста осіб. Ще не всі побували у музеї, проте ті, хто мав таку нагоду, від колекції в захваті.
«На Північному флоті (СРСР) половина всіх офіцерів і матросів були українці. Усі вражені, що в нашому степовому краю є такий музей військово-морського флоту. Всі задають питання: «Як так? У нас що, є флот?» – ділиться враженнями голова кіровоградської організації ветеранів-підводників Василь Гребенюк.
Колекцію поповнюють постійно
Друзі-моряки і поповнюють музейну колекцію. Василь Гребенюк віддав найцінніше, що нагадувало про море: макет підводного човна, на якому служив, прапор військово-морських сил України та кортик.
«Стало доброю традицією, коли чи група, чи хтось окремо приходить у музей, то залишає на пам'ять, якийсь експонат», – каже підводник.
За ринду з італійського судна виклав 400 доларів
Сам Станіслав Пролуненко зізнається: колекціонери – люди, по-доброму схиблені на своєму захоплені. За ринду з італійського мінного загороджувача часів Другої світової колекціонер, не вагаючись, виклав 400 доларів.
«Хочу купити пістолет. Він не є зброєю. Під сувенір зроблений. У Радянському Союзі пістолет перемоги був ТТ – Тульський Токарєв. А у німців був Парабелум. Порівняти їх між собою не можна. Парабелум – це витвір мистецтва», – мріє сьогодні про зброю вартістю 12 тисяч гривень колишній моряк.
Майже щомісяця він їздить на збори антикварів у Києві і сьогодні з нетерпінням чекає на рідкісні експонати, якими зможе поповнити свою колекцію. Також Станіслав Пролуненко нині шукає місце для встановлення бюсту Ізраїлю Фісановичу – легендарному підводникові з Кіровоградщини.
