Київ – Про комп’ютерні ігри деякі експерти зазвичай згадують у негативному контексті – говорячи про ігроманію або пропаганду насильства. Однак більшість фахівців наголошує: відеоігри вже давно є частиною сучасної культури. Більше того, у світі триває дискусія щодо того, чи є вони мистецтвом. Наприклад, у Німеччині 2008 року розробники ігор офіційно увійшли до складу культурної ради цієї держави.
Першу в історії комп’ютерну гру розробили 1947 року. Це був апарат, що імітував управління ракетою, і зовні нагадував радар часів Другої світової. Услід за ним з’явилися «Хрестики-нулики» і «Теніс для двох» – перша гра, розрахована на кількох користувачів. Але по-справжньому ігрова індустрія почала розвиватись у 70-х роках із появою ігрових автоматів.
Сьогодні відеоігри – повноцінний пласт сучасної культури, вважає Олекса Мельник, головний редактор українського інтернет-видання PlayUA. Утім, найпопулярніші ігри, за його словами, важко назвати мистецьким надбанням.
«Це такі ігри, як Call of Duty або Battlefield, де є багато вибухів, дії і якась драматична історія. Це те, що люди найчастіше купують і на проходження чого витрачають найбільше часу. З позиції людей, які вивчають це як мистецтво, такі ігри, що користуються великою популярністю, не становлять великої художньої цінності», – каже він.
Відеоігри як витвори мистецтва
Восени минулого року Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку придбав для своєї колекції 14 комп’ютерних ігор, що стали класикою, серед яких як Spacewar 1962 року, так і більш відомі The Sims та Portal. В експозиції вони з’являться вже в березні.
Ця подія викликала дискусію серед критиків. Журналіст британського видання The Guardian Джонатан Джонс категорично стверджував, що ігри витворами мистецтва бути не можуть. Адже гра передбачає безпосередню участь гравця, а отже, цілком авторові не належить. Мовляв, немає автора, немає й твору. Його опоненти натомість переконують, що мистецька цінність гри визначається її емоційним та естетичним наповненням, а також досвідом, який отримує гравець.
Сергій Гальонкін, український блогер і маркетолог, що спеціалізується на ігровій індустрії, пояснює, що ігрова культура, як і будь-яка інша, поділяється на масову і закриту.
«Коли ми говоримо про масові ігри на кшталт Call of Duty, ми можемо порівняти їх із масовим кіно, наприклад, з «Армагеддоном». Це поп-культура. З іншого боку, є такі ігри, як Journey або Heavy Rain, які також продаються хорошими накладами, але в які грає розвинутіша аудиторія. Буквально вчора гра Journey отримала 8 нагород на конференції розробників ігор D.I.C.E. І її розробник зачитував зворушливий лист від дівчини, якій ця гра допомогла пережити смерть батька», – розповідає він.
Рефлексії на тему сучасності
Фахівці зазначають: комп’ютерні ігри стають однією з рефлексій на те, що відбувається в сучасному світі.
Існує, наприклад, онлайн-гра «Світ без нафти», де учасники намагаються вижити в епоху енергетичної кризи. За словами її розробників, багато її учасників згодом змінюють свої повсякденні звички. Або ж Frontiers – «Кордони» – комп’ютерна гра на тему біженців, яку розробляють в Австрії.
Що ж до пропаганди насильства, то Сергій Гальонкін у своєму блозі порівнює списки найкращих фільмів та ігор за 2011 рік: із десяти фільмів у переліку сцени насильства є у вісьмох з них, в переліку ігор – в чотирьох із десяти.
Українці – талановиті розробники – фахівець
Сьогодні у відеоігри вкладають більше грошей, ніж у фільми, адже цей ринок став прибутковішим за кіно, каже редактор PlayUA Олекса Мельник. В Україні в цій галузі працює близько семи тисяч фахівців і щороку ця цифра зростає.
«Єдина проблема в тому, що в нас немає належної освіти, яка б допомагала людині опанувати цей фах, – розповідає Олекса Мельник. – І усі, по суті, самоучки. Але оскільки українці талановиті люди, їм це вдається непогано».
За словами Олекси Мельника, сьогодні в Україні є чотири потужні компанії, що розробляють відеоігри. До 2011 року діяла також GSC Game World, відома за такими іграми, як «Сталкер» та «Козаки», однак вона за невідомих обставин припинила своє існування.
«Поки ми є людьми, ми будемо грати» – програміст
Окрім комп’ютерних, усе більше уваги сьогодні приділяють розробці мобільних та крос-платформних ігор (тобто тих, що підходять відразу для кількох операційних систем). Максим Гринів – український програміст, 2011 року його гра Contre Jour здобула нагороду за найкращу гру для планшетів у конкурсі від компанії Apple. Він каже, що із розвитком нових технологій люди стали грати більше. Але бажання грати в людині закладено природою, вважає він.
«Якщо людина має від навколишнього світу позитивний зворотній зв'язок, вона отримує від цього задоволення. Ти вважаєш, що ти зробив щось правильне і корисне, і твій мозок за це тобі дає серотонінову цукерку. В іграх використовуються ті самі важелі. Поки ми є людьми, ми будемо грати», – каже програміст.
Максим Гринів каже, що робота над грою відбувається на стику музики, образотворчого мистецтва і програмування. Тож якщо перші дві складові можна вважати мистецтвом, то й ігри – також, вважає він. Зараз програміст працює над новою грою для планшету – це стратегія, проходячи яку, гравець створює власну музику.
Першу в історії комп’ютерну гру розробили 1947 року. Це був апарат, що імітував управління ракетою, і зовні нагадував радар часів Другої світової. Услід за ним з’явилися «Хрестики-нулики» і «Теніс для двох» – перша гра, розрахована на кількох користувачів. Але по-справжньому ігрова індустрія почала розвиватись у 70-х роках із появою ігрових автоматів.
Сьогодні відеоігри – повноцінний пласт сучасної культури, вважає Олекса Мельник, головний редактор українського інтернет-видання PlayUA. Утім, найпопулярніші ігри, за його словами, важко назвати мистецьким надбанням.
«Це такі ігри, як Call of Duty або Battlefield, де є багато вибухів, дії і якась драматична історія. Це те, що люди найчастіше купують і на проходження чого витрачають найбільше часу. З позиції людей, які вивчають це як мистецтво, такі ігри, що користуються великою популярністю, не становлять великої художньої цінності», – каже він.
Відеоігри як витвори мистецтва
Восени минулого року Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку придбав для своєї колекції 14 комп’ютерних ігор, що стали класикою, серед яких як Spacewar 1962 року, так і більш відомі The Sims та Portal. В експозиції вони з’являться вже в березні.
Ця подія викликала дискусію серед критиків. Журналіст британського видання The Guardian Джонатан Джонс категорично стверджував, що ігри витворами мистецтва бути не можуть. Адже гра передбачає безпосередню участь гравця, а отже, цілком авторові не належить. Мовляв, немає автора, немає й твору. Його опоненти натомість переконують, що мистецька цінність гри визначається її емоційним та естетичним наповненням, а також досвідом, який отримує гравець.
Сергій Гальонкін, український блогер і маркетолог, що спеціалізується на ігровій індустрії, пояснює, що ігрова культура, як і будь-яка інша, поділяється на масову і закриту.
«Коли ми говоримо про масові ігри на кшталт Call of Duty, ми можемо порівняти їх із масовим кіно, наприклад, з «Армагеддоном». Це поп-культура. З іншого боку, є такі ігри, як Journey або Heavy Rain, які також продаються хорошими накладами, але в які грає розвинутіша аудиторія. Буквально вчора гра Journey отримала 8 нагород на конференції розробників ігор D.I.C.E. І її розробник зачитував зворушливий лист від дівчини, якій ця гра допомогла пережити смерть батька», – розповідає він.
Рефлексії на тему сучасності
Фахівці зазначають: комп’ютерні ігри стають однією з рефлексій на те, що відбувається в сучасному світі.
Існує, наприклад, онлайн-гра «Світ без нафти», де учасники намагаються вижити в епоху енергетичної кризи. За словами її розробників, багато її учасників згодом змінюють свої повсякденні звички. Або ж Frontiers – «Кордони» – комп’ютерна гра на тему біженців, яку розробляють в Австрії.
Що ж до пропаганди насильства, то Сергій Гальонкін у своєму блозі порівнює списки найкращих фільмів та ігор за 2011 рік: із десяти фільмів у переліку сцени насильства є у вісьмох з них, в переліку ігор – в чотирьох із десяти.
Українці – талановиті розробники – фахівець
Сьогодні у відеоігри вкладають більше грошей, ніж у фільми, адже цей ринок став прибутковішим за кіно, каже редактор PlayUA Олекса Мельник. В Україні в цій галузі працює близько семи тисяч фахівців і щороку ця цифра зростає.
«Єдина проблема в тому, що в нас немає належної освіти, яка б допомагала людині опанувати цей фах, – розповідає Олекса Мельник. – І усі, по суті, самоучки. Але оскільки українці талановиті люди, їм це вдається непогано».
За словами Олекси Мельника, сьогодні в Україні є чотири потужні компанії, що розробляють відеоігри. До 2011 року діяла також GSC Game World, відома за такими іграми, як «Сталкер» та «Козаки», однак вона за невідомих обставин припинила своє існування.
«Поки ми є людьми, ми будемо грати» – програміст
Окрім комп’ютерних, усе більше уваги сьогодні приділяють розробці мобільних та крос-платформних ігор (тобто тих, що підходять відразу для кількох операційних систем). Максим Гринів – український програміст, 2011 року його гра Contre Jour здобула нагороду за найкращу гру для планшетів у конкурсі від компанії Apple. Він каже, що із розвитком нових технологій люди стали грати більше. Але бажання грати в людині закладено природою, вважає він.
«Якщо людина має від навколишнього світу позитивний зворотній зв'язок, вона отримує від цього задоволення. Ти вважаєш, що ти зробив щось правильне і корисне, і твій мозок за це тобі дає серотонінову цукерку. В іграх використовуються ті самі важелі. Поки ми є людьми, ми будемо грати», – каже програміст.
Максим Гринів каже, що робота над грою відбувається на стику музики, образотворчого мистецтва і програмування. Тож якщо перші дві складові можна вважати мистецтвом, то й ігри – також, вважає він. Зараз програміст працює над новою грою для планшету – це стратегія, проходячи яку, гравець створює власну музику.
