Київ – У 2011 році інтернет сколихнув ролик, на якому учасниці розважального шоу на телеканалі «Муз-ТВ» (Росія), назвали Голокост… клеєм для шпалер. Через 2 роки з ініціативи журналістів ці самі учасниці програми «Шалено красиві», сестри Євгенія та Ксенія Каратигіни, з просвітницькою метою відвідали колишній концентраційний табір Аушвіц, на території якого відкрито Музей пам’яті жертв нацизму. А чи в Україні достатньо знають про Голокост?
У Києві розташований один із символів Голокосту – Бабин Яр. Під час нацистської окупації Києва у 1941-43 роках тут розстріляні тисячі київських євреїв, а також представників інших народів. Радянська влада тривалий час намагалась замовчати трагедію Бабиного Яру. І лише після стихійного мітингу з нагоди 25-х роковин початку розстрілів – 29 вересня 1966 року – про трагедію Бабиного Яру почали говорити на державному рівні.
Радянська історіографія не виокремлювала євреїв як окрему категорію знищених нацистами радянських людей, тож київські освітяни самотужки, на свій ризик, шукали матеріали про Голокост. Як згадував дисидент, публіцист Євген Сверстюк, здебільшого вчителі послуговувались спогадами киян, які пережили окупацію, та тим мінімумом інформації, яку розсекретив КДБ у «хрущовську відлигу».
Сучасне вивчення
Нині науковці та освітяни, досліджуючи історію Голокосту, можуть використати українські та закордонні праці та посібники з цієї проблематики. А дехто з учителів може відвідати музей Голокосту Яд-Вашем в Ізраїлі, у рамках програм, що їх підтримує ізраїльський уряд.
Керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський у розмові з Радіо Свобода розповідає, що належну увагу вивченню історії Голокосту приділяють у тих школах, де є спеціальна література, мультимедійні посібники та де вчителі мають спеціальну підготовку. Так, щороку Український центр вивчення історії Голокосту та Конгрес національних громад проводять семінари та конференції для освітян.
Голокост – це частина історії України. Але для чиновників, на жаль, ця тема не виглядає важливоюАнатолій Подольський
«Велика кількість українських учителів історії та взагалі гуманітарних дисциплін знають цю тему, вона присутня у програмі з історії України та світової історії. Освітяни розуміють, що Голокост – це частина історії України. Але для чиновників, на жаль, ця тема не виглядає важливою, – каже Подольський. – Щоправда, вчителі нарікають, що, мовляв, на докладне висвітлення проблематики Голокосту нема часу, нема літератури».
Український центр вивчення історії Голокосту також ініціював проведення учнівського конкурсу на знання подій того часу.
Голокост у 3D форматі
Вчитель із містечка Гадяч Олександр Войтенко розробив мультимедійну програму для середніх шкіл. Він – автор освітніх мультимедійних посібників, в яких використані відеосвідчення очевидців, які пережили Голокост та Голодомор («Назустріч пам’яті» та «Біль пам’яті»).
Стрічки – це фактично зафіксовані знімальною групою розповіді очевидців, які пережили трагедії, з коментарями науковців.
У розмові з Радіо Свобода Войтенко каже, що почуті у фільмах розповіді пересічних українців змушують учнів не тільки замислитись над загальнолюдськими цінностями, а й зацікавитись історією власної родини і малої батьківщини.
Одна справа – прочитати, що було вбито шість мільйонів людей, зовсім інша – почути людину, яка вилізла з розстрільної ямиОлександр Войтенко
«Діти здебільшого шоковані, бо для них цифри з підручника стають реальними. Одна справа – прочитати, що було вбито шість мільйонів людей, і зовсім інша справа – почути людину, яка вилізла з розстрільної ями. Не менше шокує і історія людини, яка три роки переховувалась у підземному сховищі. І цей шок не стільки травматичний, скільки він є, сказати б, дверима до щирої розмови про цінності», – розповідає Войтенко.
На його думку, такі заняття й мультимедійні посібники надзвичайно корисні, вони допомагають учням розставити моральні акценти. Молоді люди починають розуміти, що є важливим, вважає Войтенко.
Однобокість досліджень неприпустима
Серед проблем, пов’язаних з історією Голокосту, – й однобоке його висвітлення, коли українські науковці намагаються «вибілити нацистів» та звинуватити у розстрілах українців. На цьому на конференції у Львові наголосив директор благодійної організації «Єврейське відродження» Мейлах Шейхет.
Він каже, що українці співчували євреям у цій трагедії і доклали зі свого боку чимало зусиль, щоб зменшити кількість єврейських жертв. І про це варто більше говорити, особливо – з молодим поколінням українців та євреїв, вважає Шейхет.
Експерти при спілкуванні з Радіо Свобода зауважили, що Міністерство освіти мало би збільшити кількість годин для вивчення історії Голокосту та включити детальне вивчення історії та уроків Голокосту у програми педагогічних вузів.
