Про львівський Голокост у шкільних підручниках – ні слова

Львів – 27 січня – вшанування пам’яті жертв Голокосту. Львів’яни традиційно зберуться на міжконфесійну молитву і жалобний мітинг біля пам’ятника жертвам Голокосту. У роки німецької окупації у Львові була знищена практично вся єврейська громада. Однак тема львівського Голокосту у більшості шкіл не викладається взагалі.

Із вчителем історії львівської середньої школи № 62 Вікторією Лехнюк гортаємо академічний підручник з історії України для 11-го класу, який розпочинається з подій 1939 року. Попередній, за 10-й клас, закінчується 1921 роком, правда, програма занять розписана до початку війни, яка скрізь називається лише Велика Вітчизняна, а не радянсько-німецька.

«Є один параграф, «Окупаційний режим в Україні». Це одна тема на урок, тут є все – концтабори, масове нищення людей і Голокост. Якщо профільний клас, то це кілька годин, а звичайний, то одна година на все вивчення. Все залежить від позиції вчителя історії. Якщо йти чітко за програмою, то нічого не встигнеш подати. У мене є профільний клас, там чотири уроки історії на тиждень, я всі теми, які хочу подати учням, встигаю розповісти, все, що вони мають знати. Є у нас і львовознавство, курс історії Львова, чим так захоплюються діти, щоб знати про своє місто, щоб проводити екскурсії. Хоча у навчальному плані львовознавства немає, одні школи знаходять час на факультатив, інші – ні. Якщо йти за програмою, то про Львів, крім 30 червня 1941 року, нічого не знайдете, звісн,о про львівський Голокост теж ні слова», – розповідає вчитель Вікторія Лехнюк.

Львівський Голокост – донині складна сторінка історії

Однак те, як викладає історію України Вікторія Лехнюк, є радше винятком із загальної ситуації, коли переважно у вчителів не вистачає годин, немає літератури, факультативів з львовознавства та історії Львова, і звісно, що про львівський Голокост нічого не згадується і школярі про цю жахливу трагедію майже нічого не знають, натомість студенти, з якими я спілкувалась, мають лише загальне уявлення.

До 1939 року єврейська громада у Львові творила атмосферу міста, його культуру. Про Львів єврейський розповідають численні написи на їдиш на львівських кам’яницях, назви вулиць, старий єврейський квартал, де залишився лише фрагмент синагоги «Золота Роза», яку у 1942 знищили німці. До війни у Львові було близько тридцяти синагог. За чисельністю євреї у місті були другими після поляків, їх мешкало близько 120 тисяч. У записах міської актової книги, датованої кінцем ХІV століття, мовиться про єврейську громаду, яка проживала у межах міських фортифікацій.

Сьогодні у Львові пропонують екскурсії про єврейський Львів, це радше веселі оповідки про життя євреїв до війни переважно через призму кав’ярень. Тим часом подальша доля львівських євреїв оминається.

Фактами Шоа у Львові історики маніпулюють

Довкола теми львівського Голокосту роками тривають гарячі дискусії, панують суб’єктивні думки, відбувається маніпулювання фактами. Посеред істориків навіть утворились різні групи, які підтримують певні позиції, і ворогують між собою. За різними даними, під час Шоа у Львові загинули майже 130 тисяч євреїв, серед них і ті, які втекли з Польщі у Львів у 1939 році.

Втім, досі виникають найбільші суперечки про події у Львові від кінця червня до серпня 1941 року, коли у місті відбулись стихійні єврейські погроми. Нацисти дуже добре використали у своїй пропаганді факт винищення енкаведистами у в’язницях українців і знаряддям для реалізації плану винищення євреїв обрали городян з середовища міського шумовиння, це були і українці, і поляки, і львів’яни інших національностей.

Історик Андрій Козицький, автор книжки «Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті», каже, що в львівському університеті імені Івана Франка читається курс для студентів про Голодомор і Голокост дев’ять років. Суперечки довкола жахливих львівських подій у 1941 році, каже він, виникають через те, що зумисно маніпулюється тема антисемітизму в Західній Україні.

«Звісно, що ці теми мають викладатися, але з усіма вже сьогодні доступними нам фактажами. Багато українців рятували євреїв, переховували їх. Ті євреї, які вижили, могли вижити лише завдяки допомозі місцевого населення. Є десятки прикладів, як львів’яни переховували євреїв. Тема масової смерті дуже зачіпає людське сумління і багато людей її оминають. У нас викладання дуже делікатне в університеті, у школі. У Львові є пам’ятні місця євреїв, названі вулиці. Ми не можемо говорити про великий суспільний інтерес до цієї теми, бо вона складна і страшна, до неї не можна апелювати постійно, але нею не можна маніпулювати і вигадувати якісь факти, приписувати цю трагедію українцям», – наголошує науковець.

Найгірше у нинішній ситуації з викладання історії у школі – те, що вчителі інтерпретують минуле на власний розсуд, зі своєї позиції і розуміння минулого, каже він.