Київ – Якими б не були зусилля України у врегулюванні Придністровського конфлікту, вони, на жаль, не матимуть результату – таку думку в інтерв’ю Радіо Свобода висловив колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. За його словами, попри можливості України під час головування в ОБСЄ, якщо Росія не піде назустріч, всі зусилля будуть марними. Радіо Свобода також, зокрема, запитало Огризка про те, чи не вважає він, що візит у Чернівці російського міністра Сергія Лаврова мав на меті, перш за все, знайомство з новим очільником зовнішньополітичного відомства України Леонідом Кожарою.
– Говорити просто про зустріч для знайомства, мабуть, не можна. Це, власне, зустріч із метою обговорити поточний стан питань, за які відповідають два зовнішньополітичні відомства. А оскільки так склалося, що це вперше, коли пан Кожара брав участь уже як міністр, то безумовно, відбулося й особисте знайомство.
– Український і російський міністри на зустрічі у Чернівцях затвердили план взаємодії зовнішньополітичних відомств на 2013 рік. На Вашу думку, якими будуть основні вектори співпраці МЗС України й Росії у новому році?
– Йдеться про план роботи. Це рутинна дипломатична робота, яка зосереджується на тих питаннях, які є цікавими ля двох сторін. Скажімо, цього року пріоритетом буде головування України в ОБСЄ. І у зв’язку з цим те, що Україна може взяти ініціативу у свої руки, зокрема, у такому питанні, як врегулювання Придністровського конфлікту.
Говорячи про це, я віддаю собі звіт у тому, що насправді які б зусилля і хороші наміри не були в України, вони, на жаль, не матимуть результату, тому що Росія апріорі не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт був залагоджений. Чому? Тому що так вона втрачає важелі впливу на те, що відбуватиметься не лише в Молдові, але й – опосередковано – в цьому регіоні України і в Румунії. Очікувати прориву в цьому плані не доводиться.
Всі інші питання є поточними. Йтиметься, безумовно, про продовження роботи з прикордонного врегулювання. На жаль, і тут ситуація не найкраща, тому що Москва не хоче швидкого завершення демаркації кордону на суходолі і тим більше не хоче правового розв’язання проблеми на морі.
Буде гарячою і тема перебування в Україні Чорноморського флоту Російської Федерації. Москва намагається нав’язати нам необхідність дати згоду на переозброєння флоту, хоча в базових угодах про це немає жодного слова. Але, знов-таки, це буде логіка дій за схемою «тягни-штовхай», яка нічим серйозним не завершиться.
– Російський міністр Лавров на зустрічі заявив, що ані в Росії, ані в Україні на державному рівні не бачать суперечностей між рухом у Європу і співпрацею всередині СНД. Як Ви вважаєте, чи дійсно це так і чи щирими є заяви Росії про те, що Росія також зацікавлена в тому, щоб розвиватися у європейському напрямку?
– Тут, звичайно, велика частина лукавства в цій заяві. Росія ніколи офіційно не заявляла про свій намір вступити у ЄС. Для Росії мова може йти лише про співробітництво з Європою.
Україна заявила про те, що вона хоче стати частиною Європи, стати членом ЄС. Отже, тут йдеться про реальну інтеграцію, тобто поступове приєднання до європейського співтовариства.
Що ми чуємо в тому, що говорить пан Лавров? Він каже, що, мовляв, ми не бачимо суперечностей між зближеннями наших країн із європейськими структурами і поглибленням різноформатної інтеграції на просторі СНД. Тобто, бачите, йдеться не про те, що насправді має бути співпраця України з інтеграційними утвореннями в рамках СНД, тому що ми не вступаємо в ці утворення, а йдеться про співпрацю з ЄС. Це підміна нашого прагнення вступити в ЄС просто співпрацею – це мета російської зовнішньої політики, вона сьогодні є, як ніколи, очевидною.
Але це означає, що ми повинні не лише продовжити курс на євроінтеграцію і довести його до фінального пункту, щонайменше цього року підписавши угоду про асоціацію, а в перспективі вступивши у ЄС, а й чітко розуміти, що Російська Федерація продовжує курс, який спрямований на те, щоб не дозволити нам цього зробити, підміняючи наш курс у Європу курсом на інтеграцію з утвореннями на теренах колишнього Радянського Союзу. А це ніяк не збігається з заявленими (в тому числі – зафіксованими у законі) прагненнями України вступити до Європейського Союзу.
– Говорити просто про зустріч для знайомства, мабуть, не можна. Це, власне, зустріч із метою обговорити поточний стан питань, за які відповідають два зовнішньополітичні відомства. А оскільки так склалося, що це вперше, коли пан Кожара брав участь уже як міністр, то безумовно, відбулося й особисте знайомство.
– Український і російський міністри на зустрічі у Чернівцях затвердили план взаємодії зовнішньополітичних відомств на 2013 рік. На Вашу думку, якими будуть основні вектори співпраці МЗС України й Росії у новому році?
– Йдеться про план роботи. Це рутинна дипломатична робота, яка зосереджується на тих питаннях, які є цікавими ля двох сторін. Скажімо, цього року пріоритетом буде головування України в ОБСЄ. І у зв’язку з цим те, що Україна може взяти ініціативу у свої руки, зокрема, у такому питанні, як врегулювання Придністровського конфлікту.
Говорячи про це, я віддаю собі звіт у тому, що насправді які б зусилля і хороші наміри не були в України, вони, на жаль, не матимуть результату, тому що Росія апріорі не зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт був залагоджений. Чому? Тому що так вона втрачає важелі впливу на те, що відбуватиметься не лише в Молдові, але й – опосередковано – в цьому регіоні України і в Румунії. Очікувати прориву в цьому плані не доводиться.
Всі інші питання є поточними. Йтиметься, безумовно, про продовження роботи з прикордонного врегулювання. На жаль, і тут ситуація не найкраща, тому що Москва не хоче швидкого завершення демаркації кордону на суходолі і тим більше не хоче правового розв’язання проблеми на морі.
Москва не хоче швидкого завершення демаркації кордону на суходолі і тим більше не хоче правового розв’язання проблеми на морі.Володимир Огризко
Буде гарячою і тема перебування в Україні Чорноморського флоту Російської Федерації. Москва намагається нав’язати нам необхідність дати згоду на переозброєння флоту, хоча в базових угодах про це немає жодного слова. Але, знов-таки, це буде логіка дій за схемою «тягни-штовхай», яка нічим серйозним не завершиться.
– Російський міністр Лавров на зустрічі заявив, що ані в Росії, ані в Україні на державному рівні не бачать суперечностей між рухом у Європу і співпрацею всередині СНД. Як Ви вважаєте, чи дійсно це так і чи щирими є заяви Росії про те, що Росія також зацікавлена в тому, щоб розвиватися у європейському напрямку?
– Тут, звичайно, велика частина лукавства в цій заяві. Росія ніколи офіційно не заявляла про свій намір вступити у ЄС. Для Росії мова може йти лише про співробітництво з Європою.
Україна заявила про те, що вона хоче стати частиною Європи, стати членом ЄС. Отже, тут йдеться про реальну інтеграцію, тобто поступове приєднання до європейського співтовариства.
Що ми чуємо в тому, що говорить пан Лавров? Він каже, що, мовляв, ми не бачимо суперечностей між зближеннями наших країн із європейськими структурами і поглибленням різноформатної інтеграції на просторі СНД. Тобто, бачите, йдеться не про те, що насправді має бути співпраця України з інтеграційними утвореннями в рамках СНД, тому що ми не вступаємо в ці утворення, а йдеться про співпрацю з ЄС. Це підміна нашого прагнення вступити в ЄС просто співпрацею – це мета російської зовнішньої політики, вона сьогодні є, як ніколи, очевидною.
Підміна нашого прагнення вступити в ЄС просто співпрацею – це мета російської зовнішньої політики, вона сьогодні є, як ніколи, очевидною.Володимир Огризко
